10.3. Ефективність роздрібної торгівлі

В умовах переходу до ринкових відносин протягом останніх років основна увага зосереджується на економічній ефе­ктивності торгівлі. Показники, які характеризують результати економічної діяльності торгівлі — це роздрібний товарообіг, су­ма реалізованих торгових націнок (валовий дохід торгівлі), при­буток та його співвідношення з товарообігом, витратами обігу, валовим доходом, основними фондами та обіговими коштами, чисельністю торгових працівників. Ця система показників забез-

печує оцінку діяльності торгівлі на всіх рівнях: галузь, регіон, торговельна організація, об'єднання, підприємство. Як відомо, економічна ефективність грунтується на принципі отримання ма­ксимальних обсягів товарообігу, валового доходу та прибутку при найменших витратах.

Статистична інформація свідчить, що протягом останніх років торгівля є збитковою галуззю. В цілому по Україні витрати обігу перевищують валовий дохід. Так, на одного працівника торгівлі припадає в середньому трохи більше 3 тис. гри. річного обсягу роздрібного товарообігу. Якщо від річного обсягу роздрібного товарообігу відняти вартість закупівлі товарів, то буде очевид­ним ступінь збитковості торгівлі.

Слід зауважити, що від реалізації товарів у половини торгове­льних підприємств немає прибутку, але балансовий прибуток у цілому по галузі дорівнює приблизно 5% до роздрібного товаро­обігу. Він створюється за рахунок позареалізаційних доходів, які є джерелом утримання управлінського і торговельного персоналу торговельних підприємств.

Так, вартість основних фондів та оборотних коштів роздрібної торгівлі у 4 рази перевищує річний обсяг роздрібного товарообі­гу. В таких умовах важко говорити по ефективність їх викорис­тання, про розвиток і вдосконалення матеріально-технічної бази торгівлі.

В останні роки скорочення купівельної спроможності насе­лення призвело не лише до спаду роздрібного товарообігу, а й до розвитку різноманітних організаційних форм продажу, за яких населенню пропонуються товари за значно нижчими цінами.

Основні причини великих витрат торговельних підприємств — це високі відсотки ставки за банківський кредит, зростання вартості комунальних послуг, транспортних витрат, необхід­ність утримання персоналу торговельних підприємств, який є власником основних фондів. У таких умовах навіть підвищен­ня цін не сприяє поліпшенню становища, оскільки купівельна спроможність населення падає. А тому основна увага має бути зосереджена лише на піднесенні якості обслуговування покуп­ців з високим рівнем доходів, для яких ціни на товари не ма­ють такого значення, як для більшості населення. Підтвер­дженням цього є відкриття елітарних спеціалізованих мага­зинів у центральних районах великих міст, фірмових магази­нів. Вони призначені для респектабельного контингенту поку­пців, у яких підвищені вимоги до новизни, оригінальності, якості, відповідності моді.

Слід зауважити, що, на відміну від економічної ефективності, со­ціальну ефективність не завжди можна виміряти кількісною оцінкою.

На наш погляд, соціальну ефективність доцільно визначати з двох позицій: по-перше, ступенем задоволення потреб населення в товарах і послугах; по-друге, якістю торговельного обслуговування.

Як відомо, кількісною оцінкою ступеня задоволення потреб населення може бути співвідношення між фактичним споживан­ням і фізіологічними нормами споживання. Цей показник завжди використовували для визначення соціальної ефективності торгівлі.

В умовах гострого розшарування населення за рівнем грошо­вих доходів увага держави повинна бути спрямована на задово­лення потреб різних груп населення з різним рівнем доходів. У задоволенні потреб усіх верств суспільства і полягає соціальна справедливість суспільства.

Аналіз даних свідчить, що за останні роки кількість магазинів в Україні зменшилася з 121 тис. до 100 тис. одиниць, тобто на 26,4%. Цей показник свідчить про значне зниження купівельної спроможності населення, зменшилася торгова площа магазинів на 14%, збільшилася кількість кіосків і наметів. Різке зменшення кількості крамниць у селах свідчить як про катастрофічне стано­вище з готівкою у селян, так і про те, що вони купують товари на базарах та в містах.

Торгівля, яка зараз існує (із великою торговельною націнкою, дорогою продукцією, неможливістю купити товари в кредит, складністю з обміном неякісної продукції та повернення її, неви­багливістю асортименту та ін.), не має перспектив для розвитку.

В останні роки різко зменшилося використання такого про­гресивного методу продажу товарів, як самообслуговування.

Високі ціни на товари в магазинах роздрібної торгівлі і низька купівельна спроможність основної маси населення України при­зводять до скорочення частки державної торгівлі та сприяють розширенню торгівлі на речових та сільськогосподарських рин­ках, які є найважливішим конкурентом для магазинів завдяки нижчим цінам. І хоча культура обслуговування на ринках не від­повідає необхідним вимогам, за теперішніх умов основна маса покупців купує товари на ринках. Великий потік покупців на ринках сприяє створенню нових приватних магазинів, які пра­цюють ефективніше і мають більший рівень прибутку, ніж мага­зини з колективною або державною формами власності.

Проаналізовані тенденції у сфері торгівлі потребують її вдос­коналення з метою піднесення її економічної ефективності і культури обслуговування покупців. Для цього необхідно: ввести

торгівлю для верств населення відповідно до їхніх доходів; дати можливість кожному за свої гроші мати товари як першої необ­хідності, так і довготривалого використання; відновити комісійну торгівлю; надати пільги на податок на додану вартість і податок на прибуток українським виробникам товарів першої необхіднос­ті; посилити контроль за порядком зважування товарів, за станом ваговимірювальної техніки на лотках і в магазинах.

Необхідність державного регулювання торгівлі виникла як на­слідок появи негативних диспропорцій у торгівлі, її низької ефе­ктивності, з одного боку, і скорочення купівельної спроможності населення, з іншого.