Основні риси організацій, уряду та суспільства, здатних до самонавчання
Суспільство, що навчається, має розвивати в собі спроможності, якими воно не володіло раніше:
-
Здійснювати постійний аналіз власного досвіду.
-
Бути готовим ставити під сумнів та відмовлятися від фундаментальних припущень, кидати виклик «священним коровам» не тільки в часи кризи, але й у відносно сприятливі часи.
-
Постійно створювати і відновлювати структури такого аналізу досвіду.
-
Не боротися з носіями потенційно негативної, «небезпечної» інформації.
-
Набувати нових знань, які забезпечать спроможність діяти ефективно.
-
Залучати всіх членів суспільства до процесу навчання. Знання, які забезпечують спроможність діяти ефективно і бути успішними на своєму місці, мають бути однаково доступними для всіх членів суспільства.
-
Навчання має збігатися із цілями суспільного розвитку. Навчання цьому знанню має бути підпорядковане загальній меті. Посилення спроможності та відповідні знання мають бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей суспільного розвитку.
Перспективи для України стати суспільством, що навчається
Україна має великий потенціал для того, щоб стати суспільством, що навчається. Її освітня та наукова інфраструктура, загальноосвітня і професійна підготовка населення - одні з найкращих у світі.
Концепція суспільства, що навчається, є спробою розв’язати проблему узгодження протилежних підходів до розуміння інструментів трансформації українського суспільства під час переходу від тоталітарного устрою до демократичного. Саме через навчання для країн пострадянського простору пролягає шлях до відкритого суспільства.
|
Підхід “за” |
Підхід “проти” |
“Навчальний” підхід |
|
Еволюційний (природній) підхід |
Штучний підхід до суспільної трансформації |
Суспільство, здатне до самонавчання |
|
Суспільство має розвиватися еволюційним шляхом тому, що штучний підхід до процесів трансформації небезпечний.
Штучне втручання обов’язково викличе непередбачувані наслідки та загострення соціальних конфліктів.
|
Суспільство має розвиватися штучним шляхом тому, що чекати, поки буде пройдено весь шлях, який пройшли західні країни, неможливо.
Деструктивні сили в суспільстві, а також загроза реставрації тоталітаризму не дозволяють сподіватися на те, що позитивні зміни відбудуться самі по собі. |
Демократичні інституції мають доповнюватися розбудовою спроможності основних акторів публічної політики.
Через систему проектів усе суспільство має оволодіти інструментами, які забезпечать у майбутньому розв’язання гострих проблем. |
|
Власний шлях |
Західний досвід |
Суспільство, здатне до самонавчання |
|
Західний досвід не може бути прийнятним повністю для України.
Україна має шукати і будувати власний шлях свого розвитку.
|
Треба послідовно й цілісно переймати західний досвід та переходити на європейські стандарти.
Україна має точно копіювати досвід трансформації інших посттоталітарних країн, які успішно інтегруються до Європи. |
Треба вивчати досвід інших країн і застосовувати їхні уявлення про те, як навчитися самим вирішувати свої проблеми. |
Частина третя. Розробка стратегії змін організації освіти і науки у контексті суспільної трансформації
Загальні уявлення про стратегію
Стратегічне планування є основою забезпечення розвитку і сучасних успішних компаній, і транснаціональних корпорацій, і урядів.
Серед складових частин процесу стратегічного планування можна визначити:
-
спільне бачення стану та перспектив організації у контексті тенденцій змін оточення;
-
узгоджений напрямок змін, визначений через горизонти, цілі та пріоритети розвитку;
-
наявність засобу оцінки свого руху;
-
аналіз власних ресурсів, можливостей та вад;
-
аналіз перешкод та наслідків;
-
наявність плану дій та спроможності створити механізм його реалізації.
Процес стратегічного планування залежить від структури системи, для якої він розробляється.
Перехід від тоталітарної, планової системи до демократичної, ринкової потребує змін в організації процесу розробки стратегії.
Нова роль уряду як умова реалізації стратегії суспільної трансформації
Стратегічна функція означає розуміння потреби визначення точок зростання:
-
Спроможність уряду ухвалювати політичні рішення через розроблення стратегії та стратегічного планування, вміння враховувати різні групи інтересів у суспільстві та вести з ними діалог, співпрацю з незалежними організаціями.
-
Спроможність НДО до участі у публічній політиці завдяки визначенню власних цілей, проблем, альтернатив рішень, наслідків та потрібних ресурсів, співпраці з урядом, роз’яснювання та захисту своєї позиції.
Забезпечення процесів трансформації суспільства через формування суспільства, що навчається, потребує відповідних досліджень та аналітики, змін в організації та змісті систем освіти і науки.
Координаційна роль Міністерства освіти і науки у стратегії інноваційного розвитку
Якщо таке завдання визначити як головне, то потреба у координації науково-технічної діяльності та освіти стане цілком зрозумілою:
-
Постійне формулювання та уточнення цілей розвитку освіти і науки щодо пріоритетів суспільної трансформації.
-
Розробка і впровадження стратегії інноваційного розвитку.
-
Розробка моделей управління змінами та схем взаємодії науки, освіти та інноваційного розвитку.
-
Організація консультацій з громадськістю, публічні обговорення стратегії.
-
Розробка і впровадження міжвідомчих, міждисциплінарних проектів досліджень і програм соціально-економічного розвитку, аналіз ефективності цих програм.
-
Створення регуляторного середовища для ринків освітніх, інтелектуальних послуг.
-
Удосконалення спроможності адміністративного апарату до управління змінами.
У поданих далі схемах продемонстровано місця та призначення окремих складових частин процесу інноваційного розвитку у процесах суспільної трансформації.
Схема 3. Освіта у контексті суспільної трансформації.
Схема 4. Наука у контексті суспільної трансформації.
Схема 5. Державне управління у контексті суспільної трансформації.
Схема 6. Управління змінами у контексті суспільної трансформації.
Схема 3. Принципова будова сфери освіти у контексті суспільної трансформації
Стратегічні
цілі суспільної трансформації Концепція
суспільства, що навчається Суспільно-державна
система управління освітою Дослідження
та оцінка процесів суспільної
трансформації через освіту Інфраструктури
суспільства, що навчається
Пріоритети
Схема 4. Принципова будова науково-технічної сфери у контексті суспільної трансформації
Стратегічні
цілі суспільної трансформації Концепція
інноваційного розвитку Суспільно-державна система
управління науково-технічною діяльністю Дослідження
та оцінка процесів суспільної
трансформації через науково-технічну
діяльність Інфраструктури
інноваційного розвитку
Пріоритети
Схема 5. Принципова будова сфери державного управління у контексті суспільної трансформації
Стратегічні
цілі суспільної трансформації Програми
уряду Уряд Дослідження
та оцінка процесів суспільної
трансформації через дії уряду
Пріоритети
Інфраструктури
програми діяльності уряду
Схема 6. Принципова будова змін у процесах суспільної трансформації
Суспільні
цілі та пріоритети Механізм
координації системи змін Дослідження
процесів суспільної трансформації організаційна Концепція
інноваційного розвитку Концепція
суспільства, що навчається фінансова матеріально-технічна інформаційна законодавча
та нормативна Ринки
послуг та розробок Інфраструктури
Програма
уряду
Управління
змінами в
окремих сферах
Для вибору моделі управління змінами потрібно розглянути два варіанти – адміністративний та організаційно-комунікативний.
Адміністративний варіант передбачає посилення системи керівництва-підпорядкування та введення ще більш жорсткого контролю за виконанням розпоряджень, що надходять зверху.
Організаційно-комунікативна стратегія має на меті створити нову систему відношень для представлення інтересів зацікавлених груп, для аналізу та узгодження цих інтересів через впровадження демократичних процедур консультацій з громадськістю, експертних опитувань, публічних обговорень, розробки нових стандартів підготовки політичних документів та проектів урядових рішень.
Ці два варіанти можна розглядати як такі, що доповнюють один одного, але важливо усвідомити, яка ж з цих моделей буде охоплювати собою іншу та визначити стратегію діяльності Міністерства освіти і науки.
Якщо буде вибрано організаційно-комунікативну модель, то це дасть змогу за її допомогою забезпечити підготовку рішень, які вже зрозумілі групам інтересів та широкій громадськості.
Якщо буде вибрано адміністративну модель, то це забезпечить підготовку та ухвалення рішень, які не будуть зрозумілими громадянам і можуть викликати опір деяких груп населення або напруженість та конфлікти у суспільстві. Комунікація буде використовуватися для роз’яснювання вже ухвалених рішень, але вона не зможе забезпечити реалізацію політики, оскільки не дозволяє при підготовці урядових рішень вивчати громадську думку та враховувати інтереси різних груп.
Запуск майже всіх вищезазначених процесів потребує не адміністративних реорганізацій, а координації процесу розроблення державної політики комунікативними засобами.
Отже, МОН має виступити ініціатором створення комунікативної стратегії інноваційного розвитку України через створення системи суспільного навчання.