21. Міжнародна правосуб’єктність держав. Зміст правосуб’єктності держав. Основні права й обов’язки держави

Суверенна держава є основним суб'єктом міжнародного права. У міжнародно-правовій літературі здавна використовується поняття держави, що представляє єдність трьох елементів — суверенної влади, населення, території. Держава — необхідна форма організації населення для участі в міжнародному співтоваристві, для представництва та захисту його інтересів.

Норми, що визначають статус держави, реалізуються, в першу чергу, в Його правосуб'єктності. Таким шляхом визначаються положення держави в міжнародному співтоваристві, його потенційні можливості.

Основні права й обов'язки — категорія, що відображає умови, необхідні для життя держави в рамках міжнародного співтовариства. Тому вони належать до категорії так званих невід'ємних прав, які у нормальних умовах не можуть бути обмежені.

Кожна держава вправі вимагати вирішення спорів мирними засобами і зобов'язана поважати відповідне право інших держав. Кожна держава має право самостійно вирішувати свої внутрішні справи і зобов'язана не втручатися у відповідні справи інших держав. Держава має право на співробітництво з іншими державами на основі демократичних принципів, закріплених Статутом ООН, і несе обов'язок співробітничати. Держава має право вільно вибирати свою соціально-політичну систему і зобов'язана поважати відповідне право інших держав, а також рівноправність і самовизначення народів.

Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції. Остання є проявом суверенітету й означає державну владу, її обсяг і сферу дії. За обсягом розрізняють юрисдикцію повну й обмежену, за сферою дії — територіальну і екстратериторіальну, за характером влади — законодавчу, виконавчу, судову.

Повна юрисдикція означає владу держави наказувати поведінку і забезпечувати реалізацію своїх розпоряджень усіма наявними в його розпорядженні законними засобами. Обмежена означає, що держава може наказувати поведінку, проте вона в більшій чи меншій мірі обмежена у використанні засобів, що забезпечують виконання розпоряджень.

В силу територіального верховенства держава здійснює повну юрисдикцію у межах своєї території. В силу особистого верховенства — обмежену юрисдикцію у відношенні своїх громадян за кордоном.

Юрисдикція повинна здійснюватися з дотриманням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет випливає з принципу суверенної рівності. Раніше імунітет був абсолютним, поширювався на будь-яку діяльність іноземної держави та його власність. Наприкінці минулого століття з'явилася, а в наш час знайшла широке визнання концепція обмеженого імунітету. Відповідно до цієї концепції, імунітет обмежується лише тими відносинами, в яких держава виступає як носій суверенної влади, діями, що здійснюються в силу державної влади.

Істотне значення має зміст поняття "держава" у плані імунітету, від чого залежить коло органів і осіб, що користуються імунітетом. У проекті статей Комісії міжнародного права ООН це поняття визначене як таке, що означає: держава та її різні органи управління; політичні підрозділи держави, що мають право здійснювати прерогативи державної влади; установи чи інститути держави за умови, що вони мають право починати дії в здійсненні прерогатив державної влади; представники держави, що діють у цій якості