Організація оцінювання ефективності науково-технічної та освітньої діяльності

Організація оцінювання науково-технічної і освітньої діяльності передбачає врахування таких компонентів:

• Кожний тип досліджень та розробок повинен мати чітко визначену сферу використання та відповідні організаційні форми. Різні типи досліджень та розробок повинні мати свої критерії ефективності, свої форми фінансування та процедури залучення фінансових ресурсів.

• З огляду на різноманітність учасників процесів науково-технічної діяльності, яких включено у використання продуктів досліджень та розробку політики, самі лише галузеві та професійні експертні оцінки ефективності є явно недостатніми. Необхідними стають процедури узгодження оцінок різних груп експертів. Ця вимога збігається і з оцінкою ефективності невеликих, вузькоспеціалізованих досліджень, і з міжгалузевими, міжнародними проектами та програмами.

• Оцінювання в освіті має включати в себе оцінку успішності засвоєння навчального матеріалу, діяльності навчального закладу, якості надання послуг з управління освітою на локальному і державному рівнях. Оцінювання учнів і студентів є складовою частиною оцінки якості процесу навчання і входить до педагогічного арсеналу вчителів як дієвий методичний прийом . Оцінювання навчальних закладів відбувається як: 1) самооцінка; 2) аналіз ефективності; 3) дослідження із залученням зовнішніх експертів.

• Міжсекторальне оцінювання є технологією і практикою сучасної публічної – державної (англ. public policy) – політики. Воно передбачає використання стандартних процедур узгодження оцінок різних груп експертів під час підготовки урядових рішень. Ця технологія може використовуватися як під час оцінки ефективності науково-технічної діяльності, так і під час оцінювання наданих освітніх послуг.

• Аналіз та координація освіти і науки, а також оцінка ефективності державної політики їхнього розвитку може бути представлено таким чином:

Науково-технологічна діяльність, використання її продуктів освітою.

Дослідження, спрямовані на аналіз ефективності державної політики розвитку науки і освіти

Освіта

Дослідження і розробки, спрямовані на розвиток системи освіти

Освітянська наука

Дослідження, спрямовані на аналіз ефективності і оцінку впливу освіти та науки на суспільство

Загальні принципи проведення змін та критерії оцінки ефективності політики розвитку освіти і науки

1. Принцип локальності

Усі важливі зміни повинні насамперед пройти апробацію у локальних “точках зростання”: в окремих містах, регіонах, установах, супроводжуватись аналізом та оцінками, бути всебічно обговореними та методично описаними. Має бути розроблено план дій щодо впровадження і лише після цього розглянуто можливість широкого застосування. Ініціативу локальних змін мають проявляти ті, хто буде їх впроваджувати.

Цей принцип застосовують на противагу загальним одночасним реформам зверху, які намагаються здійснювати та не беруть до уваги місцеві умови, можливості та ресурси.

Цьому принципу притаманні такі критерії оцінки змін:

Чи було проведено локальні експерименти, узагальнено їхній досвід, розроблено та апробовано методику його передачі, обговорено можливості застосування? Яким чином це було зроблено?

2. Принцип результативності

Зміни мають впроваджуватись лише під вирішення конкретних завдань із чітко визначеними продуктами та критеріями оцінки.

Цей принцип застосовують всупереч проведенню реформ із загальними гаслами, що не дає можливості чітко визначити завдання, продукти та форми оцінки. Як наслідок, ці зміни не підлягають управлінню.

Цей принцип передбачає такі критерії оцінки змін:

Чи визначено ті завдання, для вирішення яких планують (чи планували) зміни? Якими мали бути (чи були) їхні продукти та результати? Чи відповідають вони визначеним цілям?

3. Принцип паралельності

Локальні зміни повинні бути спроектованими для всіх рівнів систем освіти чи науки – від системи управління до змісту занять. Ці зміни повинні співвідноситись між собою через комунікацію між їхніми учасниками, які представляють різні рівні, через інформованість, прозорість ухвалення рішень та обговорень завдань, висвітлення та оприлюднення перебігу та наслідків змін.

Цей принцип введено всупереч очікуванню послідовних змін зверху, коли вважають, що без вирішення питань на одному з рівнів системи не можна реформувати інші.

Цьому принципу відповідають такі критерії оцінки змін:

Чи йдуть локальні зміни на всіх рівнях систем освіти і науки? Як вони узгоджуються між собою?

4. Принцип стратегічної спроможності

Проводити результативні локальні зміни паралельно можна тільки за умови, якщо стратегічне планування здійснюють саме ті суспільні одиниці, які планують та проводять зміни. Тому навчання стратегічної спроможності у процесі підготовки стратегічних рішень є найважливішим робочим процесом під час здійснення змін.

Цей принцип введено на противагу консервації нинішнього стану справ, коли стратегічне мислення вважають прерогативою лише вищого керівництва, а решту учасників політичного процесу розглядають як виконавців розпоряджень.

Цей принцип передбачає такі критерії оцінки:

Чи здійснюються заходи щодо підвищення спроможності до стратегічного планування під час процесу змін? Чи включено в це навчання всіх учасників процесу? Наскільки ефективні ці засоби навчання та розроблення стратегічної спроможності учасників політичного процесу змін?

5. Принцип організаційного змісту

В умовах глобалізації та полікультурності неможливо проводити зміни через зміни параметрів виробу. Це призводить лише до посилення контролю над змістом навчальних планів, програм і тем досліджень. Сучасний спосіб управління змінами передбачає впровадження стандартів процедур розробки та організації діяльності.

Цей принцип введено, зокрема, на противагу контролю над змістом освіти, який призводить до консервації норм індустріальної культури у суспільстві. Через застарілі стандарти в освіті і наукових дослідженнях, які не відповідають світовим підходам до стандартизації, спостерігається відставання України у сфері впровадження новітніх технологій та інновацій у промисловість.

Цей принцип дозволяє застосовувати такі критерії:

Для виконання яких завдань вводять ці стандарти? Які процедури співставлення, оцінки та доведення відповідності передбачають ці стандарти?

6. Принцип комунікативності

У демократичному суспільстві визначають різні суспільні групи із своїми інтересами, які необхідно враховувати при ухваленні політичних рішень. Тому всі рішення, а особливо рішення щодо стратегічних змін, мають обговорювати та узгоджувати з різними групами інтересів із застосуванням механізмів консультацій з громадськістю, суспільного діалогу і спеціально організованої комунікації.

Цей принцип введено на противагу радянській практиці брати до уваги лише інтереси владної верхівки, яка нібито представляє інтереси народу.

Із цим принципом збігаються такі критерії оцінки:

Чи було визначено усі групи інтересів та чи мали вони можливість взяти участь у підготовці стратегічного рішення? Яким чином було організовано комунікацію та врахування інтересів зацікавлених груп?

7. Принцип глобального контексту

Усі зміни, які є пріоритетами суспільства та держави, потрібно узгодити з інтеграційними процесами та світовими тенденціями.

Цей принцип введено всупереч галузевій та “містечковій” ідеології, яка полягає у тому, щоб розглядати зміни під кутом лише професійних і “вітчизняних” точок зору та критеріїв оцінки. Зокрема, він направлений на противагу практиці розроблення українськими педагогами та науковцями програм розвитку науки і освіти без залучення іноземного досвіду, без участі незалежних експертів, бізнесових кіл, громадськості, представників інших сфер.

Цей принцип характеризується такими критеріями оцінки змін:

Чи було проведено аналіз можливих наслідків впровадження змін щодо посилення ролі та визначення місця української освіти і науки у процесах глобалізації, інтеграції та виходу на світові ринки?

Забезпечення методичного напрямку роботи Центру

Відмінності між аналізом політики та іншими видами діяльності

Під час роботи Центру над розробкою стратегії та підготовкою державних документів щодо розвитку науково-технічної діяльності і системи освіти дуже важливо визначити функції урядового аналітика політики і його зв’язок з іншими позиціями в процесі управління науково-технічною та освітянською діяльністю. Це забезпечить використання аналізу політики у вирішенні різних за типами завдань державної політики.

Відмінності аналізу політики від інших видів діяльності подано далі у таблиці.

Вид діяльності	Функції	Клієнт	Стиль	Часові обмеження	Слабкі сторони
Академічне дослідження у сфері суспільних наук	Розробка теоретичних положень розуміння суспільства	”Правда” як її викладено науковцями	Сувора методологія створення та перевірки теорій	Зовнішні часові обмеження існують рідко	Здебільшого невідповідність інформаційним потребам тих, хто приймає рішення
Дослідження політики	Передбачення наслідків можливих змін	Актори на арені творення політики: споріднені дисципліни	Застосування формальних методів до питань, які стосуються політики	Інколи можуть бути суворі часові обмеження	Висновки експертів важко втілити у конкретні дії уряду
Класичне планування	Визначення та досягнення бажаного у майбутньому стану суспільства	”Громадські інтереси”	Встановлено правила та професійні норми: конкретизація цілей та завдань	Часові обмеження бувають досить рідко, тому що роботу планують на невизначений час	”Оптимістичне” планування
Державне управління старого зразка	Ефективне виконання програм, визначених політичними процесами	Обов’язкові для виконання програми	Управління та юриспруденція	Рутинний процес ухвалення рішень, бюджетний цикл	Нехтування альтернативами, які мають зовнішній характер
Аналіз політики	Виконання аналізу та представлення результатів політичним діячам для розв’язання соціальних проблем	Політик або група політиків (державний орган)	Синтез існуючих досліджень та теорій для оцінки наслідків альтернативних рішень	Завершення роботи здебільшого прив’язане до конкретного рішення	”Короткозорість” внаслідок зосередженості на клієнті або часових обмежень

Джерело: Weimer and Vining, ”Policy analysis concepts and practice”, друге видання, 1997 р.