Основні терміни

• Ефективність роботи служби зайнятості

• Коефіцієнт вакантності

• Коефіцієнт збалансованості ринку праці

• Коефіцієнт навантаження на одне робоче місце

• Надлишковий оборот робочих місць

• Оборот робочих місць

• Оборот робочої сили

• Прихований ринок праці

• Продуктивність праці

• Професійна підготовка робочої сили

• “Холостий” оборот робочої сили

Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте основні напрями аналізу ринку праці.

2. Які показники характеризують попит і пропозицію робочої сили на ринку праці? Чим зумовлюється нерівновага між попитом і пропозицією робочої сили?

3. Які категорії економічно активного населення формують пропозицію на ринку праці?

4. За якою методикою розраховується коефіцієнт збалансованості ринку праці? Поясніть, коли ринок праці вважається працедефіцитним, збалансованим, праценадлишковим?

5. За якими напрямами аналізується професійна підготовка робочої сили? Наведіть методику аналізу структури та динаміки професійної підготовки?

6. Як визначаються коефіцієнти навантаження та вакантності? За якими значеннями цих коефіцієнтів безробіття можна класифікувати як природнє або циклічне?

7. Якщо темпи зростання продуктивності праці випереджають динаміку ВВП, а капіталомісткість виробництва збільшується, то як це впливає на попит на робочу силу?

8. Поясніть економічну сутність показників “оборот робочих місць” та “оборот робочої сили”. Наведіть методику визначення цих показників. Що характеризує надлишковий оборот робочих місць?

9. Назвіть показники ефективності функціонування ринку праці. Як визначається коефіцієнт працевлаштування і яким чином він характеризує ефективність роботи служби зайнятості?

10. Хто належить до прихованого ринку праці? Поясніть сутність явної та неявної форм прихованого безробіття

11. За якою методикою розраховується продуктивність праці на рівні національної економіки, частка відсоткового та вартісного приросту ВВП за рахунок продуктивності праці?

12. Назвіть екстенсивний та інтенсивний чинники продуктивності праці. Які існуюють обмеження дії цих чинників?

РОЗДІЛ 11

РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ: ІНДИКАТОРИ СТАНУ Й МЕТОДОЛОГІЯ ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ.

11.1. Соціально-економічні індикатори рівня життя населення

Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:

• зіставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками;

• зіставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;

• зіставлення з іншими країнами.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати як узагальнюючі, що відображують сумарне споживання і можливості такого споживання, та як відносні, що характеризують окремі сторони добробуту населення. Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних та реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає у тому, що вони відображують не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а також й відносну динаміку у розрахунку на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тис. жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі: споживання основних продуктів харчування, інших споживачів товарів, забезпеченість послугами охорони здоров’я, освіти, транспортними, житлово-комунальними тощо на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тис. жителів.

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення належать:

1. обсяг реального ВВП на душу населення;

2. грошові доходи та витрати населення;

3. реальна заробітна плата;

4. споживання основних продуктів харчування на душу населення;

5. природний приріст населення та середня тривалість життя;

6. частка витрат бюджету на розвиток соціальної сфери;

7. використання вільного часу.

Рівень реального ВВП на душу населення в країні дозволяє робити зіставлення з іншими країнами та виявити, до високо- чи слаборозвинутих країн вона належить. Якщо країна за цим показником належить до слаборозвинутих і в ній висока частка населення пенсійного віку, то це ускладнює проблему фінансування соціальних виплат зазначеної категорії населення.

Грошові доходи і витрати населення відображуються у відповідному балансі та аналізується за своєю структурою і динамікою по роках.

Доходи, як правило, визначаються сумою грошових коштів, одержаних за певний проміжок часу. Основою доходів населення складають грошові доходи у вигляді заробітної плати; від власності — доходи фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності; відсотків по внесках; соціальних трансфертів. Доходи у матеріальній формі для аналізу і зіставлень переводяться у вартісну.

Вирізняють номінальні та реальні доходи населення. Номінальні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну споживчих цін і тарифів, а також витрати на податки та інші обов’язкові платежі і спрямовуються на особисте споживання і заощадження.

Оскільки зіставлення в динаміці можливі тільки за реальними показниками, значення номінальних доходів переводяться у реальні за допомогою індекса споживчих цін (CPI) — індекса Ласпейреса. Останній називають також індексом вартості життя, тому що він характеризує вплив коливання споживчих цін на рівень життя населення і розраховується за коливанням цін певного фіксованого набору товарів і послуг, що споживає середній житель країни. Підвищення цін призводить до погіршення структури та якості споживання населення. Тому в деяких країнах ставки заробітної плати прив’язують до зміни індексів вартості життя.

Заробітну плату також вирізняють як номінальну та реальну. Купівельну спроможність населення характеризує реальна заробітна плата, яка визначається співвідношенням номінальної, зменшеної на особисті податки і обов’язкові платежі, та індексу споживчих цін:

(11.1)

де W_р, W_н — реальна та номінальна зарплата; Т_р — особисті податки; П_об. — платежі обов’язкові; СРІ — індекс споживчих цін — індекс Ласпейреса.

Низький платоспроможний попит населення на вітчизняні товари, який визначається реальною заробітною платою, є однією з причин стагнації. Його пожвавлення розглядається як стимулюючий чинник щодо відновлення економічного зростання.

Оскільки між реальною заробітною платою та інфляцією існує обернена залежність, то за умови зростання номінальної заробітної плати темпами, нижчими за темпи інфляції, реальна заробітна плата зменшуватиметься.

Аналізу також підлягає диференціація доходів населення за показниками: