7.2, Прогнозування розвитку охорони здоров'я

Охорона здоров'я — це комплекс заходів та засобів, необхідних для забезпечення здоров'я, активної життєдіяльності та працездатності людини.

Охоронооздоровчий комплекс являє собою сукупність уста­нов, організацій, які зайняті відновленням і зміцненням здоров'я людини, профілактикою захворювань. У його складі виділяють три підкомплекси: лікувально-профілактичний, санаторно-курорт­ний та аптекарських установ. Провідна роль в охоронооздоров* чому комплексі належить лікувально-профілактичному підкомп-лексу, установи якого виконують основний обсяг роботи з відно­влення здоров'я людини. Установи санаторно-курортного під-комплексу продовжують і завершують цю роботу. Основна фун­кція аптечних установ — забезпечення лікарськими засобами ор­ганізацій підкомплексів.

У підкомплексі лікувально-профілактичної роботи вирізняють дві групи установ, різних за характером виконуваної роботи. Перша група — це амбулаторно-поліклінічні установи (поліклі­ніки, амбулаторії, диспансери та ін.), друга група — стаціонарні установи (лікарні, клініки, інститути, шпиталі та ін.). Склад кож­ної групи також диференційований. Так, поряд з багатопрофїль-ними лікарнями, поліклініками існують спеціалізовані установи в першій і другій групах за різними ознаками (характером хвороби, групах населення, яке обслуговується, та ін.) -- наприклад, онко­логічні, наркологічні лікарні, туберкульозні диспансери, дитячі поліклініки тощо. Існують різні типи установ і в складі санатор-

но-курортного й аптечного підкомплексів, наприклад, дитячі са­наторії, гомеопатичні аптеки.

Медичні установи виконують економічну і соціальну функції. Зміст економічної функції полягає в тому, що в результаті діяль­ності медичних установ поповнюється працездатність робітників і, таким чином, ці установи беруть участь у відтворенні трудових ресурсів, впливають на підвищення продуктивності праці. Зміст соціальної функції виявляється в участі медичних установ у фор­муванні здоров'я людини, збільшенні довголіття.

Розробка прогнозу розвитку охорони здоров'я має конкретну ці­льову орієнтацію, напрями якої обумовлюються насамперед харак­тером проблем, які необхідно розв'язати першочергово. Передовсім необхідно підвищити рівень задоволення потреб населення в меди­чних послугах стаціонарних і амбулаторно-поліклінічних установ.

В останні роки скорочується відносна кількість лікарняних ліжок стаціонарних установ при зростанні загального рівня за­хворюваності гострими та хронічними хворобами (злоякісними новоутвореннями, хворобами нервової системи, крові та ін.). За 1991—1997 рр. рівень забезпеченості ліжками населення скоро­тився з 129,6 до 93,1 на 10000 населення, тобто на 28,3%. Струк­тура ліжкового фонду стаціонарів характеризується високим рів­нем спеціалізації (47 профілів) і недостатньою диференціацією підрозділів стаціонарів за інтенсивністю лікування й догляду. Ча­стка ліжок загального призначення (терапія, педіатрія) становить 20,9%, спеціалізованих ліжок (хірургія, неврологія, акушерство та гінекологія, для інфекційних хворих) -- 22,2%, ліжок для три­валого перебування пацієнтів (для туберкульозних хворих, психі­атрія) - - 20,1%, ліжок для відновлювального лікування та для доліковування — 1 на 10000 населення, і їх питома вага стано­вить 0,8%. В останні роки започатковано процес формування ліжкового фонду для надання медико-соціальної допомоги (педі­атричні, сестринського догляду), але частка таких ліжок також незначна - - 0,8%. Для інтенсивної терапії виділено 0,7% ліжок реанімаційного профілю.

Високоспеціалізовані ліжка становлять понад третину (34,5%) загальної їх кількості. Забезпеченість ліжками терапевтичного профілю — 31,2% на 10000 населення, з них третина (10,4%) -високоспеціалізовані по 8-ми терапевтичних субспеціальностях. Рівень забезпеченості ліжками хірургічного профілю -- 22,0% на 10 000 населення, з них половина (50%) — по 10-ти хірургічних субспеціальностях. Через практичну відсутність служб догляду і медико-соціальної допомоги і високоспеціалізовані ліжка факти-

чно використовуються і як інтенсивні, і як реабілітаційні, і для медико-соціальної допомоги, і навіть як готельні.

Середньорічна зайнятість ліжок по Україні близька 300 днів, а в сільських районах ще нижча і наближається до 290 днів. Звертає на себе увагу, що краще використовуються спеціалізовані ліжка (гастроентерологія, кардіологія, офтальмологія, отоларингологія) -їх середньорічна зайнятість коливається від 318,0 до 340,3.

Найнижчі показники числа днів роботи ліжок протягом року по педіатричному (255,0) та акушерському (157,0) профілях. Се­редня тривалість стаціонарного етапу лікування у шпиталях України значно вища, ніж у країнах, що мають добре розвинуті національні системи охорони здоров'я - - 16,4 дня проти 8—12. Причин тривалого перебування пацієнтів у стаціонарах багато. До основних слід віднести заінтересованість організаторів охо­рони здоров'я та лікарів у інтенсифікації лікування в стаціонарах внаслідок надлишкової кількості ліжок при нераціональній схемі фінансування, нерозвинутість інтенсивних І реабілітаційних ста­ціонарних служб, а також недостатній технологічний рівень лікар­няної допомоги. Порівняльні дані середньої тривалості перебу­вання хворих у стаціонарах різних рівнів (табл. 7.1) свідчать про порушення принципу поетапності стаціонарної допомоги, коли у шпиталях вищих рівнів надається допомога більш тяжким хво­рим. Термін лікування у районних, міських та обласних стаціона­рах (хірургічних, гінекологічних) практично однаковий, що свід­чить про відсутність суттєвої різниці складу хворих у них.

Таблиця 7.1