8.1. Основні принципи організації 1 функціонування системи освіти в україні

Українська національна система освіти як частина соціальної інфраструктури охоплює дошкільні заклади, загаль­ноосвітні школи, професійно-технічні та вищі навчальні закла­ди і включає понад 40,7 тис. установ, у яких навчається понад 10,2 млн осіб.

Президент України Леонід Кучма зазначив: «Необхідність роз­в'язання глобальних проблем, що постають перед людством на порозі третього тисячоліття, вимагає високого рівня освіти, зрос­тання інтелектуального і духовного потенціалу суспільства, підго­товки нової генерації трудівників, здатних створювати найновіт-нішу техніку і технології. Тому нині набуття знань має не лише особисте, а й загальнодержавне, загальнолюдське значення. Отже, проблема якості й безперервності навчання вже не є суто приват­ною справою тих, хто навчається. Це, в свою чергу, вимагає підне­сення ролі й престижу педагога в суспільстві. Без глибоких знань, без сучасної системи освіти ми не зможемо пройти нелегкий шлях побудови цивілізованої держави. Освіта має бути реальним пріо­ритетом державної політики, і треба відроджувати й примножува­ти кращі освітянські традиції українського народу».

Державна політика в галузі освіти грунтується на таких основ­них принципах:

—доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

-рівність умов для повної реалізації здібностей, таланту, всебічного розвитку кожної людини;

—гуманізм, демократизм;

—пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами;

—органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;

—незалежність державної системи освіти від політичних пар­тій, інших громадських і релігійних організацій;

— науковий світський характер освіти в державних навчаль­но-виховних закладах;

—інтеграція з наукою та виробництвом, взаємозв'язок з осві­тою інших країн;

—гнучкість І прогностичність системи освіти;

—єдність і наступність системи освіти;

—безперервність і різноманітність освіти;

—відповідність освіти світовому рівню;

—поєднання державного управління і громадського самовря­дування в системі освіти.

В Україні для керованості освіти створена система органів державного управління і система органів місцевого самовряду­вання. Вони діють в межах повноважень на основі чинного зако­нодавства та здійснюють ініціативну діяльність, незаборонену законодавством.

Органами державного управління освітою є Міністерство освіти, міністерства та відомства України, які мають навчально-виховні заклади, ВАК України, місцеві ради.

Повноваження органів державного управління освітою.

1. Центральні органи державного управління:

—беруть участь у виробленні та втіленні в життя державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямів розвитку освіти, вимог до її змісту, рівня й обсягу, нормативів та територіально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховних закладів;

—здійснюють координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування;

—забезпечують зв'язок з освітніми інституціями інших держав;

—організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду;

-проводять атестацію та акредитацію навчально-виховних за­кладів всеукраїнського значення, видають їм ліцензії, сертифікати;

-розробляють умови прийому до навчальних закладів.

2. Місцеві ради народних депутатів:

—встановлюють нормативи бюджетного фінансування;

—фінансують витрати на утримання підпорядкованих Раді навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти;

—розвивають мережу навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти, зміцнюють їхню матеріально-технічну базу, забезпечують господарське обслуговування;

—здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для вихован­ня, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

—організують облік дітей шкільного віку, контролюють до­триманням законодавства щодо навчання дітей до 15 років;

—розв'язують у встановленому законодавством порядку пи­тання опіки і піклування щодо неповнолітніх, які залишилися без батьківського догляду, дІтей-сиріт, захисту їхніх прав, надання їм матеріальної та іншої допомоги;

—забезпечують створення належних умов за місцем прожи­вання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задово­лення їхніх запитів;

—дбають про регулярне підвезення до місця навчання школя­рів у сільській місцевості;

—організують професійне консультування молоді, а також набуття учнями трудових навичок;

—видають сертифікати та ліцензії на відкриття навчально-виховних закладів місцевого значення різних форм власності.

Діяльність структурних органів місцевих Рад спрямована на: організацію навчально-методичного забезпечення навчально-ви­ховних закладів, удосконалення фахової кваліфікації педагогіч­них працівників, їх перепідготовку; координацію дій педагогіч­них, виробничих колективів, сім'ї, громадськості з питань нав­чання і виховання дітей; визначення потреб І формування держа­вного замовлення на педагогічні кадри, укладання договорів на їх підготовку.

Самоврядування навчально-виховних закладів передбачає їх

право на:

-самостійне планування роботи, вирішення питань навчаль­но-виховної, наукової, методичної, фінансово-господарської, ви­робничо-комерційної діяльності;

-участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слу­хачів з урахуванням державного замовлення та замовлень під­приємств, установ, організацій тощо;

— визначення змісту шкільного компонента освіти, форм, ме­тодів навчання;

—прийняття на роботу педагогічних, інженерно-педагогіч­них, інших працівників, спеціалістів з інших держав, у тому числі за контрактами;

—самостійне використання всіх видів асигнувань, затвер­дження структурного і штатного бізнесу в межах встановленого фонду заробітної плати;

—здійснення громадського контролю за організацією харчу­вання в навчально-виховних закладах.

В Україні встановлена єдина структура системи освіти, що включає: дошкільне виховання; загальну середню освіту; профе­сійну освіту; вищу освіту; післядипломну підготовку (стажуван­ня, клінічну ординатуру тощо); аспірантуру; докторантуру; під­вищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне нав­чання і виховання; самоосвіту.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне само­визначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння ви­значеного суспільними, національно-культурними потребами об­сягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне вихо­вання, фізичне вдосконалення.

Держава визначає соціально-необхідний мінімум обов'язко­вих вимог до рівня й обсягу загальної середньої освіти. Здобуття загальної середньої освіти у навчально-виховних закладах в обся­зі освітнього мінімуму оплачується державою.

За рахунок відрахувань державних, громадських, акціонерних та приватних підприємств, організацій, коштів батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні кур­си для здобуття освіти, що перевищуватиме державний освітній мінімум.

Середні навчальні заклади є основним видом навчальних за­кладів, що здійснюють загальноосвітню підготовку. Це середня загальноосвітня школа 3-х ступенів: перший — початкова школа; другий - - основна школа; третій - - старша школа, кожна з яких може функціонувати самостійно. Школа третього ступеня дає повну загальну середню освіту. Обов'язковим є навчання в школі до 15 років.

Для розвитку здібностей, талантів дітей створюються профільні класи, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, а також різні типи навчальне-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарова­ним дітям держава надає підтримку та заохочення (стипендії, на­правлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів). Створюються

навчально-виховні заклади для грбмадян, які потребують соціаль­ної допомоги і реабілітації. Так, для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створені загальноосвітні школи-інтернати. Для дітей-сиріт і дітей, які залишились без пік­лування батьків, створюються загальноосвітні школи-інтернати. дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням. Для дітей, які потребують тривалого лікування, ство­рюються санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома. Для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому роз­витку і не можуть навчатись у масових навчальних закладах, ство­рюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, ди­тячі будинки, інші навчально-виховні заклади.

Професійні навчальні заклади здійснюють підготовку, пере­підготовку І підвищення кваліфікації громадян за державним за­мовленням, а також за договорами з підприємствами, установами й організаціями, окремими громадянами. Учні перебувають на повному утриманні держави. Випускникам присвоюється робіт­нича кваліфікація.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову та загально­культурну, практичну підготовку набуття громадянами спеціаль­ності відповідно до їхніх покликань, зацікавлень, здібностей. Вища освіта передбачає підвищення їхньої кваліфікації, вдоско­налення професійної підготовки, перепідготовку, підготовку нау­кових та науково-педагогічних кадрів. Підготовка спеціалістів вищими навчальними закладами може проводитися з відривом, без відриву від виробництва, через поєднання цих форм, а також у формі т. зв. дистанційного навчання тощо.

Основними видами діяльності вищого навчального закладу є: підготовка спеціалістів різних рівнів кваліфікації; науково-дослідна робота; підготовка наукових, науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації; атестація наукових і науково-педа­гогічних кадрів; підвищення кваліфікації, перепідготовка кад­рів; культурно-освітня, видавнича, фінансово-економічна, гос­подарська, науково-виробнича, комерційна робота; здійснення зовнішніх зв'язків.

Вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за дер­жавними замовленнями та угодами — основною формою держав­ного регулювання відносин між навчальними закладами та під­приємствами, установами й організаціями. Випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з ви­щою освітою певного професійного спрямування чи спеціальнос-

ті, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається таки­ми рівнями:

—молодший спеціаліст -- забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

—бакалавр - - забезпечують коледжі, інститути, консервато­рії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня;

—спеддоллст — Іа^егпеч^куть хнститута, \нш\ навнальн\ за­клади еквівалентного рівня;

—магістр - - забезпечують інститути, академії, університети, інші заклади, що мають відповідний сертифікат.