Правопис часток

Частки пишуться з іншими словами разом, окремо й через дефіс.

Разом пишуться частки аби -, ані -, де -, чи -, що -, як – із займенниками, прислівниками, прикметниками та іменниками: абищо, аніскільки, дедалі, дечий. Чимало, якраз, чималенький.

Через дефіс пишуться частки будь –(- будь), - небудь, казна – у складі займенників і прислівників: будь – який, де – небудь, казна – як, хтозна – який. Але: хтозна з чим, будь з ким; частки – бо, - но, - то, - от, - таки: біжи – но, як – от, пишіть – бо, тому – то, все – таки. Але: все ж таки.

Окремо пишуться частки: атож, би( б), же(ж), то, що з повнозначними словами. Якщо ж вони входять до складу сполучників, то пишуться разом: абощо, немовбито, ніби, щоб, якщо.

Правопис часток не, ні

Частка не пишеться разом:

1. Коли вона виступає в складі будь – якої частини мови в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частини не вживається: невільник, нежить, непохитний, негайний, невдовзі, незабаром. Неволити, незчутися, неславити, нездужати.

2. Коли вона є частиною префікса недо -, який означає неповну міру чогось: недобачити, недоїдати, недолік, недооцінювати.

3. Коли частка не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками означає одне поняття (часто можна підібрати антонім): невміння, неволя, невеселий, неабиякий, недалеко, недарма.

Запам’ятайте!

Якщо поруч з прикметником є слова далеко, зовсім, аж ніяк або пояснювальне слово з часткою ні, то не пишеться окремо:

нецікава, але: нітрохи не цікава;

нездатний, але: ні до чого не здатний;

невеликий, але : зовсім не великий.

4. З дієприкметником, що не має при собі пояснювальних слів і стоїть перед іменником:

нез’ясовані питання, але: питання не з’ясовані;

неспростовані факти, але: факти не спростовані.

Частка не пишеться окремо:

1. Зі словами, з якими вона не становить одного поняття, а є лише запереченням ( правопис стає зрозумілим тільки при наявності речення).

2. З дієсловами, дієслівними формами, прикметниками, що виступають у функції присудків: ця справа не складна.

3. З числівниками, займенниками, присудковими словами, прийменниками і сполучниками: не перший, не три, не я; не тобі, не так, не то… не то, не можна, не треба, не досить, а також: не дуже, не зовсім, не раз.

Частка ні пишеться разом :

1. Із займенниками: ніхто, нічий, ніякий.

2.З прислівниками: нізащо, нізвідки, ніколи, ніскільки.

Частка ні пишеться окремо:

1.У складі стійких словосполучень: ні риба ні м’ясо, ні кроку далі.

2.Якщо вона виступає у функції повторювального єднального сполучника: ні ходити ні говорити; ні спати ні їсти.

3.В непрямих відмінках займенників, де є прийменник:

ніщо – ні на що, ніхто – ні в кого.

Подвоєння і подовження приголосних

Явища подвоєння і подовження приголосних звуків на письмі позначаються однаково (дві букви поруч). Однак в основі цих явищ лкжать різні мовні процеси.

Подвоєння – явище морфологічне, яке полягає у збігу двох однакових букв на позначення приголосних звуків на стику морфем ( частин слова).6

• префікса і кореня: піддобрити, беззбройний, оббити, ввіч;

• кореня і суфікса : осінній, кінний, воєнний;

• частин складноскорочених слів: військкомат, міськком.

До явища подвоєння належать також:

1.Буквосполучення – нн - :

• у прикметниках із значенням надмірності: здоровенний, численний, несказанний;

• у прикметниках із значенням можливості або неможливості дії:

• невблаганний, нездійсненний, недоторканний;

• у старослов’янізмах: благословенний, огненний, блаженний.

Зверніть увагу!

Суфікси – анн -, -енн – завжди наголошені. Похідні іменники на – ість зберігають подвоєння ( законний – законність, недоторканний – недоторканність).

2.Сполучення однакових букв на позначення приголосних звуків у словах: бовваніти, лляний, овва, ссати.

Подовження – явище, притаманне українській мові ( на відміну від російської), зумовлене історичними фонетичними законами, що відбувалися в процесі розвитку української мови. Порівняйте: рос. знание – знання, рос. судья – укр. суддя, рос. побережье – укр. побережжя.

За аналогією до поданих українських форм пишемо слова: життя, питання, рілля, обличчя, взуття.

Подовження приголосних маємо також:

1. В орудному відмінку однини іменників жіночого роду ( які в називному не мають закінчення): мить – миттю, міць – міццю, розкіш – розкішшю.

2. У формах теперішнього часу дієслова лити та похідних від нього: ллю, виллю, піділлю, ллєш, виллєш, піділлєш.

3. У прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання, попідвіконню, попідтинню та ін.

4. В іменниках типу: козаччина, Туреччина, Донеччина, донеччанка і под.