5.3. Соціальна допомога громадянам

Соціальна допомога — це допомога, що здійснюється на диференційній основі в грошовій та натуральній формах, у вигляді медичної допомоги, різного виду натуральних та побу­тових послуг, фінансових пільг. Вона охоплює окремі види за­безпечення, які практично не можливо здійснити на принципах соціального страхування, надається найменш захищеним і най-нужденнІшим категоріям населення, як правило, в індивідуаль­ному порядку.

Соціальна допомога громадянам охоплює різні види забезпе­чення найменш захищених категорій населення за рахунок дер­жавного та місцевих бюджетів та добровільних пожертвувань і сплачується знедоленим людям як на основі перевірки їхніх засо­бів до існування, так і за певними критеріями, без перевірки до­ходу. Соціальній допомозі властиві такі основні характеристики, згідно з визначенням Міжнародного бюро праці:

—фінансування та виплати соціальної допомоги забезпечую­ться державним та місцевим бюджетами;

—соціальна допомога надається окремим категоріям грома­дян згідно з чинним законодавством;

—при оцінці нужденності враховуються доходи та розміри особистого майна, але заощадження невеликих розмірів, як пра­вило, не беруться до уваги;

—мета виплати соціальної допомоги — доведення рівня до­ходу особи до суспільне визначеного мінімуму з урахуванням низки факторів (складу сім'ї, інші виплати тощо). Розмір допомо­ги не пов'язаний з попередніми доходами чи життєвим рівнем;

—розмір соціальної допомоги на відміну від виплат по соці­альному страхуванню визначається суб'єктивно, виходячи із сту­пеня бідності об'єкта допомоги та наявних ресурсів.

Наданню соціальної допомоги передує встановлення наявності за­собів до існування у вигляді межі малозабезпеченості. Згідно з зако­ном України «Про межу малозабезпеченості» від 4 жовтня 1994 року, межа малозабезпеченості — це величина середнього сукупного дохо­ду, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання то­варів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.

Межа малозабезпеченості формується на основі нормативно-статистичного методу. Нормативним методом формується набір продовольчих товарів, який визначається відповідно до соціаль­них норм споживання для осіб непрацездатного віку, що розроб­ляється науковими установами і організаціями відповідного про­філю. Вартість непродовольчих товарів і послуг визначається від­повідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами, згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Вар­тість непродовольчих товарів не може становити менше ї 5% вар­тості продуктового набору.

Грошову допомогу одержують непрацездатні громадяни — пенсіонери, середньодушовий сукупний дохід сімей яких не пе­ревищує величини вартості межі малозабезпеченості. Надання цієї допомоги може здійснюватися в матеріальній формі, виходя­чи з конкретики нужденності особи.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Про величину сере-дньодушового доходу та розміри цільової грошової допомоги не­працездатним громадянам з мінімальними доходами» (від 10.12.1998 року за № 1952) — установлено, що з 1 жовтня 1997р. цільова грошова допомога на прожиття призначається непрацез­датним громадянам у сім'ях, де середньомісячний сукупний до­хід на одного члена сім'ї за попередні 3 місяці з урахуванням ін­дексу зростання цін не перевищує 41 гривню. Розмір вказаної грошової допомоги на прожиття встановлюється в сумі 22,5 грн.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у II півріччі 1999 року» (від 27 травня 1999 року за № 215) виплачується:

—одноразова допомога громадянам при народженні дити­ни •— 74 грн.

—додаткова допомога матерям при народженні дитини -25% від 74 грн. дорівнює 18,5 грн.

—допомога особам, які доглядають чотирьох і більше дітей віком до 16 років і яким призначені грошові виплати, — 20% від 74 грн. дорівнює 14,8 грн.

—допомога особам, яким призначена допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням, — 11,82 грн.

—допомога особам, яким призначена допомога по догляду за дитиною-інвалідом — по досягнення нею 16-річного віку, — 35% від 74 грн. дорівнює 25,90 грн.

—допомога працюючим особам, яким призначена допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку — 25% від 74 грн. дорівнює 18,50 грн.

—допомога особам, які доглядають трьох дітей віком до 16 років, яким призначені грошові виплати, -- 25% від 74 грн. дорі­внює 18,50 грн.

—допомога особам з числа дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, колишніх вихованців дитячих будинків (шкіл-інтернатів), якими призначена допомога на дітей, — 20% від 74 грн. дорівнює 14,80 грн.

—особам, яким призначена допомога на дітей військовослуж­бовців строкової служби, — 15% від 74 грн. дорівнює 11,10 грн.

—особам, яким призначена допомога на дітей віком до 16 ро­ків (учням до 18 років), — 20% від 74 грн. дорівнює 14,80 грн.

—непрацездатним особам, яким призначена допомога по до­гляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, -- 20% від 74 грн. дорівнює 14,80 грн.

—особам, яким призначена допомога на дітей, одиноким ма­терям, — 20% від 74 грн. дорівнює 14,80 грн.

—особам, яким призначена тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стяг­нення аліментів неможливе, — 20% від 74 грн. дорівнює 14,80 грн.

Соціальна допомога ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку (закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» // Урядовий Кур'єр. № 11—12 від 20 січня 1994 року). Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похи-

лого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, надання різних видів допомоги шляхом:

—реалізації права на працю відповідно до професійної підго­товки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я;

—забезпечення пенсіями та допомогами;

— надання житла;

—створення умов для підтримання здоров'я й активного дов­голіття відповідно до сучасних досягнень науки;

—організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і наданих форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.

Ветеранам праці надаються такі пільги:

—користування при виході на пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені за попереднім міс­цем роботи;

—першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);

—переважне право на забезпечення санаторно-курортним лі­куванням, а також на компенсацію (вартості самостійного саніта­рно-курортного лікування в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України);

—щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залучен­ням необхідних спеціалістів;

—першочергове обслуговування у лікувально-профілактич­них закладах, оплата та першочергова госпіталізація;

-використання чергової щорічної відпустки в зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати терміном до двох тижнів на рік;

—переважне право на забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та відведення земельних ді­лянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і го­родництва, першочерговий ремонт житлових будинків І квартир цих осіб та забезпечення їх паливом;

—першочергове одержання позики на індивідуальне (коопе­ративне) житлове будівництво з погашенням її протягом 10 років, починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва, а також першочергове одержання позики для будівництва чи придбання дачних будинків і благоустрою садових ділянок;

—переважне право на вступ до садівницьких товариств (коо­перативів), кооперативів по будівництву та експлуатації колекти­вних гаражів;

—переважне право на встановлення квартирних телефонів;

—звільнення від плати за землю та земельного податку;

—безплатний проїзд всіма видами транспорту (за винятком таксі), автотранспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області за місцем проживання.

Відповідно до закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» («Урядовий Кур'єр», № 164 від 11 листопада 1993 р.), згідно зі статтею 12 встановлюються такі пільги учасникам бойових дій:

—безплатне одержання ліків;

—першочергове зубопротезування;

—безплатне щорічне забезпечення санаторно-курортним лі­куванням, а також компенсація вартості санаторно-курортногс лікування;

—75-процентна знижка плати за житлову площу в межах норми, передбаченої законодавством;

—75-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо);

-75-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого в межах норм, встановлених для продажу населенню;

—безплатний проїзд всіма видами пасажирського транспорт) (за винятком таксі), автотранспортом загального користування е сільській місцевості, а також залізничним і водним транспорте^ приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів ) межах області;

—користування при виході на пенсію поліклініками чи госпі талями;

-щорічне медичне обстеження (диспансеризація);

—першочергове обслуговування в лікувально-профілактич них закладах та першочергова госпіталізація;

—виплати допомоги за тимчасовою непрацездатністю в роз мірі 100% середньої зарплати незалежно від стажу роботи:

—використання чергової щорічної відпустки в зручний дл) них час, а також на одержання додаткової відпустки без збере ження зарплати терміном 2 тижні;

—переважне право на залишення на роботі при скороченн чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організа ції виробництва і праці та на працевлаштуванні у разі ліквідаці підприємства чи установи.

Запитання і завдання для перевірки знань

1. Що розуміють під поняттям «соціальний захист»?

2. Назвіть принципи, на яких ґрунтується соціальний захист. З.Що, на ваш погляд, є найбільшим гарантом захисту людини в

ринкових умовах: професіоналізм та активна трудова діяль­ність, власність на засоби виробництва чи соціальна допомога?

4. Охарактеризуйте основні елементи системи соціального захис­ ту на сучасному етапі.

5. Назвіть основні складові механізму соціального захисту.

6. Дайте визначення поняттю «соціальне страхування» та місцю його в соціальному захисті.

7. На які загальні принципи спирається соціальне страхування?

8. Дайте характеристику основним видам соціального страху­ вання.

9. Які бувають види пенсій?

10. Які особи мають право на трудову пенсію?

11. Якій категорії працівників призначається пенсія за віком на пі­ льгових умовах?

12.Які розміри пенсій за віком призначаються (чоловікам і жінкам)?

13. Який механізм призначення пенсій у разі втрати годувальника?

14. Що розуміють під поняттям «соціальна допомога»?

15. Які основні характеристики притаманні соціальній допомозі?

13. Які розміри грошової допомоги встановлюються окремим ка­ тегоріям населення?

13. Які пільги мають ветерани праці?

14. Назвіть основні види пільг ветеранам війни.

РОЗДІЛ

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВАННЯ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

• Сутність та зміст споживання.

• Система вивчення попиту населення на товари і по­ слуги та засоби його задоволення.

* Регулювання споживання товарів та послуг. 6.1. СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ СПОЖИВАННЯ

Теорія споживання — це впорядкована система знань про процеси задоволення особистих потреб; про формування ма­теріальних витрат у закладах, які обслуговують населення; про закономірності цих процесів, про методи їх використання з ме­тою управління попитом суспільства.

Вітчизняна економічна думка розрізняє споживання товарів і послуг як особисте (індивідуальне), що саморегулюється, і за­гальне споживання, що задовольняє суспільні потреби людей в управлінні, науці, захисті, суспільному користуванні будовами, спорудами, приладами, засобами техніки. Цей вид споживання прогнозується і регулюється державою через покриття матері­альних витрат закладів і установ, які обслуговують населення.

Для прогнозування споживання та його регулювання викорис­товуються такі показники:

1. Фонд споживання - - вартість усіх фактично спожитих чи придбаних населенням і закладами невиробничої сфери спожив­ чих благ у матеріально-речовій формі.

2. Склад фонду споживання (у відсотках).

3. Особисте споживання населення.

4. Матеріальні витрати в закладах та установах, які обслуго­ вують населення.

5. Ресурси для споживання і невиробничого будівництва в на­ ціональному доході.

6. Споживання продуктів і товарів у натуральному виразі в розрахунку на душу населення, на сто сімей.

Особисте споживання слід розуміти як: -природне біологічне явище, коли йдеться про харчування;

—фізичне, коли йдеться про споживання світла, тепла, житла, одягу, взуття;

—духовне, коли йдеться про користування духовними благами; —економічне явище, коли реалізується основна мета вироб­ництва, обміну й розподілу продукту, бо продукт врешті-решт виробляється для споживання;

—соціальне явище, коли йдеться про зіставлення «споживчих кошиків» сьогоднішнього пенсіонера та бізнесмена.

Особисте споживання --це споживання благ і послуг, які зна­ходяться у приватній власності сімей чи індивідів. Воно саморе­гулюється під впливом збільшення і розвитку виробництва, росту доходів, зміни цін на товари і послуги.

У перехідній економіці виробництво, обмін і розподіл спрямовані на споживання. Споживання триває в часі і прос­торі й саме цей аспект суспільство має постійно забезпечува­ти. Споживання має якісну й кількісну характеристики, тобто спосіб і обсяг споживання. В одному разі людина живе, щоб споживати, а в іншому — споживає, щоб жити багатим, різ­номанітним і творчим життям. В одному разі споживання від­творює робочу силу - - здатність до праці, в іншому - - висту­пає умовою і засобом добробуту і всебічного розвитку громадян.

Матеріальну основу особистого споживання утворюють за­соби особистого споживання, тобто предмети споживання й по­слуги з продукту поточного виробництва (харчі, тепло, електро­енергія тощо) і знос засобів споживання тривалого вжитку (житло, меблі, транспортні засоби, книги тощо), утворених в попередні виробничі періоди. Як відомо, більша частина засобів споживання надходить до споживання через ринок, тому їх об­сяг визначається купівельною спроможністю громадян, грошо­вими доходами, які вони одержують через систему розподілу (винагороди за працю, пенсії, стипендії тощо). Інша частина за­собів особистого споживання (переважно послуги) споживаєть­ся через систему спільного задоволення потреб (безплатно). Ще інша частина засобів споживання створюється у приватних гос­подарствах громадян.

Важливою проблемою в перехідному періоді є ефективність споживання, яка визначається затратами на досягнення суспіль­ної мети споживання. Ефективність споживання формують різні рівні споживання, яке може бути недостатнім, надмірним і опти­мальним. Сьогодні в Україні маємо недостатній рівень особисто­го споживання, про що свідчить те, що чимало громадян погано

харчується, не має належного одягу І взуття, має незадовільне житло і т. ін.

Проблема рівня споживання людини — глобальна пробле­ма, яку потрібно розв'язувати, тобто будувати суспільство трудящих і для трудящих, а не суспільство передусім для «но­вих українців» і корумпованого чиновництва. Інша проблема ефективності споживання - - це його структура. На структур> впливають економічний розвиток країни; праця (розумова, фі­зична), вік і стать людини, кліматичні умови; соціальні умови (наприклад, місто, село), національні особливості, вихованість, зв'язки тощо. Оптимальна структура споживання - - це висо­кокалорійний раціон харчування, це добре спланований гарде­роб (одяг, взуття), це розумно організована робота й побут, і весь життєвий процес.

Структура споживання має такі основні ознаки: —співвідношення між окремими видами витрат населення на придбання благ і послуг;

—співвідношення ресурсів поточного споживання і нагрома­дження споживчого майна;

—співвідношення ресурсів поточного споживання і невироб­ничих капітальних вкладень;

—співвідношення у нагромадженні майна сімейного та інди­відуального користування і загального споживання;

—співвідношення шляхів та каналів надходження до спожи­вання тих чи тих благ (торгівля, КСП, самозаготівля, приватні го­сподарства тощо).

У перехідний період до ринкової економіки особисте спожи­вання може мати такі форми, як індивідуально-сімейну, колекти­вну та колективно-сімейну. В свою чергу, особисте споживання може бути платним і безплатним.

Слід зазначити, що перехідному суспільству об'єктивно при­таманне неухильне зростання споживання. Але дані, наведені е табл. 6.1, свідчать про те, що споживання в нас неухильно падає і падає.

Так, за останні сім років споживання м'яса населенням змен­шилося в 2 рази, риби — в 3,64 раза, молока — в 1.7 раза, яєць -в 1,83 раза, цукру - - в 1,78 раза. 1990 року калорійність харчу­вання в Україні на людину становила 3445 ккал. на добу. На той час калорійність харчування в США становила 3666 ккал.; > Франції - - 3310; у Китаї - - 2632, у Мозамбіку й Ефіопії відпові­дно 1635 і 1658 ккал. 1996 р. харчування громадян України булс на рівні 1950 ккал.

88

Загальне споживання - - це споживання засобів, що знаходя­ться в державній чи колективній власності, яке може бути плат­ним чи безплатним. Вони можуть прогнозуватися, плануватися, регулюватися.

Таблиця 6.1

СПОЖИВАННЯ ОСНОВНИХ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ В УКРАЇНІ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ

№ з/п	Перелік продуктів	Одиниці виміру	1990р.	1996р.	1997р.	1990р., у % до 1997р.
1	М'ясо	кг	68,2	37,0	34,0	200
2	Риба	кг	17,5	4,3	4,8	364
3	Молоко	кг	373,0	230.0	210,0	177
4	Яйця	шт.	272,0	162,0	148,0	183
5	Фрукти	кг	47,0	37,0	40,0	117
6	Овочі	кг	102,5	91,9	90,5	112
7	Цукор	кг	50,0	33,0	28,0	178
8	Олія	кг	11,0	8,3	8,1	135

Споживання в цілому повинно мати чітко виважені організа­ційні, юридичні, власницькі та податкові межі, ґрунтуватися на рівновазі між попитом та пропозицією, між власне споживанням і нагромадженням.

Щороку Верховна Рада приймає Закон про державний бю­джет, де передбачаються розміри загального споживання через:

фінансування заходів, пов'язаних із здійсненням держав­ного регулювання цін (дотація на газ, торф, будівельні матеріали для індивідуальних забудовників та житлово-будівельних коопе­ративів, здешевлення вартості будівництва житла молодіжно-жит­ловими комплексами, житлово-комунальне господарство, від­шкодування різниці в цінах на обслуговування ліфтів у будинках житлово-будівельних кооперативів, збитки житлово-комуналь­ного господарства Академії наук України, авіалінії);

—фінансування соціально-культурних закладів і установ, у тому числі освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та молодіжних заходів;

—фінансування відомчих закладів соціально-культурної сфери; —фінансування науки;

—фінансування житлово-комунального господарства; —реставрація пам'яток архітектури.