5. Викуп партнерської частки

Приєднатися до підприємницької активності можна також, використовуючи доволі поширений спосіб – перекупівля частки іншої особи в статутному капіталі підприємства.

Викуп партнерської частки є формою переходу власності від продавця цієї частки до покупця, котрий стає співвласником підприємства. Продавати та купувати можна не всю частку, а тільки її частину. І в цьому випадку така угода є формою придбання прав (а отже, і обов’язків) власника. При підготовці до подібної угоди покупець партнерської частки ознайомлюється з інформацією, що дає йому можливість скласти цілісне уявлення про діяльність підприємства. Насамперед, покупця цікавить:

• прибутковість підприємства, так як від цього показника залежить його власний дохід як майбутнього співвласника підприємства;

• конкурентоспроможність підприємства і продукції. Саме від достовірності такої інформації залежать перспективи розвитку підприємства, його прибутковість (і дохід покупця як майбутнього співвласника);

• інформація про поточні або планові програми розвитку підприємства. Мається на увазі те, що на момент пропозиції про купівлю частки підприємство може бути низькорентабельним, малоприбутковим. Але, якщо приймається професійна програма, націлена на досягнення високих результатів, то придбання частки буде привабливим;

• інформація про розмір частки у структурі капіталу. Це дозволяє потенційному покупцю зробити висновок про те, як він буде впливати на прийняття рішень і діяльність підприємств;

• інформація про інших співвласників підприємства. Із цього приводу можна дати багато коментарів, але слід звернути увагу на одну обставину: якщо з’ясується, що інші співвласники – справжні професіонали, то це підштовхне до прийняття рішення про купівлю; якщо ж вони – просто дилетанти або мають сумнівну репутацію у ділових колах, то результат має бути протилежним

Залежно від обставин, покупця може зацікавити також інша інформація, необхідна йому для прийняття рішення. У всякому разі, потенційний покупець частки буде прагнути до економічного і техніко-економічного аналізу роботи підприємства.

Звичайно, при ускладненні структури господарства та формуванні ринкової інфраструктури власник вільних капіталів, який хоче вкласти їх у бізнес, буде шукати можливість звернутися до професіоналів. Професійні об’єднання, які надають такі послуги, називаються інвестиційними компаніями, тобто компаніями, основним завданням яких є вкладення капіталу клієнта з наданням йому можливості одержати доход з капіталу.

Наприклад, у Вас є вільні кошти (капітал), які Ви хотіли вкласти у бізнес з метою одержання стабільного доходу, але не знаєте, як це зробити. Ви звернулися до інвестиційної фірми, яка робить Вам пропозицію. Якщо інвестиційна фірма вступає з Вами в договірні відносини, тобто Ви даєте згоду, вона намагатиметься вкласти Ваші гроші з метою отримання 40 % або навіть 50% доходу. Цей дохід буде розподілятися між фірмою і Вами у пропорції 20:20 або 20:30 (20% - обіцяний Вам дохід і 20-30% - це дохід інвестиційної фірми від операцій).

Відзначимо, що інвестиційні компанії треба відрізняти від широко розповсюджених інвестиційних фондів. Відносини власника капіталу та інвестиційної компанії оформляються у формі трастового договору, заснованого на принципі довірчої власності. Зміст трастового договору і трастової операції зводиться до того, що одна особа (довіритель або засновник) передає іншій особі (довірчому власнику) майно або кошти для управління у своїх власних інтересах або в інтересах третіх осіб. Якщо майно або кошти використовуються в інтересах третіх осіб, то треті особи називаються одержувачами вигоди або бенефіціарами.

Трастова форма відносин застосовується не тільки в операціях із фінансовими коштами, а також із майном.