5.1. Соціальний захист як складова соціальної політики

Сучасний стан суспільства в Україні, обумовлений соціально-економічною кризою, вимагає визначення основних напрямів та засад реалізації положень щодо основних норм і га­рантій соціального захисту громадян. Загальний стан правового регулювання питань соціальної політики принципово не відпо­відає завданням забезпечення соціального захисту населення у суспільстві з економікою перехідного типу та формування гро­мадянського суспільства з соціально орієнтованою ринковою економікою.

Складовою соціальної політики є гарантування прав громадя­нам України на соціальний захист.

В умовах ринкової економіки працівника можуть захистити, по-перше^ його знання, досвід, професіоналізм, активна трудова діяльність; по-друге, власність, володарем якої він є; по-третє, державні гарантії та різноманітні види соціальної допомоги. Йде­ться про соціальний захист, який забезпечується державою, гро­мадськими організаціями та трудовими колективами.

Аналіз соціально-економічних процесів, які тривають не тіль­ки в нашій, айв інших країнах, переконливо доводить необхід­ність спеціальних законодавчих та організаційних заходів із соці­ального захисту й підтримки населення. Інакше в умовах ринко­вої економіки можливі відносні, а іноді й абсолютні зниження життєвого рівня окремих прошарків населення, прогресуюче по­силення нетрудової основи майнового, а потім і соціального роз­шарування населення, виникнення безробіття у великих масшта-

69

бах, зниження престижу суспільне корисної праці, розвиток над­мірної експлуатації найманих працівників та ін.

Тож перехід до ринкової економіки не можливий без створення надійної системи соціального захисту населення, здатної макси­мально нейтралізувати вищенаведені негативні процеси. Виходячи з цього та спираючись на світовий та вітчизняний досвід розвитку основних галузей права, найоптимальнішим способом комплекс­ного недопущення зазначених негативних процесів є шлях розроб­ки Соціального кодексу України як законодавчого акту прямої дії.

Основним завданням Соціального кодексу має бути правове забезпечення дотримання конституційних гарантій шляхом здій­снення загальнообов'язкового державного страхування, функціо­нування мережі державних, комунальних, приватних закладів охорони здоров'я та соціального обслуговування, інших органі­заційних та фінансових заходів, що здійснюються безпосередньо державою, чи сприяння здійсненню таких заходів громадянами та недержавними підприємствами.

Соціальний захист - це система державного гарантування прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі по­вної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати го­дувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством України. А тому соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологіч­них гарантій, що надає: а) працездатним рівні умови для поліп­шення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску; б) непрацездатним і соціальне вразливим категоріям населення. насамперед дітям, молоді, що навчається, інвалідам, пенсіонерам, молодим, неповним та багатодітним сім'ям, переваги в користу­ванні суспільними фондами споживання, в прямій матеріальній підтримці, в зниженні податків.

Система соціального захисту, яка б відповідала умовам пере­хідного етапу до ринкової економіки, в Україні тільки започатко­вується. Розглянемо принципи, на яких ґрунтується така система в ринкових умовах.

Соціальний захист населення України здійснюється за наступ­ними принципами:

• визначення соціального захисту пріоритетним напрямом дія­ льності суспільства і держави;

• законодавче визначення основних соціальних гарантій: «загальнодоступність* і гарантований рівень соціального за­ безпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

• визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

•законодавче встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;

•забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

• відповідність основних засад соціального захисту рівню со­ ціально-економічного розвитку держави.

Реалізуючи вищезазначені принципи, необхідно з самого по­чатку подолати стереотипи, що склалися, закоренілий погляд на наше суспільство як на якийсь загальнодержавний «соцзабез». У соціальній політиці центр уваги повинен зміщуватися в бік поси­лення мотивації високопродуктивної праці кожної здорової лю­дини.

Прийнятими в Україні нормативними та законодавчими акта­ми передбачено, що елементами системи соціального захисту на сучасному етапі є:

•державні гарантії в галузі зайнятості, підготовки та перепід­готовки кадрів;

• компенсація населенню збитків у зв'язку з разовим підви­ щенням цін на товари й послуги при проведенні комплексної ре­ форми підвищення цін;

• індексація грошових доходів населення при поточному під­ вищенні цін на товари й послуги та введення механізму перегля­ ду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій тощо;

• індексація вкладів населення в Ощадбанку в зв'язку зі зрос­ танням цін та інфляційними процесами;

• захист інтересів споживача за допомогою різноманітних со­ ціально-економічних інновацій, пов"язаних з переходом від «ринку продавця» до «ринку покупця» (стимулювання розвитку споживчого сектора економіки, антимонопольне регулювання, сприяння діяльності споживчих асоціацій та ін.).

Розглянемо деякі складові механізму соціального захисту, спрямованого на закріплення форм і рівнів надання економічної підтримки і гарантій дотримання соціальних прав різних верств населення.

Рівень життя людей, які позбавлені можливості брати участь в суспільному виробництві, повністю чи значною мірою залежить від держави. До цієї категорії належать: особи непрацездатного віку, серед яких більшість становлять діти в сім'ях, а також діти, що знаходяться в спеціалізованих дитячих закладах; інваліди з

71

дитинства; особи, які досягли непрацездатного віку (пенсіонери, а також особи, що з різних причин не мають права на пенсійне забезпечення); тимчасово непрацездатні внаслідок захворювання, вагітності і пологів, по догляду за дитиною та хворими членами сім'ї.

В умовах становлення ринкових відносин, яке супроводжуєть­ся структурною перебудовою і спадом виробництва, зростанням цін, інфляційними процесами, економічне становище непрацез­датних погіршується, тому завдання їх соціального захисту — одне з першочергових.

Разом з пенсійним забезпеченням складовими соціальної до­помоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам є:

• надання грошової допомоги і пільг сім'ям, які виховують дітей;

• надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадя­ нам (забезпечення безплатними обідами, безплатним проїздом на транспорті, одягом, паливом, оплата житла тощо);

• обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацезда­ тних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування, а також відділеннями соціальної допомоги вдома.