3.3. Основні принципи, методи та інструменти регулювання ринку праці та зайнятості населення

Регулювання зайнятості в умовах переходу до ринк вої економіки здійснюється в основному державою у відповідн сті до прийнятої політики зайнятості. Основними напрямами с часної політики більшості розвинутих країн є сприяння в пр цевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в про( підготовці та перепідготовці, а також стимулювання створені гнучкого ринку праці. У відповідності до рекомендацій Міжн родної організації праці і нормативних актів про зайнятість нас лення при здійсненні державної політики зайнятості необхіді керуватися такими принципами:

• забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незал жно від походження, соціального та майнового стану, расової' національної належності, статі, віку, політичних переконань, ві, ношення до релігії, в реалізації права на працю І вільний виб виду діяльності;

• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобіг; безробіттю, сприяння створенню нових робочих місць та ум( для розвитку підприємництва;

•добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґру тується на вільному волевиявленні громадян, а саме: по-перш кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійі вирішити питання: брати чи не брати участь у суспільній праї по-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний в бір працівником міри праці, тобто найсприятливішого для ньої режиму зайнятості. Третій важливий елемент добровільного тр дового способу життя пов'язаний з наданням права вільного в бору географічного місця виконання праці. Це положення вель\ складно здійснити сьогодні в Україні через необхідність правов го опрацювання питання про свободу переміщення, докорінно; поліпшення житлової забезпеченості, ліквідації різких контраст у рівні життя на території держави. По-четверте, добровільні трудовий спосіб життя передбачає необмежене право вибої працівником сфери праці в будь-якому з секторів економік створюваних за ознакою форми власності;

• сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принциі пов'язано з розвитком системи загальноосвітньої та професійн підготовки з урахуванням загальних закономірностей динамії професійної структури в епоху науково-технічної революції, н

* вих вимог до якостей працівника в умовах ринкової економив» я також з формуванням у психології людей орієнтації на безперер­вне вдосконалення професійної майстерності, пошук найвідпови-нішої сфери для докладання своїх здібностей, готовність до пе­ренавчання в разі необхідності;

•єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов -координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами еко­номічної і соціальної політики; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими захода­ми; участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами держав­ного управління; міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордо-юм і трудову діяльність іноземних громадян у країні.

З метою досягнення намічених цілей державне регулювання пинку праці спирається на певні важелі, що поділяються на пра-зові, організаційні та наукові. Вони забезпечують управління зинком праці та стимулювання зайнятості населення.

Правові заходи. Для виконання функцій щодо регулювання зинку праці ДСЗ повинна мати адекватне цим функціям правове забезпечення чи правові важелі, за допомогою і на підставі яких забезпечується діяльність служби. Головним чинником правового регулювання ринку праці є закон України «Про зайнятість насе­лення», зміни і доповнення до нього, Інші закони, підзаконні акти

розпорядчі документи уряду (закони «Про пенсійне забезпечен-

я», «Про молодь» та ін.).

Організаційні заходи. Заходи регулювання зайнятості та згтливу на формування ринку праці в цілому в Україні і по окре­мих територіях. Дані заходи поділяються на активні та пасивні. ХктивнІ методи та заходи являють собою сукупність методів та .дходів зі:

•створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, .убсидування створення нових робочих місць у приватному сек-Ірі, створення умов для іноземного інвестування, організація ^ромадських робіт, сприяння розвитку малого бізнесу, підприєм-:ицтва, створення умов для самозайнятості громадян тощо);

• професійної орієнтації населення; підготовки, перепідготов- • н та підвищення кваліфікації кадрів;

• посилення територіальної та професійної мобільності робо- ^ої сили;

.11

• субсидування частини витрат підприємств на заробітну пла­ ту, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, за­ стосування гнучких форм зайнятості;

• надання допомоги у працевлаштуванні;

• допомоги в разі трудової міграції.

Слід звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, в яких, по-перше, політика за­йнятості є вмонтованою до загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства; по-друге, заходи дер­жавної політики зайнятості зосереджені не тільки на територі­альному рівні реалізації, а також враховують І галузевий рівень, тобто здійснюються не лише виключно діями ДСЗ, а передбача­ють активність галузевих міністерств, підприємств та організації різних форм власності; по-третє, до загального економічногс механізму закладений основний важіль політики зайнятості -стимулювання попиту, в тому числі й попиту на робочу силу по-четверте, в сферу політики зайнятості включені найсуттєвіш аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової моти вації тощо. Іншими словами, державна активна політика зайнято сті не повинна обмежуватися проведенням заходів зі сприянні працевлаштуванню.

Державна активна політика зайнятості передбачає також роз робку програм сприяння зайнятості. Такі програми можуть буті спрямованими або на сприяння зайнятості окремих категорій на селення, в основному маргінальних груп (молодь, жінки, інваліді та ін.), або на подолання кризового стану в сфері зайнятості, ви кликаного економічною, демографічною, політичною ситуацією стихійним лихом тощо. У відповідності до закону України «Пр< зайнятість» республіканська та територіальні програми зайнятос ті населення спрямовані на: сприяння розвитку і структурній пе ребудові економіки, створенню умов для спрямування вивільню ваних працівників насамперед на рентабельні підприємства і пріоритетні галузі народного господарства, запобігання розвитк безробіття та його скорочення шляхом підвищення економічне зацікавленості підприємств та організацій у створенні додаткови робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості, поліг шення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвиі ком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перелік готовки та підвищення кваліфікації населення, ефективне викс ристання трудових ресурсів, захист безробітних та їхніх сімей ві злиднів і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соц ального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на риі

4?

ку праці, формування матеріальної, кадрової, інформаційної, ста-І истичної, фінансової та науково-методичної бази ДСЗ, сприяння зайнятості населення, яке мешкає в сільській місцевості, тощо. Створюються спеціальні програми сприяння зайнятості, реаліза­ція яких керується чи центральними державними органами, чи регіональними і місцевими органами управління. Враховуючи те, що програми сприяння зайнятості - - це динамічний інструмент активної політики зайнятості населення, у світовій практиці три­валість їхньої дії становить, як правило, від шести місяців до двох років. У необхідних випадках термін дії може бути подов­жений шляхом прийняття відповідних нормативних актів. Якщо нкась країна має довгострокову програму розвитку економіки, вона повинна мати і довгострокову стратегічну програму розвит­ку ринку праці й відповідну програму сприяння зайнятості. Створення таких програм, наприклад, в Україні розпочалося 1995 року з розробки Державної політики зайнятості населення на 1995 рік.

Довготермінові стратегічні програми мають конкретизува­тися в окремих розділах цих програм - - щорічних програмах сприяння зайнятості. Короткотривалість дії щорічних програм стимулює мобілізацію всіх ресурсів, необхідних для їх вико-Іання, дає можливість підбити підсумки ефективності і скори-гувати саму політику зайнятості щодо тієї чи тієї групи праце­здатного населення чи до економічної ситуації, яка склалася на певний період.

До пасивних методів та заходів регулювання зайнятості нале­жить асигнування коштів на часткове відшкодування безробіт­ним їхніх втрат у доходах, передчасний вихід на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання по­питу і пропозиції робочої сили.

Коли постає питання щодо фінансування тих чи тих заходів регулювання ринку праці, то в цій справі с певна закономірність: що більше коштів піде на активні заходи, які запобігають безро­біттю, то менше стане безробітних і менше грошей буде витраче­но на пасивні заходи. І на даному етапі формування ринку праці співвідношення має бути таким: на рівні України не менше 70% на активні заходи і до 30% на пасивні, хоча надалі цс співвідно­шення може змінюватися. Такий підхід відповідає і міжнародній практиці. Але це набуває ефективності за умови, що в перехідний до ринкової економіки період Державною програмою зайнятості населення буде встановлюватися межа безробіття. Якщо станеть­ся перевищення встановленої межі безробіття, то слід провести

перерозподіл коштів між активними І пасивними заходами мак симально до оберненої пропорції (30% і 70%). Якщо безробітті набуває масового характеру і нестача коштів фонду стає очевид ною, питання має вирішуватися за допомогою державного регу лювання попиту і пропозиції робочої сили. Тобто, відповідно де закону «Про зайнятість населення», слід припиняти вивільнення вишукувати додаткові фінансові можливості, і не обов'язково з; рахунок держави, для проведення активних заходів щодо запобі гання безробіттю.

Наукові заходи. Ринкові відносини в цілому • категорії складна, але чи не найскладнішою ЇЇ складовою є ринок праці че рез його мобільність і постійні зміни в якісному та кількісном; складі. В Україні, в практичній діяльності Міністерства праці т; соціальної політики, безумовно, враховується досвід інших країн Однак слід пам'ятати про особливості нашої економіки і що да леко не все з іноземного досвіду можливо повністю перенести ді економіки нашої країни. До такого для нас взірця ринку праці його керованості, як, скажімо, у Франції, Швеції, Швейцарії, Ні меччині, наблизитися непросто. Для цього потрібен тривали час. В основі всіх цих дій мають бути наукові дослідження. Ал на початку ринкових перетворень ситуація склалася така, щ проблемами трудових ресурсів, зайнятості, прогнозуванням у ці галузі займались окремі відділи багатьох наукових закладів аб окремі науковці. Координації досліджень не було. Мінпраці т інші державні структури, які опікувалися проблемами ринку пре ці, користувалися послугами багатьох наукових закладів і вчс них, що призводило іноді до непорозумінь. Вітчизняних наукс вих розробок у галузі зайнятості і ринку праці в початкови період реформування економіки бракувало.

Нагальна потреба мати скоординовані і зосереджені в одні установі специфічні наукові дослідження робочої сили виявилас при розробці проекту закону України «Про зайнятість населе* ня». Тому за рішенням Верховної Ради Кабінет Міністрів створи Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та риі ку праці. На нього було покладено завдання наукового обґрунт? вання державної політики зайнятості населення, оцінки стану перспектив розвитку та формування ринку праці України, визн; чення пріоритетів досліджень у цій сфері, координації діяльиос з іншими науково-дослідними установами та ін. Таким чинор були закладені основи цілеспрямованого наукового забезпечень аналізу проблем зайнятості населення та ринку праці.

В останні роки стан справ з науковими дослідженнями і об­рушуванням державної політики зайнятості населення завдяки оозвитку наукового потенціалу став змінюватися на краще. Було визначено загальні пріоритети перспективних і поточних дослі­джень; впорядковано цю діяльність через Експертну комісію Мін­праці України й укладання щорічних тематичних планів. Поліп­шенню стану справ сприяла також координаційна діяльність Центру, яка реалізовувалася через Міжвідомчу координаційну наукову раду з проблем зайнятості населення та ринку праці На­ціональної академії наук і Міністерства праці та соціальної полі­тики України.

Більшість поточних проблем наукових досліджень заверше­на й одержала визнання в органах державної влади чи знахо­диться на стадії завершення. До таких досліджень належать: Формування моделі управління ринком праці України в пере­хідний період (теорія і практика)», «Концепція професійної орієнтації населення», «Концепція професійної підготовки і перепідготовки незайнятого населення», «Методичні рекомен­дації по розрахунку балансу національного ринку праці», «Ме­тодичні рекомендації з питань раціональної організації опла--уваних громадських робіт та стимулювання безробітних до • часті в них», методичні рекомендації щодо розробки програм зайнятості різних рівнів, різноманітні положення, регіональ­ний прогноз структурних зрушень в зайнятості населення України та багато інших робіт. Таким чином, основні невід­кладні позиції наукового обґрунтування розробки та реалізації державної політики в галузі зайнятості населення та форму­вання ринку праці як на макро-, так і на мікрорівні у перехід­ний період вже розроблені.

Тож держава володіє досить широким діапазоном різнома­нітних методів та інструментів впливу на ринок праці та за­йнятість населення, і тому основним проблемним питанням є таке: яку ж позицію займе держава? Пасивного спостереження, покладаючись на те, що ринок сам по собі є регулятором роз­поділу трудових ресурсів (американський підхід), чи активно­го втручання у процеси на ринку праці (досвід Японії, Кореї, деяких європейських країн). Вітчизняні економісти та дослід­ники переконані, що на даному етапі становлення нової еко­номічної системи ситуація на ринку праці України потребує активного державного регулювання, бо інакше не вдасться уникнути обвального зростання безробіття та ускладнення си­туації на ринку праці в цілому.