1. Фрикційне;

2. Структурне;

3. Циклічне.

Фрикційне (добровільне) безробіття є легкою і короткотривалою формою безробіття. Цей вид безробіття завжди існує в економіці. До фрикційних безробітних належать особи, які шукають і очікують роботу найближчим часом, але їм для пошуку робочого місця необхідний певний строк. Фрикційними безробітними є випускники навчальних закладів, працівники, які змінюють місце роботи з певних причин (зміна місця проживання, перехід на більш високооплачувану та перспективну роботу тощо). Фрикційне безробіття сприяє раціональному розподілу робочої сили і збільшенню реального ВВП. Характерні ознаки фрикційного безробіття:

• безробітні володіють необхідним рівнем кваліфікації й не потребують перенавчання;

• кількість вільних робочих місць більша ніж кількість фрикційних безробітних.

Отже, під час фрикційного безробіття добровільно і тимчасово змінюється пропозиція робочої сили L^S відносно незмінного попиту на неї (L^D). На рис. 9.1 відображено скорочення пропозиції робочої сили (L₂^S < L₁^S) і відповідне скорочення зайнятості (L₂ < L₁). Стрілками показано повернення пропозиції робочої сили у попередній стан. За умови незмінного попиту на робочу силу такі зміщення пропозиції впливають на її ціну.

Рис. 9.1. Графічне зображення фрикцій-ного безробіття

Рис. 9.2. Графічне зображення структурного безробіття

Структурне Безробіття виникає, коли під впливом науково-технічного прогресу відбуваються струк-турні зрушення в економіці. Технологічні зміни у виробництві викликають не-відповідність між пропозицією праці й попитом на робочу силу: змінюється структура попиту на ринку праці. Попит на деякі професії зменшується або зовсім зникає, виникає попит на нові. Робоча сила повільно реагує на ці зміни і її структура починає не відповідати новій структурі робочих місць, внаслідок чого виникає безробіття. На рис. 9.2 зображено виникнення структурного безробіття, коли попит L^D зміщується вліво, відповідно скорочується зайнятість (L₂ < L₁).

На відміну від фрикційних безробітних, структурні безробітні не мають необхідного рівня кваліфікації і потребують перенавчання. Але кількість вільних робочих місць залишається більшою, ніж кількість структурних безробітних.

Отже, фрикційне і структурне безробіття є неминучим, завжди існує в економіці. Їх сума — це, так зване, “природне” безробіття, за якого в економіці має місце повна зайнятість.

Суттєвою ознакою і фрикційного, і структурного безробіття є те, що кількість вільних робочих місць перевищує кількість таких безробітних, тобто роботу знайти можна.

Для боротьби зі структурним безробіттям ефективні такі заходи: гнучка система освіти, яка здатна реагувати на зміни в попиті на робочу силу; територіальна мобільність робочої сили; доступність інформації про стан ринку праці; бюджетно-податкова політика, спрямована на створення нових робочих місць; широка мережа закладів, де здійснюється перекваліфікація працівників відповідно до вимог попиту.

Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто фазою економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат та скороченням попиту на робочу силу. Це найбільш важка і тривала форма безробіття. Циклічне безробіття перевищує природний рівень. В умовах циклічного безробіття кількість вільних робочих місць в економіці менша кількості безробітних. Під час тривалого циклічного безробіття втрачаються кваліфікаційні навички і безробітний може погоджуватися на менш оплачувану роботу.

Безробіття диференціюється також за ознакою реєстрації, що характерно для перехідної економіки. В цьому контексті безробіття існує як зареєстроване, незареєстроване та приховане. Статистичні дані щодо зареєстрованого безробіття наводяться у статистичній звітності Державного центру зайнятості. Кількість незареєстрованих безробітних визначається шляхом зіставлення кількості безробітних, визначених за методологією МОП, і кількості зареєстрованих безробітних.

До прихованих безробітних належать особи, які працюють в умовах неповної зайнятості з ініціативи адміністрації, та працюючі, які не отримують заробітної плати [15, с. 64—65].

Рівень безробіття визначається за формулою

(9.1)

де P_U — рівень безробіття, %; U — кількість безробітних, млн чол.; L — кількість робочої сили, млн чол.

або

(9.2)

де Е — кількість зайнятих.

Може відбуватися перехід працівників зі стану зайнятості у стан безробіття і навпаки. Тому для аналітичних розрахунків використовуються коефіцієнти працевлаштування (k_пр.) і звільнення (k_зв.):

	(9.3)
	(9.4)

де U_пр. — кількість працевлаштованих безробітних, млн чол.; Е_зв. — кількість звільнених працівників, млн чол.

Кількість звільнених і працевлаштованих впливають на рівень безробіття. Якщо рівень безробіття незмінний, тобто ринок праці перебуває у стабільному стані, то кількість працевлаштованих повинна дорівнювати кількості звільнених, (U_пр. = Е_зв.).

Приклад. На початку року кількість робочої сили становила 30 млн чол., кількість безробітних — 3 млн чол. Протягом року за умови незмінної кількості робочої сили працевлаштуються 2 млн чол., а втратять роботу 1,5 млн. чол.

Розрахування: 1) коефіцієнт звільнення

2) коефіцієнт працевлаштування;

3) рівень безробіття на початок та на кінець року

4) зміну рівня безробіття за рахунок безробітних, які знайдуть роботу протягом року

5) зміну рівня безробіття за рахунок зайнятих, які втратять роботу протягом року

;

Висновки. Протягом року рівень безробіття знизився з 10% до 8,3 %, тобто на 1,7 % (пункта). У тому числі за рахунок безробітних, які працевлаштувалися, рівень безробіття зменшився з 10 % до 3,3 %, тобто на 6,7 % (пункта), а за рахунок зайнятих, які втратили роботу, рівень безробіття збільшився з 10 % до 15 %, тобто на 5 % (пунктів). У результаті маємо зменшення загалом рівня безробіття на 1,7 % (пункта), що й підтверджує початковий висновок.

Рівні безробіття істотно відрізняються в різних демографічних групах. Зокрема, рівень безробіття серед молоді значно вищий, ніж серед старших груп. Це зумовлюється здебільшого різницею в коефіцієнтах їх звільнення, а не в коефіцієнтах працевлаштування.

Безробіття впливає на доходи населення у бік їх зменшення. Зіставлення доходів в умовах безробіття і повної зайнятості характеризується коефіцієнтом “заміни” (k_з):

(9.5)

де D_U — дохід в умовах безробіття; D_E — дохід в умовах повної зайнятості.

Оскільки доходи в умовах безробіття дуже низькі і в основному складаються з допомоги по безробіттю, то коефіцієнт “заміни”, як правило, менше за одиницю. Коливання зазначеного коефіцієнта залежить від різних чинників: великої чи незначної суми допомоги по безробіттю; рівня безробіття; рівня оплати праці, яка є основою доходу зайнятих, тощо. Суттєва допомога по безробіттю не стимулює пошуки безробітними нової роботи. Чим вищий коефіцієнт “заміни”, тим менша потреба шукати роботу. Але коли безробітні втрачають право одержувати допомогу, вони прискорюють пошук нового робочого місця.

Однією з причин безробіття є нееластичність заробітної плати від змін в попиті чи пропозиції на ринку праці. Заробітна плата може утримуватись на рівні, вищому за рівноважній, що веде до нестачі робочих місць в умовах зростання пропозиції. В результаті виникає, так зване, очікуване безробіття.

Усі показники ринку праці поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних належать: загальна кількість зайнятих і безробітних, їх кількість по галузях і регіонах, кількість зайнятих і безробітних за окремими видами професій, тривалість безробіття, кількість економічно активного населення. До відносних показників ринку праці належать: рівень зайнятості та безробіття, рівень безробіття за статево-віковою ознакою, за фахом тощо. Саме відносні показники дозволяють робити зіставлення у динаміці зайнятості та безробіття загалом по країні, по окремих регіонах.

Головна ціна безробіття — недовиробництво ВВП. Коли кількість робочих місць менша кількості бажаючих працювати, втрачаються потенційні можливості економіки. Чим вищий рівень безробіття, тим значнішим є відставання ВВП від свого потенційного рівня, що характеризується законом Оукена.

Прогресивною ознакою ефективності ринку праці є його висока гнучкість, яка виявляється у територіальній, галузевій мобільності робочої сили. Це дозволяє здійснити перерозподіл робочої сили відповідно до структурних зрушень в економіці. Для підтримки високої гнучкості, мобільності ринку праці необхідно розвивати систему підвищення кваліфікації, професійної підготовки робочої сили.

Необхідним для аналізу ринку праці є показник трудової міграції. Міграція — це переміщення населення між регіонами та країнами. У трудовій міграції вирізняють еміграцію та імміграцію. Еміграція означає виїзд громадян однієї країни в іншу. Імміграція — це в’їзд громадян інших країн в певну країну.

Існують такі види міграції:

• добровільна, легальна;

• вимушена (біженці);

• нелегальна.

Тільки легальні мігранти користуються правами, які надаються їм законами країни.

Для аналізу трудової міграції застосовуються абсолютні та відносні показники. До абсолютних належать: кількість в’їзджаючих і виїжджаючих у цілому і по професіях. До відносних показників належать: темпи міграції; співвідношення мігрантів та кількість зайнятих у країні.

Трудова міграція має позитивні та негативні наслідки. До позитивних належать: зменшення безробіття для країни, з якої емігрує робоча сила; придбання емігрантами досвіду і знань в інших країнах. Негативним наслідком є втрата інтелектуального потенціалу країною — експортером робочої сили, зростання безробіття в країнах, куди іммігрує робоча сила.

Резюме

1. Специфічною ознакою ринку праці є те, що це ринок найманої праці, на якому роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноважні особи. Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значеннях. Відносини на ринку праці регулює держава.

2. На стан ринку праці суттєво впливає кон’юнктура товарного ринку, де формуються сукупний попит і сукупна пропозиція. За умови низької економічної активності на ринку праці зростає безробіття і навпаки.

3. Роботодавці та наймані працівники суттєво відрізняються за їх відношенням до засобів виробництва. Тому на попит і пропозицію робочої сили впливають різні чинники.

4. Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці визначає рівень зайнятості та виявляється у ринковій ціні робочої сили — заробітній платі.

5. Для підтримки мотивації праці необхідно дотримуватись об’єктивної закономірності: темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпи зростання продуктивності праці.

6. Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці, в результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника.

7. Кон’юнктура ринку праці визначається співвідношенням між попитом і пропозицією робочої сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці буває працедефіцитним, праценадлишковим, рівноважним.

8. Ринок праці класифікується за різними ознаками: структурою економіки, територією, змістом, демографічною ознакою, професією тощо. На національному рівні розглядають три основні сектори ринку праці: зайняті в офіційній економіці, одночасно в офіційній та неофіційній економіці, нелегальна зайнятість.

9. Основними макроекономічними індикаторами стану ринку праці є зайнятість і безробіття. Зайнятість буває продуктивною, соціально корисною, повною. Розглядають також ефективну зайнятість, тобто використання робочої сили без втрат.

10. Економічно активне населення забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці та визначається сумою зайнятих і безробітних, тобто економічно активне населення формує категорію робоча сила. Економічно неактивне населення — це частина населення, яка не входить до складу робочої сили.

11. Може відбуватися перехід працівників зі стану зайнятості у стан безробіття і навпаки. Тому для аналітичних розрахунків використовуються коефіцієнти працевлаштування і звільнення. Якщо ринок праці перебуває у стабільному стані, то кількість працевлаштованих повинна дорівнювати кількості звільнених.

12. До прихованих безробітних належать особи, які працюють в умовах неповної зайнятості з ініціативи адміністрації, а також ті працюючі, які не отримують заробітної плати.

13. Суттєва допомога по безробіттю не стимулює пошуки безробітними нової роботи. Чим вищий коефіцієнт “заміни”, тим менша потреба шукати роботу. І навпаки. Але коли безробітні втрачають право одержувати допомогу, вони прискорюють пошук нового робочого місця.

14. Усі показники ринку праці поділяються на абсолютні та відносні. Відносні показники дозволяють робити зіставлення у динаміці зайнятості та безробіття загалом по країні, по окремих регіонах.

15. Прогресивною ознакою ринку праці є його висока мобільність, що дозволяє здійснювати перерозподіл робочої сили відповідно до потреб економіки. Трудова міграція характеризує переміщення населення між регіонами і країнами. В трудовій міграції вирізняють еміграцію та імміграцію. Трудова міграція має позитивні та негативні наслідки.