12.1. Основні джерела антропогенного

ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ

ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЙОГО ЗАХИСТУ

Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних, хімічні, нафтопереробні заводи, цементні, целюлозно-паперові підприємства, екстенсивне перехімізоване сільськогос­подарське виробництво, військова промисловість і військові об'єкти, транспорт, гірниче виробництво). Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими хімічними по­лями, шумами, вібраціями, теплом.

Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку гло­бальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, дуже швидке зростання населення планети (на 1 жовтня 1999 р. 6 млрд жителів, рис. 12.1), що супроводжує­ться зростанням темпів і обсягів зниження природних шарів, на­громадженням величезної кількості відходів виробництва і побу­ту, забрудненням довкілля — глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням.

До XVIII ст. людина майже не завдавала шкоди природі. Люди використовували для своїх потреб натуральну сировину (деревину, льон, бавовну, шкіру, природні барвники, глину тощо). Відходи, що при цьому утворювалися, залучались силами природи в круго­обіг речовин, відбувалося їхнє природне самоочищення (окисні та відновні реакції, розклад речовин, активна діяльність мікрооргані­змів, розчинення, розсіювання, засвоєння елементів рослинами).

179

Зростання населення Землі

7000

6000 гі

° 5000 І 4000

і 3000 о

| 2000 я

1000

О

1000 1500 1650

1900

1950 Роки

1975 1УХК 1999

Рис. 12.1.

Але з розвитком хімії, металургії, енергетики і машинобуду­вання, з появою сотень нових синтетичних та мінеральних речо­вин і величезним їх накопиченням стан справ докорінно змінив­ся. Наприклад, відходи від синтетичних пральних порошків, нафтопродукти, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пестициди та інші шкідливі речовини не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а нагромаджуються тисячами тонн у ґрунтах, во­доймах і підземних водах. Протягом 90 років з початку нашого століття з надр землі було видобуто корисних копалин (міне­ральної сировини) більше ніж за всю історію людства, починаю­чи з палеоліту, причому значну частину сировини одержано за 25 останніх років.

Тепер лише в результаті спалювання паливних ресурсів в ат­мосферу планети щорічно викидається понад 22 млрд тонн дво­окису вуглецю та понад 150 млн тонн сірчаного газу. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км³ шкідливих стоків, щорічно людством вноситься 500 млн тонн мінеральних добрив і близько 4 млн тонн пестицидів, більша частина яких осідає в ґрунтах та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани, в дуже значних кількостях накопичується в штучних водосховищах, які живлять водою промислові центри. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів - - в 10 разів. Хоча за рахунок цього вда­лося тимчасово підвищити врожайність зернових та деяких ін-

180

ших культур удвічі, картоплі і буряків — на 15—20%, однак ба­гаторазово зросло й забруднення ґрунтів, ґрунтових вод і виро­щуваних продуктів. Тому в районах підвищеної хімізації сільсь­кого господарства захворюваність дітей у 3—3,5 раза вища, ніж у районах з мінімальною хімізацією.

Весь світ нині потерпає від перемог, одержаних над приро­дою: розвинені та високорозвинені країни — від перезабруднен-ня середовища, виснаження природних ресурсів і деградації еко­систем (через суперіндустріалізацію та надмірне споживання), а країни, що розвиваються - - від голоду, деградації ґрунтів і на­ступу пустель (через бідність, хижацьке знищення лісів, перена-роджуваність населення, нерозумне природокористування). За даними Комітету ООН з питань харчування — ФАО - - у 1978 році від голоду померло більше 12 млн дітей віком до 5 років, у 1985 році лише від нестачі їжі страждало близько 800 млн чол., у 1985 році — лише в країнах, що розвиваються, - - 450 млн чол. Це природа помщається людям за свої рани. 1 все одно вони що­річно знищують ліси, а площі техногенного спустошення збіль­шуються на 6 млн га за рік. На місці колишніх Калмицьких степів утворилася перша і поки що єдина в Європі техногенна пустеля площею 500 тис. га, що збільшується з швидкістю близько 50 тис. га за рік. Тут же зареєстровано й найвищу в Європі дитя­чу смертність. Вважають, що за ступенем забруднення природно­го середовища перше місце посідають металургійна промисло­вість і автотранспорт, які загалом спричиняють до 70—85% усього обсягу забруднень.

В Україні металургійна промисловість зумовлює близько тре­тини забруднень атмосфери й природних вод. Останнім часом усім великим містам України притаманне зростання частини за­бруднення довкілля за рахунок автотранспорту. Ця частка в серед­ньому становить 55—75%, а в окремих районах міст може зрос­тати до 80—82%. У місцях розташування металургійної промис­ловості вона є головним джерелом забруднення довкілля. Напри­клад, Запорізьке об'єднання «Запоріжсталь» щороку викидає понад 150 тис. тонн шкідливих речовин в атмосферу (понад 50% викидів у місті). Разом з іншими промисловими підприємствами через низький рівень технології виробництва й відсутність ефек­тивного устаткування для очищення газодимних І шкідливих во­дних викидів об'єднання перетворило Запоріжжя на одне з найб-рудніших міст в Україні. «Запоріжсталь» спричинила велику кількість професійних захворювань, погіршення здоров'я насе­лення, особливо дітей, підвищення смертності.

Ситуація продовжує погіршуватися. Крім шкідливих газів — окису вуглецю, двоокису сірки тощо, «Запоріжсталь» щорічно викидає в повітря кілька сот тонн такої канцерогенної речови­ни, як бензопірен, що в мільйон разів токсичніша ніж окис ву­глецю.

У США та інших країнах через велику небезпечність для здо­ров'я бензопірену природоохоронні служби заборонили викидати його в довкілля. Металургійні центри там намагаються будувати якомога далі від міст, повністю переводять автотранспорт на нові види палива, які не містять бензопірену.

В результаті спалювання великої кількості твердого палива поблизу металургійних центрів нагромаджуються також такі шкідливі речовини, як хлор, вуглеводні, діоксан, вуглеводні, що мають мутагенні та канцерогенні властивості, й переносяться з димами на відстані десятків і сотень кілометрів.

Збитки від відходів — це не лише величезні площі землі, за­йняті звалищами, териконами, шлакосховищами, відвалами «пус­тої» породи біля кар'єрів, а й смертельні дози різних токсинів, що роками розносяться дощовими водами, та дими й пилюка від них.

Або, наприклад, — биті люмінесцентні лампи на звалищах: кожна містить 150 мг ртуті, Ідо здатна отруїти на рівні ГДК бли­зько 500 м³ повітря. Тим часом люмінесцентні лампи використо­вуються мільйонами, й випуск їх зростає.

Ртуть — вельми шкідлива речовина. Потрапляючи в фунти, повітря, ґрунтові й талі води, вона отруює все живе навколо, за­вдаючи здоров'ю не меншої шкоди, ніж радіація. А на звалищах крім ртуті ще дуже багато інших отруйних речовин.

За кількістю промислового бруду на душу населення Україна посідає одне з перших місць у Європі. Через це тут нині найниж­ча тривалість життя — 66 років, тоді як у Японії, Швейцарії, Іс­ландії та США - - 75—79 років. Нині в Україні смертність насе­лення, особливо дітей, збільшилася. Ось вони, плоди поперед­нього, «соціалістичного» господарювання.

Зонами екологічного лиха є понад 15% її території, крім того, близько 40% атомних електростанцій СНД розміщені в Україні, причому майже 100% електроенергії Хмельницької й 90% Рів­ненської АЕС іде на експорт. В Україні функціонує 1700 шкідли­вих виробництв, 1000 з них, хімічних, становлять особливу еко­логічну небезпеку, а майже третина знаходиться в межах рекреаційних зон. За показниками дитячої смертності Україна посідає перше місце в світі, як і за показником кількості онколо­гічних захворювань.

За захворюваністю жителів трьох десятків найзабрудненіших промисловими викидами міст України Київ посідає перше місце. Через велику забрудненість території навіть лікарські рослини не можна вживати, бо в них підвищений вміст токсичних речовин. Дедалі більші площі вздовж доріг України мають вилучатися з сільськогосподарського використання через надто велику забру­дненість фунтів. Ідеться про площу близько 3 млн га.

Нині в Україні виявлено багато сотень районів, ділянок і об'єктів, де у воді, повітрі й фунтах внаслідок аварій, випробу­вань, витікань значно перевищений ГДК нафтопродуктів - - теж дуже шкідливих речовин. Це райони аеродромів і їхніх нафтобаз (цивільних і військових), території решти нафтобаз, нафтосхо­вищ, нафтопереробних заводів, нафтових свердловин, автостоя­нок, автозаправок, окремі ділянки нафтопроводів. Деякі райони, де екологічна ситуація через забруднення нафтопродуктами стала критичною, вже відомі всій Україні та за її межами (Лисичансь-кий, Херсонський та ін. нафтопереробні заводи, території війсь­кових аеродромів біля Білої Церкви та Узина, райони Борислава, Долини в Прикарпатті та Шебелинки на Полтавщині); в цих міс­цях нафтою пропахло не лише повітря, вона накопичується в ко­лодязях, ярах, підземних водах, льохах. Вона не тільки отруює, а вже стала вогненебезпечною.

У разі надходження до водойм нафтопродукти утворюють на поверхні дуже тонку, стійку плівку (тобто розливаються на вели­ких площах), що ускладнює процеси обміну, кругообігу речовин в екосистемах. Частково нафтопродукти розчиняються (дуже ма­ло), а частково у вигляді в'язких емульсій осідають на дно, також його забруднюючи. Якщо концентрація нафтопродуктів у во­доймі становить 0,05—0,1 мг/л, уся молодь і ікра риб гинуть, а якщо 0,1—1,0 мг/л - - гине й стійкий планктон - - найпростіші організми (їжа риб). Загибель планктону є однією з причин ката­строфічного зменшення кількості риби в Світовому океані, де за останні десятиріччя зросло забруднення нафтопродуктами через численні аварії танкерів і супертанкерів (їх ємність від 100 до 300—-500 тис. тонн нафти), аварії й розливи на нафтопромислах у Північному морі, Мексиканській, Перській затоках і багатьох ін­ших районах шельфу, де ведеться нафтовидобування. При кон­центрації 0,05—0,1 мг/л риба починає смердіти гасом, а при 10 мг/л-- гине.

Пари нафти та її продуктів, концентрація яких становить 10 мг/м' і більше, викликають у людини захворювання органів ди­хання й центральної нервової системи, підвищену стомлюваність.

183

Під час згорання 1кг етилованого бензину в атмосферу вики­дається близько 1г свинцю (його ГДК у повітрі має не перевищу­вати 0,0007 мк на м³). Ця кількість може отруїти на рівні ГДК близько 1400 тис. м повітря. Кожен автомобіль (всього нині в світі налічується близько 500 млн автомобілів) за рік збіднює ат­мосферу на 4350 кг кисню і насичує її 3250 кг вуглекислого газу, 530 кг — вуглецю, 93 кг — вуглеводів, 27 кг -- оксидів азоту та близько 1 кг свинцю.

Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є сір­чаний і сірчистий ангідриди, окисли азоту, бензопірену, аміак, сполу­ки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, окисли вуглецю. Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші — частки вугілля, золи, сульфатів та сульфідів металів (заліза, свинцю, міді, цинку то­що), кремнезему, хлоридів, сполук кальцію, натрію, фосфору. У ди­мах містяться також пари основних кислот, ртуті, феноли.

До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидаються промисловими підприємст­вами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень від усіх видів транспорту, належать також різні шуми від усіх видів транспорту, виробниц­тва, іонізуюче випромінювання, вібрації, світлотеплові впливи.

Необхідність охорони навколишнього природного середовища та вжиття ефективних заходів раціонального використання ре­сурсів біосфери випливає також з міжнародного характеру цієї проблеми, національних особливостей розвитку господарства й культури всіх країн та народів.

Раціональне природокористування - - це соціально-економіч­ний процес, з допомогою якого залучається в господарський обіг природно-ресурсний потенціал як матеріальна основа розшире­ного відтворення, сприяє реалізації основного економічного за­кону, впливає на темпи економічного зростання, забезпечує охо­рону довкілля від забруднення і створює нормальні умови для функціонування ефективних систем життєдіяльності.

В сучасних умовах Україна особливо відчуває наслідки еколо­гічно невиваженого і нераціонального розвитку в складі СРСР. Не маючи достатньої кількості власних енергоносіїв, вона про­довжує «утримувати» ту структуру народногосподарського ком­плексу, яка сформувалася раніше, коли вона одержувала дешеві сировинно-енергетичні ресурси з Росії. Ця структура є згубною з погляду як екології, так і в соціально-економічному відношенні, оскільки надто мало «працює» на задоволення найважливіших потреб людини.

184

в Україні за останні 3—4 роки практично Іі з них стають дедалі гострішими. Систе-прйродокористуванням, охороною дов-Іи процесами, що формувалися при адміні-снстемі й державній власності на всі націо-Ілася неспроможною здійснювати ефекти-|в}»овання розвитку продуктивних сил суспіль­ства, рош'овмі складних екологічних та економічних проблем. Тож мнкає питання: як діяти у сфері екології на сучасному етапі, осо&вм» зважаючи на гостроту економічної кризи та про­ведення довершиш*соціально-екологічних реформ?

Тут ьюасяві два варіанти. Перший - - іти шляхом певної мо-дернізаіаа та вдосконалення теперішньої системи управління. Другий - - створити принципово нову систему управління і регу­лювання у сфері природокористування та охорони природи, яка б повною мірою включала й ринкові механізми. На нашу думку, другий варіант має ряд істотних переваг, бо саме ринок може бу­ти використаний для обмеження руйнівної дії суспільства щодо ІппгтІштмІІтт середовища через застосування гнучкої системи говарно-грошових відносин. Досвід країн з ринковою економі­кою переконує в тому, що ринкові механізми за належного конт­ролю та регулювання з боку держави за дотриманням вимог еко­логічного законодавства забезпечать сприятливіші умови для природо- та ресурсозбереження, застосування екологічно безпеч­них технологій і методів господарювання тощо, ніж жорсткий планово-адміністративний примус.