12.3. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування та охорони довкілля

В сучасних умовах розвитку економіки питанням регу­лювання якості навколишнього середовища приділяється велика увага з боку як органів державної влади, так і деяких підприєм­ницьких структур. На перший погляд може здатися закономір­ним, що питання екологічної безпеки мають перебувати в компе­тенції лише держави, яка сама регулює вказані процеси, виділяючи необхідні фінансові ресурси і встановлюючи певну систему дозволів на викиди та скиди забруднюючих речовин у довкілля. Для нормальної реалізації даних процесів необхідні: виділення фінансових ресурсів на природоохоронні цілі не мен­ше як 10—15% ВИД (у даний час виділяється лише 0,2%), забез­печення висококваліфікованими кадрами, створення відповідної правової та законодавчої бази, розгалуженої системи екологічної інфраструктури.

Державне екологічне регулювання - - це система активних за­конодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів, які використовують державні органи різного рівня для примусу, економічного спонукання і матеріального стимулювання забруд-

190

нювачів навколишнього середовища до запобігання, обмеження чи усунення викидів в природні і техногенні середовища забруд­нюючих речовин.

Методи державного регулювання системи захисту довкілля є дуже неефективними, і тому необхідний пошук нових взаємо-прийнятих форм державного і ринкового регулювання. Як свід­чить світовий досвід, у жодній з країн світу держава не може по­вністю взяти на себе тягар витрат на природоохоронні потреби. Необхідно ще й об'єднання капіталу недержавних структур, яким потрібно працювати на охорону довкілля.

Обмеженість бюджетних можливостей держави вимагає їх умілого використання для нейтралізації найнебезпечніших для людини і навколишнього середовища ризиків. Необхідно вже сьогодні чітко визначати витрати і зиски нової екологічної полі­тики, прагнути до повної інтеграції екологічної та економічної політики у всіх галузях народного господарства, залучення еко­логічних факторів у ринкову систему.

Нині, щоб забезпечити необхідні фінансові ресурси, крім дер­жавних субсидій, потрібно задіяти й так звані ринкові фактори (екологічне страхування, регіональні системи управління якістю навколишнього середовища тощо). Тож неабияке значення має осмислення досвіду як провідних країн світу, так і колишніх со­ціалістичних країн у сфері оптимізації державних і ринкових форм регулювання природоохоронної діяльності. Загальним для багатьох країн колишньої соціалістичної орієнтації явищем є по­глиблення економічної і політичної кризи, незалежно від того, в яких би формах вона не виявлялася. Це так чи інакше веде до зміни деяких пріоритетів в екологічній політиці.

Для створення нового механізму охорони довкілля необхід­не вивчення світового досвіду щодо регулювання сучасного виробництва і охорони природи. Аналіз даних процесів у краї­нах з розвинутою ринковою системою показує, що природоко­ристування відігравало важливу роль у становленні структури господарства цих країн. На перших етапах розвитку екологічні блага ігнорувалися. Слід було врегулювати суперечності між виробництвом, яке розширюється, й екологічними проблема­ми. Це спонукало створення системи врахування екологічного фактора в процесі господарської практики; ресурсозбереження; включення природокористування в систему державно-монополістичного регулювання економічної діяльності, в тому числі розробку і впровадження природоохоронних стимулів у господарський механізм.

191

В умовах ринкових перетворень сучасна економіка, що харак­теризується великомасштабними структурними змінами, змуше­на інтенсивно шукати нові шляхи регулювання взаємовпливу го­сподарської діяльності і навколишнього середовища. В останні роки дедалі більше число підприємців усвідомлює загальну не­обхідність посилення охорони навколишнього середовища, не­зважаючи на те, що екологічні заходи є дорогими і потрібні вели­кі інвестиції для їх здійснення.

Необхідність державної участі у вирішенні екологічних проб­лем зумовлюється також тим, що вони вже не можуть бути «зня­ті» в межах окремої країни. Забруднення довкілля набуває між­державних, планетарних масштабів. Міжнародні аспекти екологічних проблем можна визначити як конфлікт між глобаль­ним характером екологічної кризи, з одного боку, і відсутністю глобального суспільного механізму регулювання національних екологічних дій — з Іншого.

Найважливішим фактором симбіозу державних і ринкових форм екологічного регулювання є вироблення найдієвіших форм економічних інструментів, що включають, у свою чергу, або фі­нансовий трансферт — між забруднювачем і суспільством (подат­ки, платежі, фінансову допомогу, кредити на обмеження викидів тощо), або реальну нову ринкову систему (платні дозволи на вики­ди, квоти, допуски чи граничні показники рівня забруднюючого викиду для конкретних забруднювачів, які в разі перевищення цих показників можуть бути об'єктом купівлі-продажу). Платні дозво­ли створюють для забруднювачів стимул до зменшення своїх ви­кидів до рівня, нижчого від встановлених меж, з тим, аби продава­ти різницю між реальним і дозволеним викидами іншим забруднювачам, які тим самим отримують право на більший обсяг викиду забруднюючих речовин, ніж було встановлено спочатку.

Сьогодні як для приватного підприємництва, так і для держав­ної структури існують труднощі у визначенні ціни складових довкілля. Переважає думка, що платежі за забруднення лише до­зволяють винному в забрудненні купити право забруднювати, тому більш придатним інструментом є пряме регулювання. Нав­колишнє середовище являє собою об'єкт, здатний витримати пе­вний рівень забруднення, і тому завдання полягає в тому, щоб за­безпечити неперевищення цього рівня.

При формуванні загальної стратегії природокористування дер­жава гарантує певний рівень дії економічного механізму забезпе­чення ресурсозбережної оцінки природних ресурсів. Існують два основні підходи до економічної оцінки цих ресурсів. Один ґрунту-

192

ється на теорії трудової вартості, згідно з якою природні ресурси, не будучи продуктом праці, не мають вартості та її грошового ви-: - . - - ціни. Другий підхід спирається на можливість визна­ченої ціни на природні ресурси на основі теорії диференціальної ренти. Економічній оцінці підлягають ті елементи природи, що пов"язані з виробничими відносинами. Тільки ресурсна частина природного середовища прилягає до народного господарства, під­ключається до функціонування державного економічного механі­зму. Оцінюючи з економічних позицій природні ресурси, слід на­голосити, що економічна оцінка - - це не абсолют, притаманний якому-небудь предмету чи явищу, а відображення його значущості в процесі суспільне корисної діяльності.

Світова практика свідчить: найдієвішими методами є ті, що впливають як на ринок шляхом трансформації зовнішніх витрат (по компенсації збитку) у внутрішні (тобто витрати по відверненню за­бруднень, які включаються у собівартість), так і на ціну товарів, от­же -- і на їх конкурентоспроможність. Витрати на компенсації зби­тку чи соціальні витрати відображають ефект, що впливає на третю особу, яка безпосередньо не споживає даний продукт. Необхідно, щоб винний у забрудненні компенсував ці затрати чи у вигляді пла­тежу за забруднення, чи екологічного податку.

Держава має можливість сама регулювати виплати за забруд­нення, обираючи одну з форм — стандартну чи розширену. Згідно з першою, забруднювач відшкодовує витрати на виконання природо­охоронних заходів, приписуваних природоохоронним законодавст­вом. Згідно з другою, забруднювач, окрім вказаних витрат, має від­шкодовувати потерпілим від забруднення завданий їм збиток.

На сучасному переломному етапі розвитку України роль дер­жави в природоохоронній сфері повинна досягти рівноваги з ме­тодами ринкового регулювання. Впровадження економічних за­ходів, посилення ролі державного регулювання можуть сприяти: впровадженню безвідходних технологій; зменшенню витрат дер­жавного і місцевих бюджетів за рахунок перекладання тягаря екологічної відповідальності на підприємства; економічному ви­трачанню ресурсів унаслідок зміни поведінки споживачів і впро­вадження замкнутих технологічних процесів; переорієнтації ін­вестування на екологічні цілі; піднесенню ефективності адміністративного екологічного регулювання.

Раціональне й екологічно врівноважене природокористування в Україні можуть бути досягнуті лише за умов послідовної поетап­ної реалізації стратегії екологічного спрямування соціально-еко­номічного розвитку та мобілізації науково-технічного й економіч-

ного потенціалів держави на подолання екологічної кризи. В осно­ву зазначеної стратегії мають бути покладені такі принципи:

— пріоритет екології над економікою, екологічних критеріїв, показників та вимог над економічними;

• раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних підойм регулювання природокористування й екологічних відносин;

• оптимальне поєднання галузевого і територіального управ­ ління природокористуванням та природоохороною, перенесення центра ваги й відповідальності за розв'язання ресурсо-еколо- гічних проблем на місцеві органи влади та управління;

• інтеграція екологічного й економічного підходів до розвит­ ку та розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економіч- ний підхід шляхом розробки та застосування науково обгрунто­ ваних еколого-економічних стандартів, нормативів і показників.

Нині найбільш актуальним і проблематичним питанням є вра­хування екологічних факторів у процесі приватизації. Згідно з за­конодавством про приватизацію в Україні, екологічна складова не є основоположною і не враховується взагалі, тобто капітал приватизованих підприємств не регулюється вартістю відверну­того і фактичного забруднення повітря, земельних, водних, лісо­вих та інших природних ресурсів. У країнах, де швидкими тем­пами йде приватизація, питання про відповідальність за забруднення навколишнього середовища має особливе значення.

Відповідальність за стан навколишнього середовища виникає в процесі приватизації у зв'язку з іноземними інвестиціями. Іно­земні інвестори висловлюють занепокоєність можливістю неспо­діваних додаткових витрат через необхідність захисту навколиш­нього середовища в ході функціонування підприємств.

У процесі приватизації відповідальність за забруднення нав­колишнього середовища поки що не є серйозною проблемою для індивідуальних власників. Нові власники підприємств намагаю­ться звести до мінімуму ризик по відповідальності за стан навко­лишнього середовища. Для Іноземних інвесторів і нових власни­ків основною проблемою залишається визначення попередньої та дійсної вартостей шкоди, завданої природі. Нові власники по­винні отримати компенсацію за витрати по усуненню вже зроб­лених забруднень, проте вони несуть відповідальність за функці­онування й екологічність виробництва.

Найважливіше значення у процесі становлення нових форм еко­номічних відносин має формування ефективної системи екологічної статистики, екологічних показників, що сприяють інтеграції еколо-

гічних і економічних рішень, які приймаються. Особлива увага по­винна приділятися розгляду показників, що пов'язують екологію та економіку з питаннями стабільності і зі структурними змінами у ключових галузях економіки, які впливають на природне середови­ще. В більшості країн нині розробляються три основні підходи: розширення охоплення системи національних рахунків для вклю­чення даних про навколишнє природне середовище; розробка до­поміжних рахунків (сателітні рахунки) за межами системи націо­нальних рахунків; незалежні рахунки природних ресурсів, ув'язані з національними рахунками. Для України ці питання є особливо важ­ливими, оскільки система національних рахунків перебуває на пер­ших етапах формування і виникає можливість пов'язати її з еколо­гічними факторами. Основна мета сателітних рахунків - - вказати захисні витрати по економічних агентах (використання, відтворен­ня, захист, пристосування), визначити ринкову вартість природних ресурсів, а також розмір екологічного збитку, завданого господар­ською діяльністю. На систему рахунків природних ресурсів має по­кладатися завдання збирання кількісної та якісної інформації як про стан природних ресурсів, так і про їх використання.

Запитання і завдання для перевірки знань

1.Назвіть основні джерела антропоген ного забруднення довкілля.

2.Що розуміють під терміном «екологія»?

3.Дайте характеристику основним забруднювачам атмосфери й природних вод.

4.У чому полягає необхідність охорони навколишнього природно­го середовища та раціонального використання природних ре­сурсів?

5.Що відносять до системи органів управління в галузі довкілля?

6.Назвіть основні функції державних органів управління по регу­люванню відносин щодо охорони довкілля.

7.У чому полягають функції Міністерства екології та природних ресурсів України?

8.Назвіть основні повноваження Кабінету Міністрів України в екологічній політиці.

9.У чому полягають повноваження місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища?

10.Що Ви розумієте під державним екологічним регулюванням?

11.Що необхідно, на Ваш погляд, для створення нового механізму охорони довкілля?

12.Назвіть основні принципи раціонального й екологічно врівно­важеного природокористування.

13.Якими є, на Ваш погляд, основні важелі державного регулю­вання довкілля?

195

Із)

РОЗДІЛ

ЕФЕКТИВНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

• Суть та критерії ефективності соціальної діяльності.

* Методи вимірювання соціальних результатів і витрат.