7.Система надбавок, доплат та премій працівників

Премії є ефективним стимулом трудового внеску в досягнення кінцевих результатів. Традиційно використовують поточне преміювання всіх працівників (за підсумками місяця, кварталу) та разове преміювання обмеженої кількості працівників за особливий внесок у досягнення кінцевих результатів. Підставами для преміювання можуть бути виконання і перевиконання планових показників, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо.

Надбавки є додатковими виплатами працівникам за високу професійну майстерність (робітникам), високі досягнення в праці (службовцям), вислугу років (військовим та працівникам правоохоронних органів), виконання особливо важливої чи особливо термінової роботи, знання і використання в роботі іноземних мов, класність (водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів), роботу в умовах режимних обмежень тощо.

Доплати – кошти, що виплачують понад встановлені тарифні ставки, нормативи у зв’язку з виникненням особливих умов чи обставин. Їх установлюють за роботу в понаднормовий час, за поєднання професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт, виконання обов’язків тимчасово відсутноього працівника; роботу у важких та шкідливих умовах, у нічний час; перевезення небезпечних вантажів; роботу у вихідні дні, багатозмінний режим роботи; роз’їздний характер праці тощо.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність оплати праці?

2. Поясніть зміст понять „номінальна заробітна плата”, „реальна заробітна плата”.

3. Які функції виконує заробітна плата?

4. Які форми та ситеми оплати праці існують в Україні ?

5. Поясніть умови застосування погодинної та відрядної форми оплати праці.

Література

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2004. – с. 265-278.

2. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна окноміка: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2005. – с. 199-210.

3. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. – К.: „Академвидав”, 2003. – с.. 168-172, 180-185.

4. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Планування діяльності підприємства. Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – с.. 52-65.

Тема 13. Соціальна політика сучасної держави

План лекції

1. Сутність та головні напрями соціальної політии сучасної держави.

2. Соціальне страхування як система матеріального забезпечення найманих працівників.

3. Законодавча основа програми соціального захисту населення в Україні.

1. Сутність та головні напрями соціальної політии сучасної держави

Економіка більшості країн світу офіційно проголошена правовою і соціально орієнтованою, тобто спрямованою на забезпечення прав, свобод та однакових можливостей усім своїм громадянам.

Засади такої економіки закладені у Конституції України, яка визнає людину, її здоров’я, честь та гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю, гарантує кожному громадянинові України право на вільний розвиток своєї особистості.

Суть соціально орієнтованої економіки полягає у перерозподілі ресурсів і соціальних благ на підтримку загальної зайнятості, вирішення соціально-економічних проблем на користь малозабезпечених і непрацездатних. Соціальна політика держави полягає у додержанні всіх прав і свобод громадян, гарантованих Основним Законом України та Декларацією прав людини. Вона спрямована на досягнення високого життєвого рівня населення, його стабілізацію й недопущення масової бідності.

Соціальна політика сучасної держави – комплекс соціально-економічних заходів держави та організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів і майна, на захист населеня від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень та ін.

Головні напрями цієї політики:

1. зменшення нерівності у розподілі багатства;

2. захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

3. надання допомоги найбіднішим сім’ям;

4. надання допомоги у разі безробіття;

5. здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

6. розвиток освіти, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

7. здійснення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Турбота про зайнятість населення, матеріальна підтримка безробітних, підготовка і перепідготовка трудових ресурсів, розвиток галузей обслуговуючої сфери – це завдання соціальної політики держави.

Головними принципами соціальної політики є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; дотримання життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров’я та ін.).

Нині в усіх розвинених країнах світу діють програми соціальної підтримки малозабезпечених. За безпосередньої участі державних організацій ефективно функціонують також розгалужені стстеми соціального страхування: пенсійного, медичного й на випадок безробіття.

Звичайно, можливості використання видатків бюджету на соціальні потреби обмежуються його доходами. Непропорційне зростання соціальних витрат може спричинити надмірне зростання податків і підвищення цін, породити бюджетний дефіцит та інфляцію.

Одним з найважливіших напрямів соціальної політики держави є подолання бідності. Бідність – одна з найскладніших політичних і економічних проблем. Це економічне становище частини людей, які не мають мінімальних засобів до існування. Бідність є причиною соціальних конфліктів і багатьох інших негативних соціально-економічних процесів у суспільстві. Члени малозабезпечених сімей можуть стати жертвами злочинності і насильства, у них менше шансів отримати освіту і роботу.

У 2001р. Указом Президента України було затверджено Стратегію подолання бідності в Україні. Для цього мають бути створені економічно-правові умови для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян, удосконалено систему соціального захисту всіх прошарків населення, особливо найбільш уразливих його груп.

Головними засобами подолання нерівності у розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні виплати держави. На досягненння таких цілей (перерозподіл доходів і майна) у розвинутих країнах офіційно спрямована політика доходів.

У процесі регулювання доходів слід домагатися оптимального співвідношення між ефективністю виробництва і соціальною справедливістю. Надмірне вирівнювання доходів і майна призводить до послаблення стимулів до праці, до послаблення ринкових механізмів господарювання, а надмірна диференціація доходів спричиняє наростаня соціальної напруженості.