23. Представництво за довіреністю

Як уже зазначалося вище, відносини представництва, що виникають зо договором або актом органу юридичної особи, можуть здійснюватися за довіреністю. Відповідно до ч. З ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, який видає одна особа іншій для представництва перед третіми особами.

Видача довіреності є одностороннім правочином, і порядок її посвідчення повинен відповідати загальним умовам посвідчення правочинів. Порядок видачі довіреності визначено Законом України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.

Особа, котра видає довіреність, у цивільному праві називається довірителем, а особа, якій надано право представляти інтереси довірителя - повіреним.

Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному довірителем, виділяють два види довіреностей:

• загальна (генеральна);

• спеціальна (в т. ч. разова).

Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника (повіреного) здійснювати правочини й інші юридичні дії різного характеру.

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення правочинів і юридичних дій лише певного типу. Якщо довіритель уповноважує повіреного на здійснення одного правочину, то довіреність вважається разовою.

Довіреність є іменним документом, тому в ній має бути чітко зазначено особу, що видала довіреність; особу, на яку видано довіреність; місце та дату її складання; місце проживання (чи місцерозташування) сторін; обсяг повноважень, наданих представникові (повіреному) довірителем.

Форма довіреності. У ч. 1 ст. 245 ЦК України зазначено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Водночас, ст. 244 ЦК України наголошує, що довіреність - це письмовий документ. Отже, довіреність завжди повинна вчинятися в письмовій формі (простій письмовій або письмовій нотаріальній). Нотаріальне посвідчення довіреності необхідне для здійснення тих правочинів, нотаріальне посвідчення яких є обов'язковим (наприклад, для купівлі-продажу нерухомості).

Довіреність може бути засвідчена як державними, так і приватними нотаріусами (останні повинні мати відповідне свідоцтво про право на здійснення нотаріальної діяльності). Проте законом визначено певне коло посадових осіб, яким надано право посвідчувати довіреності, й така довіреність прирівнюється до нотаріально посвідченої (ч. З ст. 245 ЦК України). Скажімо, право посвідчувати довіреність особи, що перебуває в місці позбавлення волі, надано начальнику місця позбавлення волі.

У кожній довіреності обов'язково повинна бути зазначена дата її видачі. Недотримання цієї вимоги закону спричиняє недійсність довіреності як документа, що породжує повноваження представника. Тож, без зазначення дати, довіреність не має правового значення ні для сторін у відносинах добровільного представництва, ні для третьої особи.

Що стосується строку довіреності, то він зазначається власне в довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії (ч. 1 ст. 247 ЦК України).

Представництво за довіреністю припиняється в таких випадках:

• закінчення строку довіреності;

• скасування довіреності особою, котра її видала;

• відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

• припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

• припинення юридичної особи, котрій видано довіреність;

• смерті особи, що видала довіреність, оголошення її померлою визнання недієздатною чи безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;

- смерті особи, якій видано довіреність, оголошення її померлою, визнання недієздатною чи безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.