МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра економіки і управління інноваційною діяльністю

А.О. Аветисова, Н.С. Палій, Ю. Ю. Юрченко

ОСНОВИ

ПІДПРИЄМНИЦТВА

Курс лекцій

для студентів спеціальності 6.05170112 “Харчові технології”

денної та заочної форм навчання

Затверджено на засіданні кафедри економіки і управління інноваційною діяльністю Протокол № 13 від 1.04.2011 р.

Донецьк 2011

Тема 1. Сутність підприємницької діяльності

1. Підприємництво як особлива форма економічної активності.

2. Процес прийняття підприємницького рішення.

3. Логіка підприємницької діяльності.

1. Підприємництво як особлива форма економічної активності

На сьогоднішній день у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський вчений, професор Роберт Хізрич визначає “підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця - як людину, що затрачає на цей весь необхідний час і ресурси, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержує у винагороду гроші та задоволення досягнутим”. У навчальній та науковій літературі існує безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічної, психологічної, управлінської й інших точок зору.

Англійський професор Алан Хоскінг стверджує: “Індивідуальним підприємцем є особа, що веде справу за свій рахунок, особисто управляє бізнесом та несе особисту відповідальність щодо забезпечення необхідними коштами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, відчуте від заняття підприємництвом. Але, поряд із цим, підприємець має прийняти на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства”.

Розвиток теорії підприємництва

І за кордоном, і в нашій країні поки ще не створено загальноприйнятої теорії підприємництва, хоч потреба в такій теорії вже давно стала насущною. “Три хвилі” розвитку теорії підприємництва - так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення підприємництва.

“Перша хвиля”, що виникла у XVIII ст., була пов’язана з концентрацією уваги на підприємницькому ризику. Французький економіст Р. Кантильон у XVIII ст. уперше висунув положення про ризик як основної функціональної характеристики підприємництва. Згідно з Р.Кантильоном, підприємцем є будь-який індивід, що володіє передбаченням, бажає прийняти на себе ризик, спрямований у майбутнє, і його дії характеризуються як метою одержувати доход, так і готовністю до втрат. До послідовників цього наукового напряму можна віднести Й. Тюнена й Г. Мангольдта - представників німецької класичної школи XIX ст., а також американського економіста Ф. Найта.

“Друга хвиля” у науковому осмисленні підприємництва пов’язана із виділенням інноваційності як основної визначальної риси. Засновником цього напряму є один з найбільших представників світової економічної думки Йозеф Шумпетер (1883-1950). У своїх новаторських роботах Й. Шумпетер розглядав підприємця як центральний елемент механізму економічного розвитку. На його думку, в основі економічного розвитку лежить особлива функція підприємця, що проявляється у прагненні використовувати нову комбінацію факторів виробництва, слідством чого є нововведення, інновація. “Якщо замість кількості факторів, - писав він, - змінюється функція, то одержуємо нововведення”. Підприємець у такій ситуації має “...робити не те, що роблять інші”, і “...робити не так, як роблять інші”.

Й. Шумпетер виділяє три цільових мотиви діяльності підприємця:

1. потреба у владі, впливі;

2. воля до перемоги, прагнення до успіху, досягнутому в боротьбі із суперниками та самим собою;

3. радість творчості, яку дає самостійне ведення справ.

І перша, і друга “хвилі” розвитку теорії підприємництва ґрунтувалися на монофункціональності підприємницької ролі, що вело до однобічності в тлумаченні проблем. Поліфункціональна модель підприємництва пов’язана з появою “третьої хвилі” у результаті наукових пошуків Й. Шумпетера, а також неоавстрійської школи економічного аналізу, найбільш видними представниками якої були Л. Мізес і Ф. Хайек.

На думку Л. Мізеса і Ф. Хайека, “...справа підприємця - не просто експериментувати з новими технологічними методами, а відібрати з безлічі можливих методів найбільш придатні для постачання людям того, у чому вони в даний момент відчувають потребу”.

“Третя хвиля” відрізняється концентрацією уваги на особистих якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної та суспільної ситуації, самостійність у виборі й прийнятті рішень, наявність управлінських здатностей) і на ролі підприємництва як регулятора економічної системи. Ідеї Л. Мізеса і Ф. Хаєка розвив американський економіст І. Кірцнер, який бачив основну роль підприємця у досягненні такого рівня регулювання системи, що забезпечив би ринкам стан рівноваги, тобто підприємець є фактором, який врівноважує.

Сучасний етап розвитку теорії підприємництва можна віднести до “четвертої хвилі”, поява якої пов’язується із перенесенням акценту на управлінський аспект дій підприємця, а отже - з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва.

У Господарському кодексі України зазначається, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку[1].