28 Грудня 1923 р. Цвк та рнк срср прийняли постанову «Про реорганізацію споживчої кооперації на основі добровільного членства».

Цією постановою на всій території країни скасовувалася обов'язкова приписка громадян до ЄСТ. .

На 1 січня 1924 р. в Україні було 4565 ЄСТ, в тому числі у селі — 4219; на 1 жовтня 1924 р. — 6156 ЄСТ, в тому числі -5803 сільських. 1 жовтня 1925 р. число ЄСТ досягло 6703.ВУКС існувала Уцеробсекція, а з липня цього року при ВУКС був створений Всеукраїнський Центральний робітни­чий комітет — Уцеробкооп. В 1921-1922 рр. виникали на кожному під­приємстві робітничі кооперативи (робкоопи), які входили до ЄСТ. При обов'язковому членстві питання про кооперування не стояло так гостро, тому що формально кожний робітник був членом місцевого ЄСТ. Тепер, після введення добровільного членства, лише той мав пра­во розраховувати на обслуговування його кооперативом, хто став його членом, зробив свій членський внесок, виконував обов'язки члена кооператива. Членами споживчих товариств могли бути всі незаплямовані судом громадяни. Кожний кооператив повинен був мати свій Статут, в якому містились права та обов'язки членів кооперативу, його завдан

З Початку 1924 р. почалась широка агітаційна кампанія серед на­селення з добровільного членства в кооперації.

На 1 жовтня 1925 р. всього було кооперовано 1798 000 осіб (1 млн 043 тис. — в селах; 637 тис. — у місті; 118 тис. - члени транспортних споживчих товариств). Вони були об'єднані у 6703 споживчих товарис­тва. 10,2% дорослого населення вступило у кооперативи. Сільські спо­живчі товариства, порівняно з міськими, були невеликими. На 1 жов­тня 1925 р. на одне сільське товариство припадало в середньому 163 представники селянства, а на робітничо-міське споживче товариство — 1023 члени кооперації.

На 1 жовтня 1926 р. всього було кооперовано 2 млн. 566 тис. осіб, (1 млн. 591 тис. - в селах; 876 тис. — у місті; 99 тис. — члени транспортної споживчої кооперації, об'єднаних 8122 споживчих товариства кількість членів споживчої кооперації зросла в 2,8 раза; процент кооперування населення — в 2,7 раза. Роз­ширювалася соціальна база споживчої кооперації. Робітнича коопера­ція стала серйозним фактором у розвитку господарства та в повсякден­ному побуті робітничої сім'ї.

Залучились до споживчої кооперації робітниці, селянки, домогосподарки. Проходили місячники кооперування жінок. До кооперативів закликали сільських учителів, військовослужбовців, солдат Червоної Армії. Проходили кампанії щодо кооперування представників національних меншин, які проживали в Україні, зокрема німців, греків, болгар, поляків, угорців та ін. Створю­валися також споживчі товариства монахів, священнослужителів.

ЦК КПб)У у вересні 1921 р. закликав молодь України взяти актив­ну участь у кооперативному будівництві. Всі члени комсомолу повинні були вступати до місцевих об'єднань кооперації, залучаючи до цього і безпартійну молодь. Організовувалися студентські кооперативи. На 1 січня 1927 р. споживча кооперація України об'єднувала 68% членів профспілок.

Проводилася робота з роз'яснення селянству користі об'єднання в кооперацію. Особливу увагу звертали на кооперування незаможників та середняків. Все робилося для того, аби у споживчі товариства всту­пили найбідніші селяни, щоб досягти максимального відсотка участі незаможного селянства в кооперації. Залучались в кооперацію і середняцькі маси.

У 1925 р. мережею споживчої кооперації було охоплено 10% насе­лених пунктів та кооперовано 14% населення. В окремих районах рес­публіки — до 28% сільського населення. На 1 січня 1927 р. споживча кооперація України охоплювала вже 35. 4% селянських господарств.

Зароджувалися шкільні, дитячі споживчі кооперативи. Перші ди­тячі споживчі кооперативи виникли в 1922 р. на Полтавщині. Рішення про їх організацію прийняла нарада народної освіти Полтавщини у ве­ресні 1922 р. Мета шкільних кооперативів — забезпечення учнів під­ручниками та канцтоварами.

Споживчій кооперації були потрібні власні кошти, які вона могла отримати в першу чергу від своїх членів у вигляді вступних внесків та паїв. Перехід від обов'язкового членства до добровільного став серйозним кроком, який зміцнював фінансове становище міських та сільських ЄСТ, підводив під них стійкішу матеріально-технічну базу. Але тут існував і зворотний бік. При обов'язковому членстві без вступних та пайових внесків та паїв створювалися певні перешкоди для вступу в кооперацію.

Для бідноти вступний внесок складав 50 коп. і пайовий внесок 5 крб. Практикували грошового пайового внеску або натурою із роз­рахунку хлібного карбованця. Вступний внесок у ряді товариств скла­дав 1 фунт пшениці, пайовий — 10 фунтів пшениці. Був встановлений наступний внесок 1 пуд жита з особи. Розбудова споживчої кооперації вимагала забезпечити керівні по­сади та апарат кваліфікованими спеціалістами.

СПОЖИВЧА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ В 30-х роках.

Наприкінці 1929 р. відбувся крутий поворот політики ВКП(б), що характеризувався цілковитою відмовою від непу і поворотом до плано­вого, адміністративно-вольового управління економікою країни. Відхід від непу почався з колективізації сільського господарства. Селянин-власник зберігав відносну незалежність від державних структур. Тому більшовики хотіли створити на селі замість неконтрольованих індивідуальних господарств велике виробництво. Причому колективне господарство у формі кооперативу ринкового зразка, в якому селянин би залишався власником засобів виробництва, не цікавило радянських керівників. Вони хотіли мати справу з селянами-колгоспниками, які позбавлені власності, переставали бути селянами у звичному розумінні цього слова, перетворившись на безправну найману робочу силу. У листопаді 1929 р. Пленум ЦК ВКП(б) проголосив перехід до суцільної ко­лективізації, постановивши закінчити її протягом року. Щоб змусити селян вступати до колгоспу, треба було показати, що станеться з не­покірливими. Тому у промові від 27 грудня 1929 р. Сталін висунув зав­дання «ліквідації куркульства як класу». Це стало фактично обґрунту­ванням репресій проти заможного селянства. Втім репресовували й бідняків, і навіть наймитів, якщо вони виступали проти колгоспів.

Наприкінці 1929 р. практично ліквідовано й іншу характерну озна­ку непу: приватну торгівлю. Було запроваджено карткову систему по­стачання міського населення і продрозкладку. Економічна політика ха­рактеризувалася гіпертрофованою централізацією управління. Дедалі помітнішою в управлінні ставала роль комуністів. Відповідальні ке­рівні посади могли посідати лише члени партії, нехай і некомпетентні.

В системі споживчої кооперації з жовтня 1928 р. КП(б)У розпочала ак­тивну роботу з підготовки «пролетарських спеціалістів-кооператорів» шляхом організації мережі закладів та курсів продавців і робітників громадського харчування.

На керівні посади системи почали висувати працівників із партій­ної, профспілкової та громадської роботи. Восени 1930 р. із Київського кооперативного інституту ім. В. Я. Чубаря виділили споживчий факуль­тет в самостійний вуз — Київський економіко-товарознавчий інститут споживчої кооперації — КЕТІСК. Через рік при ньому було відкрито заочний відділ та 1-річні педагогічні курси для підготовки викладачів кооперативних технікумів. Пізніше ці курси були реорганізовані в факультет, а ще пізніше — в самостійний Київський педагогічний інститут споживчої кооперації. Викладачами стали відомі спеціалісти: професо­ри Бойко, Червинець, Музикантська та ін. У цей час в Україні були відкриті ще 2 інститути споживчої кооперації — в Харкові та Луганську.

На кінець 1930 р. в Україні було відкрито 12 шкіл торговельно-конторського учнівства: в Херсоні, Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві, Сталіно, Артемівську, Луганську, Житомирі, Кременчуці, Єлизаветграді, Дніпропетровську. Крім цього діяли кущові курси кооператпропаґандистів для Центральних робітничих кооперативів у Луганську, Артемівську, Сталіно, Одесі, Полтаві, Дніпропетровську, Кривому Розі, Миколаєві, Києві і Харкові. Створювались різні місцеві школи і гуртки для підготовки і перепідготовки кооперативних спеціалістів. У зв'язку з тим, що громадське харчування виділилось в окрему галузь системи споживчої кооперації, виникла потреба забезпечення його кадрами. Необхідно було підготувати кадри для підприємств громадського харчування шляхом навчання їх у навчальних закладах системи споживчої кооперації, в ФЗУ громадського харчування. Були організовані при робкоопах курси для підготовки спеціалістів громадського харчування.

У 1931 р. в Луганську були відкриті курси рахівників, кулінарів, браківників і підготовлено понад 60 спеціалістів, а на початку 1932 р. відкрилися курси завідувачів їдалень на 35 осіб, буфетників — на 35, са­нітарів — на 159, свинарів — на 16, семінар нормувальників — на 19 осіб.

У Дніпропетровську і Сталіно за 1931-1932 рр. було підготовлено відповідно 270 і 305 працівників громадського харчування. На кінець 1933 р. споживча кооперація України мала 4 інститути з робфаками, 20 технікумів і 43 школи масових професій. У 1933-1934 рр. навчальні заклади споживчої кооперації нараховували 13711 студентів і учнів.

Продовжувалися чистка кооперативного апарату і репресії проти укра­їнської кооперативної інтелігенції.

У 30-ті роки гонінням та репресіям підлягали десятки тисяч організаторів кооперативного руху. Кооперація зображалась як притулок «ворожих елементів», «ворогів народу». Всі виробничі недоліки списува­ли на неї. Звинувачувались і теоретики кооперації, і практичні праців­ники. Звинувачення були різні, в тому числі підрив колективізації, за­хист куркулів, пропаганда інтенсивних методів господарювання, розроб­ка питань ринкової економіки та розвитку індивідуальних селянських господарств фермерського типу, відстоювання економічної самостій­ності кооперації.

XVI з'їзд ВКПб) у червні 1930 р. поклав початок ново­му натиску на кооперативний апарат. Виступаючи на цьому з'їзді, Сталін сказав, що в кооперації є ряд значних недоліків, сама вона зара­жена «непманським духом», який треба вибити. В 1930 р. органи ДПУ України ліквідували «шкідницький кооперативний центр», поклали кінець «шкідництву» в організації «Кооптах». Цю організацію очолювали спеціалісти-кооператори з дорево­люційним стажем. Вони були названі «буржуазною інтелігенцією, за­лишками експлуататорських класів».

В липні 1930 р. Надзвичайна сесія Верховного суду України засудила 29 спеціалістів сільського господарства, їх звинуватили в спробі від­новити капіталістичний лад в країні. Серед звинувачених був професор Київського кооперативного інституту, директор Київської дослідної сільськогосподарської станції А. К. Філіповський. Його провина полягала в тому, що він довгі роки боровся за економічну самостійність кооперації. А. К. Філіповського звинувачували в підриві теорії і практики колективізації, якій він нібито протиставляв кооперацію. Професора П. Короткова звинуватили в тому, що він відстоював фермерські господарства, не вірив у колгоспи. Насправді вчений поділяв погляди I. В. Чаянова і О. М. Челінцева. Він був переконаний, що розвиток селянського господарства неможливий без кооперації.

В умовах насильницької колективізації споживчу кооперацію вико­ристовували не тільки для регульованого розподілу товарів.

Організації споживчої кооперації були змушені стати учасниками виконання постанови Раднаркому УСРР і ЦККП(б)У від 6 грудня 1932 р. «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю». Щоби забезпечити швидке наростання темпів, повне і безумовне виконання плану хлібозаготівель, РНК і ЦК ухвалили за явний зрив плану хлібозаготівель і злісний саботаж, що його організували куркульські і контрреволюційні елементи, занести на «чорну дошку» 6 сіл Дніпропетровської, Харківської та Одеської областей. Щодо цих сіл передбачалися такі заходи: негайно припинити довіз товарів, цілком припинити кооперативну і державну торгівлю на місці і вивезти з відповідних кооперативних і державних крамниць всі наявні товари; цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і одноосібників; перевірити і очистити органи РСІ, кооперативні і державні апарати від всіляких чужих і ворожих елементів та ін.

Додамо, що дану постанову підписали Голова Раднаркому УСРР В. Чубар і Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор. Відомі факти і про притягнен­ня до судової відповідальності працівників споживчої кооперації за не­виконання плану хлібозаготівлі.

З розвитком мережі колгоспів споживча кооперація повинна була обслуговувати ці господарства: постачати їм товари, налагоджувати харчування колгоспників у полі. Голод 1932-1933 рр. не міг не позначитися на кооперації, її звинувачували в зриві хлібозаготівель, зменшенні товарності селянських господарств. Кооперацію лицемірно звинуватили у відсутності достатньої перевірки кадрів, які нібито винні у «деяких продовольчих труднощах. Під цим приводом протягом 1933 р. тільки з апарату споживчої кооперації. вичистили більш як 6 тис. осіб. В 1936-1938 рр. споживча кооперація України теж втратила немало теоретиків та практиків кооперативного руху. Таким чином, у 20-30-ті роки в Україні більшовиками була проведена чистка кооперативного апарату. Як звинувачення висували цілий ряд факторів: непролетарське походження, участь у минулому в дрібнобуржуазних партіях, створення опозиції, куркульська ідеологія, націоналістичний ухил. Тим самим було завдано непоправної шкоди системі споживчої кооперації, вона була позбавлена найкращих своїх працівників і повністю поставлена під контроль партійно-державного апарату.

У 30-ті роки Вукоопспілка продовжувала відігравати значну роль в організації постачання населення. У 1930 р. роздрібна торговельна мережа мала 28 тис. одиниць. Зростало передусім значення споживчої кооперації як розподільчого механізму. Оскільки вільну торгівлю, починаючи з 1930 р., фактично заборонили, у містах постачання відбувалося за кар­тками, а у селах промтовари передавались у фонд отоварення держзаготівель. У 1931 р. в роздрібному товарообізі республіки на споживчу коопе­рацію припадало майже 70 відсотків. У травні 1931 р. вийшло звернен­ня РНК СРСР, ЦК ВКПб) та Центроспілки «Про споживчу кооперацію». В ньому пропонувалось розширити торговельну мережу і поглибити спеціалізацію її. При Вукоопспілці було організовано 12 республікансь­ких галузевих об'єднань роздрібної торгівлі окремими групами товарів (Укооподяг, Укоопвзуття, Укоопгалантерея, Укоопмеблі та ін.) У великих містах були відкриті спеціалізовані, добре обладнані магазини, під­порядковані республіканським галузевим об'єднанням.

Колгоспам та колгоспникам, а також одноосібникам було дозволено продавати свою сільськогосподарську продукцію за цінами, які складались на ринку. Уже в червні 1932 р. почали працювати перші колгоспні ба­зари в промислових центрах та великих містах, на яких колгоспи та колгоспники продавали м'ясо, птицю, мед, яйця, молоко, сметану та ін.

РНК СРСР та ЦК ВКП(б) 29 вересня 1935 р. прийняли постанову «Про роботу споживчої кооперації на селі», в якій наголосили на необхідності посилення уваги до організації сільської торгівлі. 31 жовтня 1935 р. були скасовані кар­тки на решту продовольчих товарів, а з січня 1936 р. відмінено нор­моване постачання населення непродовольчими товарами. З 1935 р. райспоживспілки перейшли на оптову торгівлю, а роздрібні підприємства, що належа­ли їм, були передані споживчим товариствам. Із 1935 р. споживча коо­перація почала відкривати у районних центрах райунівермаги, а в се­лах сільмаги з розрахунку 1 -2 магазини на район.

У грудні 1939 р. відбулась нарада окружних спілок та представни­ків споживчих товариств західних областей України, на якій було прийнято рішення про злиття всіх споживчих товариств із Українсь­кою спілкою споживчих товариств Вукоопспілкою. В січні 1940 р. тор­говельна мережа всіх об'єднань споживчої кооперації Західної України була залучена до системи Вукоопспілки.

У 30-ті роки відбувався подальший розвиток громадського харчу­вання споживчої кооперації. . На 1 січня 1941 р. мережа підприємств громадського харчування становила 4389 одиниць.

З 1931 р. споживча кооперація України активізувала власне вироб­ництво сільськогосподарських та промислових продуктів. Вона мала підприємства борошномельної, кондитерської, консервної та інших га­лузей харчової промисловості, підсобні господарства.

У 30-ті роки було немало зроблено для ство­рення навколо великих міст картопляно-овочевих і тваринницьких баз.

Важливою сферою діяльності робітничої споживчої кооперації в 30-ті роки було хлібовипікання. До 1930 р. мережа механізованих підприємств хлібовипікання в системі спожив­чої кооперації України нараховувала 17 хлібозаводів. У 1933 р. повніс­тю механізованих було 96 підприємств при загальній потужності 3779 тонн хліба за добу.

У 30-ті роки споживча кооперація продовжує займатись заготівлями сільськогосподарської продукції і сировини. Із 1934 р. сільська споживча кооперація почала проводити державні закупівельні операції зерна і для «отоварю­вання» завозила на село дефіцитні товари, які реалізувались колгоспам та селянам після здачі ними хліба державі.

У 30-ті роки відбулися певні зміни і в культурно-просвітницькій ді­яльності споживчої кооперації. Вона активно розвивала книжкову торгівлю і торгівлю товарами культурно-побутового призначення, прово­дила культурно-масову роботу серед пайовиків та некооперованого на­селення, брала участь у роботі сільбудів, хат-читалень, проводила ра­діо- та кінофікацію села.

Отже в 30-ті роки споживча кооперація продовжувала розвивати свою різнобічну діяльність. Але вона була повністю одержавлена і стала цілковито залежною від директив комуністичної партії та державної влади, перетворилася на безправну складову ланку планової системи радянського господарства. Від державних підприємств споживчу коо­перацію відрізняли тільки деякі формально-правові відмінності та особливе призначення. Споживчу кооперацію на селі було фактично перетворено на додаток до колгоспної системи, допоміжну структуру у співпраці з державними заготівельними структурами.

Споживча кооперація у Західній Україні в міжвоєнний період.

У міжвоєнний період споживчу кооперацію на західноукраїнських землях представляла головним чином Народна Торгівля. Народна Торгівля працювала у трьох напрямках: організаційному, технічно-торговельному і культурноосвітньому. З кінця 1926 року вона обслуговувала 11 міських споживчих кооперативів. Її представники проводили загальні збори, інструкторські і господарські наради, виступали перед членами кооперативів із спеціальними рефератами. Народна Торгівля була найбільшою організацією споживчої кооперації І-го ступеня, мала свої філії і склади по всій Західній Україні. споживчий відділ Народної Торгівлі спеціалізувався на постачанні зарубіжних товарів – чаю, кави, какао, різних приправ, мандаринів, апельсин тощо. З місцевої продукції Народна Торгівля торгувала грибами, овочами, медом. Вона активно підтримувала зв’язки з українським приватним виробництвом.

Основу західноукраїнської кооперації складало селянство. На Західній Україні в першій половині 30-х років було 192 споживчих кооперативи. Організація кооперації на території Західної Волині, Холмщини, Підляшшя й Західного Полісся натрапляли на перешкоди, які чинили представники польської політичної влади.

Незважаючи на різноманітні труднощі, споживча кооперація на Західній Україні виконала свою історичну місію. На обмеженій території вона стала частиною тих глобальних процесів, які охопили всю Україну Українське громадянство шукало в споживчій кооперації не лише ліків від соціально-економічних злиднів, але й національної самооборони. Під впливом споживчої кооперації відбувалася тиха революція в господарюванні і культурі села.