А. Г. Ягодка соціальна політика і інфраструктура

ВСТУП

умовах переходу до ринкових вдносин одно-часної гуманізації всього суспільного вироб­ництва пріоритетного розвитку потребують насамперед ті господарські системи, які пов'я­зані з безпосереднім задоволенням потреб населення (послугами) і одночасно виступають елементом ін­фраструктури ринку. До таких найважливіших функ­ціональних підсистем належить соціальна інфрастру­ктура.

Соціальна інфраструктура — це сфера, що безпо­середньо забезпечує обслуговування різних потреб людини, її можна характеризувати як комплекс галу­зей народного господарства, що виконують соціально-економічні функції, задоволення матеріальних і духов­них потреб населення, створення нормальних умов життєдіяльності.

До складу соціальної інфраструктури вхо­дять житлове і комунальне господарство, торгівля і громадське харчування, транспорт і зв'язок, куль­тура і мистецтво, освіта, охорона здоров'я, охоро­на довкілля, соціальне забезпечення і захист насе­лення, зайнятість і безробіття, рівень та якість життя населення, споживчий ринок, реальні доходи тощо.

В роботі особлива увага приділяється реалізації ак­тивної соціальної політики та інфраструктури на рівні держави та галузей.

Особливістю даної роботи є те, що в ній висвіт­люються методи розрахунку показників та прогнозу­вання і регулювання основних галузей та видів діяль­ності соціальної сфери (освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва, житлово-комунального госпо­дарства тощо).

Широко використовуються нормативні акти ор­ганів державної влади та управління з проблем дер­жавного регулювання економіки та соціального розвитку.

Робота розрахована на те, щоб слухачі магістерсь­кої програми «Державне регулювання економіки» мо­гли з'ясувати суть та зміст соціальної політики, мето­ди державного впливу на соціальну спрямованість ринкових перетворень, механізми розробки і впрова­дження соціальних нормативів і програм соціального захисту населення і на цій основі сформувати практи­чні навики і вміння аналізувати, узагальнювати і мо­делювати складові елементи і напрями розвитку соці­альної політики.

РОЗДІЛ

СОЦІАЛЬНА СФЕРА: СКЛАД ТА ПРИЗНАЧЕННЯ

• Суть соціальної сфери, її інфраструктура та їхня роль у житті суспільства.

• Структура соціальної сфери: галузі та види діяльності.

• Необхідність та можливість державного регулюван­ ня соціальної сфери.

1.1. Суть соціальної сфери, її інфраструктура та їхня роль у житті суспільства

Соціальна сфера — одна з найважливіших у житті сус­пільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств насе­лення, відносини суспільства та особи, умови праці і побуту, охорони здоров'я, відпочинку.

Соціальна сфера — це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, закладів та установ, які мають забезпечити задово­лення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у сус­пільстві згідно з чинними законами і загальноприйнятими прави­лами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комуні­кацій, зміцнення держави. До соціальної сфери належить також діяльність з розвитку в людей духовності, виховання совісті, зда­тності розрізняти добро І зло, оцінювати свої вчинки, формулю­вати для себе моральні приписи і вимагати їх виконання.

Соціальна сфера розвивається згідно з соціальною політикою, яку формує держава відповідно до умов національного, культур­ного і духовного життя. Суть сучасної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціальне спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за євро­пейськими стандартами; утворюється новий тип солідарності рі­зних соціальних верств населення, свідомої коаліції людей, що обрали шлях розбудови вільної демократичної держави. Ця полі­тика має сприяти створенню достатньої кількості робочих місць, >мов для одержання нових професій, підвищення кваліфікації, сприяти оздоровленню умов праці, поліпшенню медичного об-

слуговування і профілактичного контролю. Соціальна політика держави виходить з необхідності надання конкретної допомоги злиденним верствам і прошаркам населення: самотнім громадя­нам похилого віку, тим, які втратили здатність до самообслуго­вування, хворим, дітям та ін. Поряд з цим проголошується життє­здатність поєднання свободи громадян з їхньою відповідаль­ністю; кожного перед суспільством і суспільства за кожного гро­мадянина держави. Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути дані рівні стартові можливості -зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови до со­ціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті.

Соціальна справедливість — міра рівності (нерівності) життє­вого становища людей, класів і соціальних груп, що об'єктивне зумовлюється рівнем матеріального та духовного розвитку суспі­льства. Міра рівності виражається в матеріальних і духовних бла­гах, які надходять у повне розпорядження людей. Ідеться не пре зрівнялівку у споживанні, а про встановлення і дотримання дл> всіх чітко визначених критеріїв. Критеріями соціальної справед ливості є вільний вибір господарської діяльності на основі ви знання багатоманітності форм власності; створення однакови) правил господарювання на засадах ринкової економіки. Це озна чає усунення різних цін на однакову продукцію і дію ринкової ці ни, яка створює рівні умови реалізації продукції і послуг для всі; форм господарювання; рівне право одержувати винагороду з; кількість і якість затраченої праці з урахуванням кінцевих ре зультатів виробництва незалежно від соціального походженн* статі, національності; гарантію безплатного медичного обслуго вування в певних межах; рівні умови для розвитку здібностей, щ проявляються в існуванні рівних можливостей для виховання д^; тей, отримання членами суспільства загальної освіти і професії ної підготовки за їхнім бажанням і здібностями; відсутність пр* вілеїв і елітних умов життя для певних груп працівників, окрі дітей і жінок-матерів; гарантію допомоги людям, які опинилися надзвичайній ситуації; усунення істотних відмінностей у ріві життя мешканців міста і села, а також населення різних регіоні свободу пересування, вибору місця проживання.

Соціальна інфраструктура — це особливий комплекс галузе народного господарства - - таких, як освіта, охорона здоров' культура, мистецтво, житлове і комунальне господарство, торгі ля тощо. Функціональна спільність цих галузей полягає в том

що праця в них спрямована безпосередньо на людину і суспільс­тво в цілому. Соціальна інфраструктура все більше впливає на ефективність суспільного виробництва через головну продуктив­ну силу суспільства - - людей. Неабиякою є роль соціальної ін­фраструктури у зростанні значення людського фактора.

Вплив соціальної інфраструктури на підвищення продуктив­ності праці виявляється в різних аспектах: розвиваються здібнос­ті людей до праці через піднесення освітнього і культурно-гехнічного рівня працівників, скорочуються втрати часу внаслі­док скорочення захворюваності людей, створюються сприятливі соціально-побутові і житлові умови. Великою є роль соціальної Інфраструктури й у виконанні таких соціальних завдань, як хпиження за рівнем добробуту міського і сільського населення, згладжування регіональних відмінностей у рівні життя людей, посилення єдності у способі життя різних соціальних груп та прошарків населення. Активно впливає соціальна Інфраструктура на формування прогресивної структури споживання і раціональ­ного використання вільного часу працівників матеріального ви­робництва.

В теперішній час розвиток галузей соціальної інфраструктури ще відстає від реальних потреб народу. Основною причиною цього відставання є успадкована Україною економічна система, яка виробляла продукцію здебільшого для виробництва чи мілі­тарних потреб, а на соціальну інфраструктуру виділяли кошти за залишковим принципом. У сучасних умовах соціальна інфраст­руктура являє собою необхідну ланку розвинутої системи суспі­льного розподілу праці. Як і в матеріальному виробництві, у со­ціальній інфраструктурі мають місце економічні відносини.

Економічні відносини в соціальній інфраструктурі за своєю економічною суттю є відносинами споживчого, нематеріально­го виробництва і виявляють себе, по-перше, як економічні від­носини доведення матеріальних благ до споживання в соціаль­ній інфраструктурі, по-друге, як економічні відносини створення в соціальній інфраструктурі послуг. Економічні від­носини з приводу доведення матеріальних благ до споживання являють собою відносини обміну, розподілу і споживання ма­теріальних благ. Специфіка економічних відносин з приводу створення послуг визначається тим, що процес створення по­слуг у соціальній інфраструктурі є одночасно процесом спо­живання матеріальних благ. А тому відносини з приводу ство­рення послуг у соціальній інфраструктурі є одночасно відно­синами суспільне організованого споживання продукції, ство-

реної в матеріальному виробництві. Слід зазначити, що послу­ги є предметами споживання. В Україні певним категоріям на­селення деякі види послуг надають безкоштовно, іншим — на пільгових умовах, ще іншим - - у платній формі. Безкоштовні послуги - - це послуги соціально-культурних галузей соціаль­ної інфраструктури (освіти, охорони здоров'я і певних видів культурного обслуговування). Розвиток цих послуг забезпечу­ють за рахунок суспільних фондів споживання.

Платні послуги --це послуги підприємств і установ житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, зв'язку, пасажирського транспорту, правових служб та їн. Платні послу­ги, як і товари народного споживання, задовольняють плато­спроможний попит населення на споживчі блага. Розвиток плат­них послуг забезпечують завдяки залученню коштів населення, а також ресурсів підприємств і організацій усіх галузей незалежно від їхньої спеціалізації.