7.1. Суть та значення державної політики охорони здоров'я населення

Охорона здоров'я — це система державних, громадсь­ких, індивідуальних заходів та засобів, що сприяють здоров'ю, за­побіганню захворювань та попередженню передчасної смерті, за­безпеченню активної життєдіяльності та працездатності людини.

Охорона здоров'я — це поняття, що охоплює весь комплекс заходів та засобів, які мають відношення до здоров'я людини, іншими словами, вона враховує весь комплекс чинників, що впливають на здоров'я людини. Державна політика у сфері охо­рони здоров'я спрямовується на збереження і зміцнення здоров'я населення. Вона передбачає:

—створення відповідних умов життя та праці громадян, їх­нього відпочинку й оздоровлення, належного рівня матеріального забезпечення;

—здійснення державою заходів з оздоровлення довкілля, за­безпечення екологічного благополуччя;

—відповідальність держави за ефективну діяльність у сфері охорони здоров'я, її профілактичну спрямованість;

—структурну перебудову системи охорони здоров'я на заса­дах ринкових відносин;

—задоволення потреб громадян в одержанні гарантованого рівня безоплатної медико-санітарної допомоги;

—забезпечення фінансування охорони здоров'я в обсягах, що відповідають її науково обґрунтованим потребам;

—розвиток багатоукладності форм охорони здоров'я.

У перехідний період розбудови національної економіки стра­тегія державної політики в галузі охорони здоров'я передбачає

забезпечення збалансованості та ефективність діяльності всіх се­кторів охорони здоров'я незалежно від форм власності. При цьо­му держава зберігає за собою надання громадянам необхідного рівня профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітацій­ної допомоги на основі економічно виправданого поєднання бю­джетного, страхового та інших фінансувань.

Державний сектор охорони здоров'я забезпечує населення не­обхідним обсягом медичних послуг і бере участь в обов'язковому медичному страхуванні.

Комунальний сектор охорони здоров'я базується на кому­нальній формі власності, управляється органами місцевої влади на основі державних стандартів якості медичної допомоги, ліцен­зування медичної допомоги, ліцензування медичної діяльності, акредитації закладів охорони здоров'я.

Приватна медична практика є складовою системи охорони здоров'я, набуває свого поширення за умов розвитку ринкових відносин в економіці країни й тісно пов'язана з добровільним ме­дичним страхуванням. Держава регламентує частку платних ме­дичних послуг у загальному обсязі медико-санітарної допомоги, враховуючи, що більшість населення ще тривалий час не буде спроможна сплачувати страхові внески.

В державній доктрині «Охорона здоров'я в Україні» зазначає­ться, що:

—здоров'я - - це багатство нації, джерело її духовного й ма­теріального розвитку;

—державна політика у сфері охорони здоров'я грунтується на Конституції, законах України, здійснюється за рахунок бюджет­но-страхового фінансування;

—охорона здоров'я забезпечується системою закладів охоро­ни здоров'я та державними і недержавними інститутами;

—держава гарантує бюджетне утримання окремих соціальне важливих закладів охорони здоров'я, реалізує програми та фінан­сує допомогу окремим категоріям населення;

—держава створює умови для задоволення потреб громадян у медичній допомозі, крім бюджетного фінансування, використан­ня інших видів її оплати, насамперед страхуванням здоров'я.

В галузі охорони здоров'я держава визначає мету, головні за­вдання, напрями, принципи і пріоритети державної політики охо­рони здоров'я, встановлює нормативи й обсяги бюджетного фі­нансування, створює систему кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів. Державні структури розробляють комплексні цільові програми охорони здоров'я.

Уряд країни створює економічні, правові та організаційні ме­ханізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, ) кладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітниц­тво з питань охорони здоров'я, здійснює інші повноваження в даній галузі.

Держава створює систему стимулів та регуляторів, спрямова­них на дотримання санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепіде­мічних правил, норм та заходів, що здійснюються організацією державного санітарного нагляду.

Держава забезпечує нагляд і контроль за відходами і покидя­ми, утриманням та використанням житлових, виробничих і служ­бових приміщень та територій, на яких вони розташовані, за ор­ганізацією харчування і водопостачання населення, за виробни­цтвом, застосуванням, зберіганням, транспортуванням та захоро-ненням сильнодіючих радіоактивних і отруйних речовин, за утриманням, забоєм свійських та хижих тварин, а також за іншою діяльністю, що може загрожувати санітарно-епідемічному благо­получчю територій і населених пунктів.

Держава здійснює комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат людини, а також створює систему державного генетичного моніторингу, організовує медико-генетичну допомогу населенню, сприяє за­безпеченню і поширенню наукових знань у галузі генетики і де­мографії.

Під державним наглядом у випадках небезпечних інфекційних захворювань здійснюються обов'язкові медичні огляди, профіла­ктичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи. В разі виник­нення епідемічних захворювань уряд запроваджує особливі умо­ви і режими праці, навчання, пересування територією країни чи в окремих її місцевостях.

Держава розповсюджує наукові знання з питань охорони здо­ров'я, організації медичного, екологічного та фізичного вихован­ня населення, здійснює заходи, спрямовані на піднесення гігієніч­ної культури населення. Вона сприяє матеріально-технічному за­безпеченню підприємств, що виготовляють ліки, вироби медич­ного призначення, медичне скло, технологічне устаткування для фармацевтичної індустрії. Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної влади.

Президент щорічно звітує про стан реалізації державної полі­тики в галузі охорони здоров'я, виступає гарантом права грома­дян на охорону здоров'я. Держава повинна забезпечувати вико-

нання законодавства про охорону здоров я через систему органів виконавчої влади і проводить у життя державну політику охоро­ни здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Консти­туцією.

Міністерства, відомства та інші централізовані органи держа­вної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розмі­щують державні замовлення з метою матеріально-технічного за­безпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчу розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров'я.

Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.

З цією метою на основі науково обґрунтованих медичних, фі­зіологічних та санітарно-гігієнічних вимог:

—встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальних допомог та інших доходів населення;

—організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпе­чення найвразливіших верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності;

—здійснюється комплекс заходів щодо задоволення потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного мі­сця проживання;

—надаються безплатна медична допомога і соціальне обслу­говування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їхнього життя і здоров'я.

Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населення за­безпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і сані­тарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціаль­них санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до:

—планування і забудови населених пунктів;

—будівництва й експлуатації промислових та інших об'єктів;

—очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів відходів і покидів;

—утримання та використання житлових, виробничих і служ­бових приміщень і територій, на яких вони розташовані; —організації харчування і водопостачання населення;

—виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин;

—утримання і забою свійських та хижих тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій І населених пунктів.

Велике значення приділяється створенню сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку. Державою встановлюються єдині санітарно-гігієнічні умови організації ви­робничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я.

Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я.

Власники і керівники підприємств, установ і організацій зо­бов'язані забезпечувати в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони пра­ці, не допускати шкідливого впливу виробничих процесів на здо­ров'я людей та довкілля.

Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприят­ливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту й відпочинку, сприяє контролю з цих питань. Держава забезпечує комплекс за­ходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо вплива­ють на генетичний апарат людини, а також створює систему державного генетичного моніторингу, організовує медико-гене-тичну допомогу населенню, сприяє забезпеченню й поширенню наукових знань у галузі генетики і демографії.

Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини.

Велика увага приділяється запобіганню Інфекційним захворю­ванням, небезпечним для населення:

—особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої дія­льності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і під­лягають медичному нагляду й лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги з соціального страхування;

—у разі поширення небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватись обов'язкові медичні огляди, профілактич­ні щеплення, лікувальні та карантинні заходи;

—в разі виникнення епідемічних захворювань Президентом можуть запроваджуватись особливі умови і режими праці, навчан­ня, пересування на всій території України чи в окремих її місцево­стях для запобігання поширенню та ліквідації цих захворювань.

Для сприяння здоровому способу життя населення держава:

—розповсюджує наукові знання з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання;

—здійснює заходи» спрямовані на піднесення гігієнічної культури населення;

—створює необхідні умови для заняття фізкультурою, спор­том і туризмом;

—розвиває мережу профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів;

—веде боротьбу зі шкідливими для здоров'я людей звичками;

—встановлює систему соціально-екологічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя.