6. Вимоги до писемного мовлення:

1.Текст викладати від 3-ої особи, наприклад: Атестаційна комісія вирішила..

2.У текстах документів не можна вживати емоційно забарвлені слова, вислови.

.3 Стійкі словосполучення, стандартизовані сполучення на зразок: згідно з постановою, у зв’язку з , доводимо до вашого відома та ін. потрібно залучати до документів.

4.У документах потрібно вживати прямий порядок слів.

5.Частіше використовувати прості речення, форми ввічливості.

6.Не варто часто використовувати вставні слова і словосполучення.

7.Текст рекомендовано розташовувати на форматі А4 та А5.

8.Документи потрібно друкувати лише з лицьової сторони аркуша.

9.Записуючи текст, потрібно дотримуватися абзаців, за допомогою яких виділяється кожна нова думка у тексті.

10.У тексті використовується і рубрикація – членування тексту на частини.

7. Документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою. Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напряму діяльності. За змістом документи класифікуються за: походженням (службові, особисті), за напрямком (вхідні, вихідні), за формою(стандартні, індивідуальні), за стадією створення (оригінал, копія, витяг), за призначенням ( кадрові, розпорядчі, довідково – інформаційні), за місцем створення (внутрішні, зовнішні), за ступенем гласності (звичайні, таємні, для службового користування), за найменуванням, за технікою відтворення (рукописні, відтворені механічним способом).

Реквізит – основний елемент документа.

Основними реквізитами є: назва документа, текст, заголовок, адресат, адресант, підпис, печатка, дата, резолюція, гриф, код установи, адреса.

Бланк- це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами.

Формуляр – це в сукупність реквізитів , розміщених у встановленій послідовност

Лекція 2

Тема: Культура усного професійного мовлення. Види усного мовлення. Вимоги до усного професійного мовлення. Ділова бесіда, нарада . Ділова телефонна розмова. Лексика професійного мовлення.

План

1.Основні ознаки усного мовлення.

2.Вимоги до усного ділового мовлення.

3.Ділова бесіда, нарада.

4.Етикет ділової телефонної розмови.

5.Види публічних виступів.

6.Лексика професійного мовлення. Терміни, професіоналізми.

Література

1.Антисуржик/ За ред. О.Сербенської.- Л., 1994.

2.Антонечко –Давидович Б. Як ми говоримо/Б.Антоненко -Давидович- К.: Либідь,1991.

3.Коваль А.П. Культура ділового спілкування/А.П.Коваль.- К.: Наукова думка, 1982.

4.Муромцева О., Жовтобрюх В. Культура мови вчителя.- Х.:Фоліо, 1998.

5.Пилинський М. Мовна норма і стиль /М.Пилинський.- К.: Либідь, 1976.

6.Томан І. Мистецтво говорити /І.Томан.-К.: Либідь,1996.

7.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення /С.В.Шевчук.- К.: Либідь, 2000.

Методичні поради до вивчення теми

Вивчаючи цю тему, необхідно з’ясувати умови та причини виникнення усної форми мовлення, критерії розрізнення форм мовлення (за походженням, за виражальними засобами, за основними одиницями, за сприйманням, за функціонуванням). Опрацьовуючи термінологічну, фахову та інші групи лексики, студенти удосконалююьб правопис, вимову і визначають стилістичні функції аналізованих слів, що сприяє підвищенню рівня загальномовної і фахової мовної культури майбутніх спеціалістів.

1. Види усного професійного мовлення: залежно від способу сприймання інформації (контактне і дистанційне); залежно від кількості учасників ( монологічне, діалогічне, полілогічне); залежно від форми і ситуації спілкування ( міжперсональне , публічне).

Основні ознаки усного ділового мовлення:

• це одна із форм словесного спілкування;

- розраховане на слухове сприйняття, тому використовується як засіб спілкування мовця з колективом чи конкретною особою;

- властива спонтанність;

- менше уваги приділяється формі вислову;

- є первинною формою щодо писемної;

- характерна насиченість фактами;

- важливий елемент – інтонація;

- мають місце повтори, логічний наголос;

- допускається варіативність вислову;

- здебільшого діалогічне, хоча може мати й монологічний характер викладу;

- активізація невербальних засобів спілкування – інтонація, міміка, жести;

- наявність неповних речень, зміна прямого порядку слів у реченні на непрямий.

3. Вимоги до усного ділового мовлення: точність у формулюванні думки, логічність, стислість, відповідність між змістом і мовними засобами, вживання сталих словосполучень, різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини ( за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 2 – 3 – ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини ( слова, які людина використовує, а не просто знає) – це 10 – 12 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови” в 11 – ти томах містить понад 136 ттсяч слів); доречність, виразність дикції, нешаблонність у побудові висловлювання, укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення – з другого.

3. Бесіда і нарада - форми усного спілкування людей і будуються на трьох основних типах стосунків: начальник – підлеглий, підлеглий – начальник, партнер – партнер. Слід пам’ятати, що бесіда – це не монолог. Її можна правильно побудувати тільки тоді, коли є взаєморозуміння між співрозмовниками, що допомагає спільному вирішенню певної проблеми. Є два види ділових бесід: кадрові та проблемні ( дисциплінарні). До кадрових належать співбесіди під час прийому на роботу чи звільнення. Проблемні бесіди відрізняються від кадрових тим, що вони зумовлені фактами порушення дисципліни на виробництві або відхиленнями від встановлених норм у діяльності організацій, підприємств. Вимоги до проведення ділової бесіди: обидві сторони ділової бесіди повинні бути ввічливими, привітними, доброзичливими, виявляти щирий інтерес і повагу до співрозмовника, чемність і стриманість при розв’язанні проблемних питань.

Наради стали невід’ємною частиною нашого життя. Їх проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах, управліннях, організаціях. Залежно від мети і завдань, які потрібно вирішити, ділові наради поділяються на проблемні, інструктивні та оперативні. Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне вирішення обговорюваних питань. Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці з метою доведення до працівників завдань, передачі розпоряджень, відомостей. Оперативні (диспетчерські) наради скликають для отримання інформацій про поточний стан справ за схемою вертикального розподілу інформацій.

Для керівника ділової наради важливо:

1.Почати її вчасно.

2.Повідомити про регламент.

3.Узгодити правила роботи, уточнити порядок денний.

4.Призначити відповідального за регламент і протокол.

5.Попередити про зняття з порядку денного виступів, які не є актуальними.

6.Слідкувати за регламентом виступів.

Успішне проведення наради залежить від головуючого. Комунікабельний, толерантний, увічливий, з почуттям гумору головуючий – це гарант того, що на нараді відбудеться плідна дискусія, а не безконтрольна, стихійна й нудна балаканина із загальних питань.

4.Телефонну розмову можна умовно поділити на офіційну і приватну. Кожна з них вимагає відповідного етикету. Надмірна ввічливість, улесливість не прикрашають співрозмовника, а навпаки, свідчать про його низький етичний рівень. Телефонна розмова – один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками. Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому потрібно заздалегідь її продумати. Важливим під час телефонної розмови є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти. За етикетом завершує розмову той, хто її розпочав. Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу: турбує вас такий – то. Ділова телефонна розмова в роботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для цього й призначена.

Примітка: 1. Поздоровити по телефону зі святом чи сімейною подією можна лише близьких друзів і знайомих. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні стосунки, вітати слід особисто.

. 2. Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо, лише особисто або листом.

3.Просити про послугу по телефону можна. Але при нагоді подяку варто повторити в особистій розмові.

4.При розмові не повчайте, не нарікайте на свої неприємності, хворобу, родичів.

5. Виділяють такі найважливіші жанри публічного мовлення: промова, доповідь, лекція, виступ. Промова – це усний виступ із метою висвітлення певної інформації. Розрізняють такі промови: мітингова, агітаційна, ділова, ювілейна.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі,роз’яснення суто наукових, науково_ навчальних, науково_ популярних та ін. знань шляхом викладу навчального матеріалу, наукової теми. Є такі види лекцій: навчально – програмова, настановча, оглядова, лекція спецкурсу.

Доповідь – одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Є такі види доповідей: звітна, ділова.

6. В основу текстів офіційно – ділового стилю покладена загальновживана стилістично нейтральна лексика. При укладанні ділових паперів слід віддавати перевагу книжним словам, які позбавлені емоційного забарвлення.

Значну частину лексики української мови становлять іншомовні слова, запозичені як із слов’янських , так і неслов’янських мов. Щоб правильно вживати іншомовні слова, варто дотримуватися таких правил:

1.Не ставити у тексті іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові.

2.Вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках і має міжнародне значення..

3.Не слід користуватися в одному і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником на позначення того самого поняття

Термін – це спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з будь - якої галузі знання - науки, техніки, політики, мистецтва. Терміни позбавлені образності, позначають як абстрактні поняття, так і конкретні спеціальні предмети. Терміни повинні вживатися лише в одному , зафіксованому у словнику значенні.

Професіоналізми – це слова або вислови, властиві для мови певної вузької професійної групи людей, поставлених в особливі умови життя. Професіоналізми виникають, коли та чи інша професія , спеціальність не має розвиненої термінології або існують розмовні неофіційні замінники у даній галузі. Професіоналізми не бажано вживати в усному професійному мовленні, а в писемному вони неприпустимі