21. Недійсні правочини

Недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тягне за собою його недійсність. Недійсні правочини бувають двох видів: нікчемні й оспорювані.

Нікчемним (або абсолютно недійсним) є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Такий правочин не породжує правових наслідків незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним.

До нікчемних належать такі правочини:

- вчинені з порушенням обов'язкової письмової та нотаріальної форм;

- вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності;

• вчинені у випадках, передбачених законом, без дозволу органу опіки та піклування;

• вчинені недієздатною фізичною особою;

• правочини, що порушують публічний порядок;

- удавані правочини (вчинені сторонами для приховання іншого правочину, котрий вони насправді вчинили).

Оспорюваним (або відносно дійсним) є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

До оспорюваних належать правочини:

- вчинені неповнолітньою особою поза межами її цивільної правоздатності;

- вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності;

- вчинені дієздатною особою, котра в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій і (чи) не могла керувати ними;

• вчинені юридичною особою, що не мала права їх вчиняти;

• вчинені під впливом помилки;

• вчинені під впливом обману;

• вчинені під впливом насильства;

• вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною;

• вчинені під впливом тяжкої обставини;

• фіктивні правочини (вчинені без наміру створити правові наслідки, що обумовлюються цим правочином)

Правові наслідки недійсності правочину визначено ст. 216 ЦК України.

22. Поняття та види представництва

За ст. 237 ЦК України, представництво визначається як право-відношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана чи має право вчинити правочин від імені другої сторони, котру вона представляє.

Таким чином відносини представництва пов'язують такі сторони:

- осіб, інтереси яких представляють;

- представників;

- третіх осіб, щодо яких представником вчиняються певні дії.

За своїм змістом відносини представництва поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні виникають між особою, котру представляють, і представником. Зовнішні виникають між представником та третіми особами, також до категорії зовнішніх віднесено правовідносини між особою, що її представляють, і третіми особами.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Особами, інтереси яких представляють, а також представниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Представляти інтереси фізичної особи можна з моменту її народження, юридичної особи-з моменту виникнення. Представниками також можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Для того, щоб фізична особа могла виконувати представницькі повноваження вона повинна бути повнолітньою та мати відповідний обсяг дієздатності. Представником також може бути фізична особа, що не досягла 18-річного віку, але якій надано повну цивільну дієздатність. Не можуть бути представниками особи, стосовно яких встановлено опіку чи піклування.

Повноваження представника визначені в ст. 238 ЦК України, а саме представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, котру він представляє. Представнику заборонено вчиняти правочини, що можуть бути вчинені тільки тією особою, яку він представляє особисто (договір довічного утримання, заповіт, усиновлення, реєстрація шлюбу).

Представництво буває двох видів:

- законне (обов'язкове);

- договірне (добровільне).

Представництво за законом врегульовано ст. 242 ЦК України, відповідно до якої законними представниками своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей визнаються батьки, опікуни, піклувальники; представниками недієздатної особи-опікуни. Особливістю цього виду представництва є, по-перше, те, що воно спрямоване на захист прав та інтересів осіб, які внаслідок певних обставин не можуть самостійно представляти (захищати) свої інтереси, та, по-друге, воно виникає з закону та є обов'язком представника.

Договірне представництво виникає на підставі договору чи акта органу юридичної особи. Видом договірного представництва є комерційне представництво. Згідно зі ст. 243 ЦК України, комерційним представником є особа, котра постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні договорів у сфері підприємницької діяльності. Отже, комерційними представниками можуть бути юридичні та фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності. Підставою для здійснення комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір. У правозастосовній діяльності відносини комерційного представництва реалізуються в договорах доручення, комісії, брокерських угодах. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю.