27. Правовий режим Антарктики. Система договору про Антарктику.

Антарктика - це материк Антарктида, розташований навколо Південного полюса Землі, що обмежений із півночі 60" південної широти і включає прилягаючі до нього шельфові льодовики, острови і прилягаючі моря. Антарктика була відкрита в ході експедиції російських судів під командою М.П. Лазарева і Ф.Ф. Беллінсгаузена в 1818-1821 роках. Правовий режим цієї зони визначається Вашингтонським договором про Антарктику від 1 грудня 1959 року, що спочатку був підписаний дванадцятьма державами, включаючи СРСР. Договір про Антарктику носить безстроковий і відкритий характер. Він відкритий для приєднання до нього будь-якої держави-члена ООН або будь-якої іншої держави, що може бути запрошена приєднатися до Договору за згодою всіх договірних сторін, представники яких мають право брати участь у Консультативних нарадах. За цим договором (стаття 1) Антарктида оголошена демілітаризованою і нейтралізованною територією.

Там не можна проводити ядерні випробування і здійснювати викидання радіоактивних відходів (стаття 5). Проте договір не забороняє використання військового персоналу або устаткування для наукових досліджень або для будь-яких мирних цілей. Антарктида повинна використовуватися міжнародним співтовариством у мирних цілях. Встановлено свободу наукових досліджень і співробітництва. Спостерігачі та науковий персонал станцій в Антарктиці знаходиться під юрисдикцією держави, що направляє. Води Антарктики є відкритим морем. Відповідно до положень Договору 1959 року всі територіальні претензії держав в Антарктиці «заморожувалися». Але після підписання договору вони були заявлені. Причиною стало припущення, що надра континенту містять великі мінеральні багатства. На претензіях особливо наполягають Великобританія, Франдія, Аргентина, Австралія, Чилі, Норвегія і Нова Зеландія. Положення загострилося в зв'язку зі зростанням кількості учасників Договору: на 1 липня 1996 року в договорі вже брала участь 41 держава.

Вихід був знайдений досить оригінальний: держави-учасниці Договору на спеціальній Консультативній нараді 4 жовтня 1991 року підписали в Мадриді (Іспанія) документ по врегулюванню освоєння мінеральних ресурсів Антарктики - Протокол про охорону навколишнього середовища, що став практично складовою частиною Договору про Антарктику. Ним фактично заморожується (забороняється) ведення в Антарктиці усіх видів геологорозвідувальних робіт, включаючи експлуатаційні, терміном на 50 років, а сама Антарктида проголошена міжнародним заповідником. Україна, відповідно до положень Договору 1959 року, із 1996 року має на цьому материку свою науково-дослідну станцію «Академік Вернадський» (колишню «Фарадей»), розташовану на острові Галіндес (архіпелаг Арджентайн), що була подарована їй Великобританією.

27. Кодифікація міжнародного морського права. Види морських просторів.

Сучасне міжнародне морське право - це галузь міжнародного права, що регулює дослідження і використання просторів Світового океану, його дна і ресурсів у мирних цілях, а також польоти літальних апаратів у повітряному просторі над Світовим океаном. Основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий океан і складові його простори і ресурси, в ефективному зв'язку з діяльністю суб'єктів міжнародного прав'а - держав і їхніх об'єднань - міжнародних організацій і органів, наділених певними правами й обов'язками в сфері дії морського права. Тому що просторова сфера дії сучасного міжнародного права містить у собі не тільки води Світового океану, його дно і надра, але і повітряний простір над ним до межі з космічним простором, вважається обгрунтованою і правомірною позиція вчених, що вважають сучасне міжнародне морське право комплексною галуззю, що включає в себе визначені положення і міжнародного повітряного права. Сучасне міжнародне морське право регламентує питання: розмежування (класифікацію) морських просторів на різні категорії за правовими ознаками; визначення правового статусу і режиму використання кожної правової категорії; захист і збереження під контролем морського середовища та ін.

27. Найважливішим всеохоплюючим і загальновизнаним документом є Конвенція ООН з морського права 1982 p.. яка включила в себе багато з раніше діючих документів і регламентує відзначені питання. Як основні принципи сучасного міжнародного морського права, відображені у цій Конвенції, можна зазначити: принцип свободи відкритого моря; принцип свободи використання просторів із міжнародним режимом; принцип поширення національної юрисдикції на судна та їхні екіпажі, де б вони не знаходилися при здійсненні правомірної діяльності; принцип забезпечення безпеки експлуатації суден і людського життя на морі та надання їм допомоги, незалежно від національної приналежності; принцип поширення суверенітету прибережних держав на морські простори, розташовані в межах дії національної юрисдикції; принцип неприпустимості підпорядкування національній юрисдикції просторів із міжнародним режимом; принцип неприпустимості забруднення морського середовища; принцип відповідальності за заподіяння шкоди іншим правомірним користувачам просторів і ресурсів Світового океану; принцип використання просторів із міжнародним режимом винятково в мирних цілях і на благо всього людства; принцип обов'язковості реєстрації національних суден і штучних споруд у водах Світового океану.

До нинішнього часу в міжнародному морському праві всі морські простори Світового океану варто класифікувати за їхніми правовими ознаками на: внутрішні морські води; територіальне море (води); прилеглі зони; архіпелажні води; континентальний шельф; виключні (морські) економічні зони; води відкритого моря; замкнуті або напівзамкнуті моря; води міжнародних проток; міжнародний район морського дна. Така правова класифікація морських просторів закріплена у Конвенції ООН з морського права 1982 р. Питання про правову класифікацію морських просторів органічно пов'язане з питанням про правовий статус цих просторів. До основних елементів правового статусу кожної правової категорії морських просторів, як правило, належать: обсяг або склад морських просторів, що входять у ту або іншу правову категорію; положення або правила, що відмежовують цю правову категорію морських просторів від інших; обсяг національної або міжнародної юрисдикції, що поширюється на ту або іншу правову категорію морських просторів.