5. Цілі трансформації освіти і науки

Загальна мета – забезпечити інтелектуальними та кадровими ресурсами процес суспільної трансформації під час переходу від тоталітарного до демократичного устрою суспільства. Здійснити це можна лише завдяки комунікативній, такої, що знайде широку підтримку у суспільстві, стратегії інноваційного розвитку.

Цілі освіти і науки мають збігатися з метою розвитку українського суспільства – підвищення економічного рівня держави і добробуту громадян завдяки створенню умов для експансії наукомістких товарів та послуг на світові ринки.

Для досягнення цих цілей потрібно реалізувати такі завдання державної політики щодо освіти і науки:

• створити в Україні ринки освітніх та інтелектуальних послуг;

• забезпечити доступність якісної освіти для всіх прошарків населення України, а також спроможність громадян успішно працювати у конкурентному середовищі, використовуючи при цьому найсучасніші досягнення науки і техніки;

• забезпечити фінансову незалежність українських наукових та освітніх організацій, створити умови для власного розвитку, стимулювати їхню інтеграцію до глобальних мереж інформації і знань, ринків інтелектуальних та освітніх послуг.

6

Стислі висновки аналізу системи освіти

Процеси трансформації українського суспільства змінили вимоги до освіти і підготовки кадрів. Система управління і організації освіти залишилася без змін.

Якість освіти не задовольняє сучасним вимогам – як з огляду на вибуховий розвиток ринків праці та сучасних технологій, так і з огляду на людський вимір.

Не узгоджені позиції з приводу сучасного стану освіти експертів і державних чиновників, батьків і викладацького складу навчальних закладів. Позиції інших потенційних учасників політичного процесу в освіті – бізнесу, громадськості - не враховуються.

Для того, щоб визначити реальний стан освіти і запровадити ефективну стратегію змін, потрібні нові критерії оцінювання якості освіти .

Має оцінюватися не засвоєння учнями і студентами учбового матеріалу, а ефективність навчального процесу окремих закладів освіти і системи у цілому

. Зміни, пов’язані з новими орієнтирами держави

Після здобуття незалежності Україна обрала шлях демократизації, ринкових відносин та інтеграції у світову спільноту. Це вимагає переходу від директивного способу управління державою до політичного. Державна політика щодо освіти і науки має відреагувати на важливі зміни у суспільстві.

Зміни у суспільстві	Що це означає для наукової сфери
Перехід в управлінні державою від централізованого розподілу до ухвалення політичних рішень згідно стратегічних цілей з урахуванням інтересів різних груп.	Цей перехід означає необхідність аналітичного забезпечення політичних процесів замість теоретичного обґрунтування ідеологічно детермінованих рішень.
З’являються нові учасники процесу освітньої та науково-технічної політики, такі, як корпорації, незалежні дослідницькі центри, підприємці, університети тощо.	Поява цих учасників означає необхідність визначити їхні інтереси та диференціювати критерії оцінки та способи фінансування.
Відбувається демократизація та створення громадянського суспільства, що означає прозорість політичного процесу, участь громадськості в ухваленні рішень.	В умовах перехідного періоду реальна обмеженість ресурсів вимагає прозорих процедур використання бюджетних коштів та контролю за результатами політики.
Відбувається становлення ринків інтелектуальної власності, продуктів і послуг науково-дослідної, освітньої та науково-технічної діяльності.	Поява цього ринку означає необхідність використання конкуренції як важливого механізму управління науково-технічною діяльністю та освітою.
Розгортаються процеси світової інтеграції України, що створює ситуацію міжнародної конкуренції та партнерства.	Це вимагає впровадження й дотримання міжнародних стандартів та угод щодо інтелектуальної власності, спроможності брати участь у міжнародних проектах і програмах та вміння працювати з технічною допомогою.
У державному управлінні і в суспільстві виникає потреба у стратегічному плануванні, міжвідомчій координації та консультаціях із громадськістю.	Це вимагає нових форм аналітичної, наукової та технічної діяльності, різних за своїми функціями, сферами застосування, критеріями оцінки, формами організації та способами фінансування.

Частина друга. Розвиток освіти і науки у контексті суспільної трансформації

Концепція суспільства, що навчається, як контекст розвитку науки та освіти

Відсутність ідеї, яка об’єднує

Після десяти років здійснення реформ Україна не має суспільної стратегії трансформації і це сприймається суспільством як відсутність національної ідеї, що об’єднує та мобілізує.

• Україна здобула юридичну незалежність, але не має можливості самостійно визначати своє майбутнє. Гасло про відродження повертає нас обличчям до минулого. Взяте як основа для плану дій, воно не дає можливості шукати ресурси в сучасності та реально дивитись на глобальні процеси. Україна не має досвіду розроблення довгострокових планів розвитку і не володіє засобами спілкування, за допомогою яких можна було б обговорювати стратегію створення спільного майбутнього. Відсутність у суспільства програми розвитку України створює реальну загрозу здійсненню реформ, перспективі існування держави та нації взагалі.

• Україна отримала у спадщину від Радянського Союзу низку розрізнених галузей, адміністративних одиниць, професійних та суспільних груп, керівництво якими здійснювали із центру у Москві. Відсутність координації, співпраці між людьми та інституціями є проблемою, без розв’язання якої незалежна Україна не може мати майбутнього. Ця проблема полягає в тому, щоб усвідомити себе, своє місце у світі та відшукати засоби спілкування, за допомогою яких можна було б все це обговорювати.

• У сучасному світі ще немає узагальненого досвіду трансформації розвинених посттоталітарних суспільств у демократичні, а тому й не існує взірців та правил. Але усім відомий успіх Польщі та повернення до тоталітаризму у деяких країнах Середньої Азії. Зрозуміти, у чому полягає суть та проблеми такої трансформації, є нагальним завданням для української та світової спільноти, для уряду та донорів.

Одним з негативних чинників деякі експерти називають також вплив великої (понад 4 млрд. дол.), але не досить ефективної міжнародної технічної допомоги Україні. Протягом 10 років український уряд отримував рекомендації щодо державної політики реформ, які було розроблено міжнародними та українськими експертами і надано уряду для ухвалення політичних рішень та їхнього виконання.

На жаль, жоден такий документ не було використано як внутрішній урядовий політичний документ. І що найгірше, чималі зусилля та великі фінансові ресурси не поліпшили спроможність уряду до планування і керівництва реформами.

Цей стан справ можна пояснити радянською спадщиною та нескоординованими змінами, які сталися після переорієнтації держави і суспільства та запозичення міжнародного досвіду.

Спадщина. Устрій радянської адміністративної системи

Коли більшовики створювали радянську державу, вони виходили із необхідності змінити вже тоді некеровану, складну сукупність ієрархічних структур, яка історично склалася навколо імператора (двір, міністерства, губернаторства, округи і т.д.). Зміни були необхідні для того, щоб створити зрозумілу, повністю контрольовану структуру, якою, як говорив Ленін, могла б керувати й кухарка. Все, що центральна влада не могла взяти під контроль, було знищено – міська самостійність, економічно самостійні верстви суспільства, ліберальна інтелігенція і т.д.

Ефективний винахід радянської бюрократії – це централізована ієрархічна система з трьома паралельними структурами, які пронизували все суспільство – партійною, адміністративною та профспілковою. Ці структури, що мали осередок у будь-якій державній чи суспільній організації, гарантували тотальний контроль, але при цьому створювали ілюзію громадського життя завдяки деяким відмінностям у формах організації та їхніх повноважень. Рішення ухвалювали лише нагорі та розсилали їх по вертикалі. Політичні та стратегічні рішення були прерогативою лише одного органу – Політбюро. Верховна Рада та уряд лише легітимізували й конкретизували рішення і відправляли вказівки по щаблях ієрархічної драбини. Майже весь спектр приватного життя було включено до компетенції цих осередків – від настроїв до сімейних конфліктів. Інші форми організації приватного життя (територіальні спілки, клуби, громадські об’єднання, партії) було знищено або придушено. Така структура могла існувати та відтворюватися тільки у замкненому суспільстві й одразу розвалилася, коли суспільство у 80-90 роках стало більш відкритим.

Росія і Радянський Союз ніколи не знали виборних циклів політичної конкуренції відкритих демократичних суспільств, де бюрократія несе відповідальність за виконання передвиборних програм. Радянські бюрократи не несли відповідальності за виконання рішень, вони мали відповідати лише за збереження системи.

Труднощі адміністративних реформ у посттоталітарних країнах полягають у тому, що потрібно змінювати саму суть системи ухвалення рішень та відповідальності, та аж ніяк не в тому, щоб удосконалювати структуру апарату. Зараз же замість пошуку кроків до створення конкурентної політично-адміністративної системи йде пошук відновлення контролювання через посилення ролі спецслужб, бо повернутися до системи партійних осередків поки що не можна.

Але немає руху до створення конкурентної політико-адміністративної системи.

На схемах показано принципову різницю між тоталітарною та демократичною системами у відношенні суспільної стратегії.

Схема 1. Тоталітарне суспільство. Ієрархія ухвалення стратегічних рішень та доведення їх до виконавців.

Схема 2. Демократичне суспільство. Цикл розробки та дії стратегічної програми.

Схема1. Тоталітарне суспільство. Ієрархія ухвалення стратегічних рішень та доведення їх до виконавців.

Рівень ухвалення та легітимізації стратегічних рішень

Рівень конкретизації та розподілу завдань

Рівень виконавців

Схема2. Демократичне суспільство. Цикл розробки та дії стратегічної програми.

Суспільні цілі та пріоритети

Окремі одиниці суспільства зі своїми інтересами

Механізми та структури сприяння орієнтації суспільних одиниць на виконання пріоритетів та досягнення стратегічних цілей

Програма діяльності уряду

Періоди між виборами уряду

Принципові зміни, яких потребує український уряд та суспільство

Принциповим рішенням було б створення спроможності до розроблення політичних рішень у рамках узгодженої стратегії суспільної трансформації (в ідеалі – в усіх одиницях суспільства). Процес розбудови стратегічної спроможності може розгортатись через активні організованості в уряді та серед НДО.

У світі в останні роки для вирішення такого завдання широко використовують концепцію організації, що навчається, і навіть уряду, що навчається.

Як стверджують новозеландські експерти, ”поліпшення якості діяльності уряду залежить від збільшення потоку інформації та аналізу, на основі яких він може ухвалювати розумні рішення, ефективно їх впроваджувати і використовувати для примирення конкуруючих інтересів. За своєю суттю це - питання про спроможність уряду до навчання – наскільки успішно він може вчитися і пристосовуватись”. Усвідомлення уряду як успішної організації є для Нової Зеландії та інших розвинутих демократичних країн ефективним методичним прийомом, який вони широко застосовують.

МЦПД та фонд “Відродження” започаткували проект ” Створення груп аналізу політики та центру інформаційних ресурсів в Уряді України”. Цей проект є прикладом розроблення інституційної спроможності до розробки стратегії. В уряді було зроблено спробу удосконалити спроможність до стратегічного планування та розроблення публічної політики.

Для України, якій потрібно ввести у суспільне життя багато нових понять та вмінь, котрих не було і не могло бути за радянських часів, було б доцільним прийняти концепцію суспільства, що навчається.