Кількісне визначення
Кількісне визначення анальгіну проводять йодометричним методом, прямим титруванням. Підкислений розчин препарату титрують розчином йоду до появи блакитного забарвлення, що не зникає протягом 2 хвилин.
зоерігають в добре закритих склянках з оранжевого скла, у захищеному від дії світла місці, за списком Б.
Застосування
Анальгін застосовують в якості болезаспокійливого, жарознижуючого і протизапального засобу. Його призначають внутрішньо при головних болях, невралгіях, артритах та інших захворюваннях.
ЛІКАРСЬКІ РЕЧОВИНИ - ПОХІДНІ ГІДРАЗИДУ ІЗОНІКОТИНОВОЇ кислоти
Піридин не застосовується в медицині через високу токсичність, але багато його похідних є не тільки лікарськими препаратами, але і служать джерелом одержання цілого ряду синтетичних лікарських засобів. Ядро піридину входить до складу ряду природних сполук, наприклад алкалоїдів, вітамінів.
γ-Піридинкарбонова кислота (ізонікотинова) стала основою для створення цінних лікарських препаратів протитуберкульозної дії, наприклад, фтивазиду, салюзиду тощо.
Піридин має сильну бактерицидну дію, але внаслідок високої токсичності не може застосовуватись в медицині. Введення в піридинове кільце карбоксильної групи значно знижує його токсичність, тому β-піридинкарбонова (нікотинова) кислота відома як вітамін РР і використовується в медицині для лікування пелагри. Великий інтерес для медицини являють похідні γ-піридинкарбонової (ізонікотинової) кислоти, які є цінними хіміотерапевтичними засобами проти туберкульозу. Необхідної було створити такі речовини, які б не тільки гальмували розвиток туберкульозної мікобактерії, але і могли б паралізувати токсичну дію продуктів її розпаду і стимулювати захисні сили організму. Таким препаратом виявився гідразид ізонікотинової кислоти «тубазид», який зараз називають ізоніазидом.
Препарат є фармакопейним. Але при довгому застосуванні, внаслідок розвитку стійкості збудника туберкульозу до дії даного препарату, протитуберкульозна активність його послаблюється. Крім того, недоліком препарату є порівняно висока токсичність, що проявляється в появі небажаних побічних явищ (дія на центральну нервову систему, алергія тощо).
Токсичність препарату зумовлена в основному наявністю вільної аміногрупи в гідразиновому залишку молекули. В зв'язку з цим було одержано багато похідних гідразиду ізонікотинової кислоти, в яких гідроген аміногрупи заміщався на залишки різних органічних кислот: оцтової, бензойної, фталевої, янтарної, малеїнової та ін. Одержані речовини мали бактеріостатичну активність, але нижчу, ніж у ізоніазиду. Подальші пошуки похідних гідразиду ізонікотинової кислоти привели до отримання сполук, які зберігаючи високу хіміотерапевтичну активність гідразидів, мали меншу токсичність. Це продукти конденсації ізонікотилгідразиду з ароматичними альдегідами, тобто вони є ізонікотиноїлгідразонами. Широке застосування в медичній практиці набули фтивазид, салюзид. ізоніазид. Ці препарати є фармакопейними.
Фтивазид Салюзид
За фізичними властивостями ізоніазид (тубазид) є білим кристалічним порошком без запаху, гіркуватого смаку. Легко розчиняється у воді, важко в спирті, мало розчинний в хлороформі, нерозчинний в ефірі.
Внаслідок наявності в молекулі ізоніазиду залишку гідразину він має відновні властивості, які використовуються для підтвердження тотожності препарату (реакція срібного дзеркала, реакція з купруму сульфатом).
Наявність піридинового циклу в препараті підтверджується реакцією з 2,4-динітрохлорбензолом. Як нефармакопейні реакції можна назвати реакцію з нітропрусидом натрію в лужному середовищі; при цьому з'являється інтенсивно цегляне забарвлення, яке переходить при додаванні НСІ у вишневе, а потім в жовте (карбонільна група); кольорові осади з комплексними кислотами - фосфорномолібденовою, фосфорно-вольфрамовою (третинний азот піридинового циклу).
В препараті можливі домішки сульфатів, хлоридів, важких металів, арсену. Останній є недопустимою домішкою.
Методи кількісного визначення можуть бути різні, але частіше всього використовують титриметричні окисно-відновні методи, оскільки ізоніазид легко окислюється і сам проявляє відновні властивості.
ДФ X рекомендує йодометричний метод. Міжнародна фармакопея пропонує броматометричтій метод визначення ізоніазиду. Для кількісного визначення препарату можна застосовувати метод кислотно-основного титрування в неводних середовищах, використовуючи основні властивості піридину. Наважку препарату титрують хлорною кислотою в середовищі льодяної оцтової кислоти.
Можна застосовувати для кількісного визначення
фотоколориметричний метод, використовуючи кольорові реакції на ізоніазид.
Фтивазид (ізонікотиноїлгідразон 3»метокси-4-оксибензальдегіду). В промисловості синтезують за схемою: гідразину сульфат обробляють кальцію оксидом при температурі 80°С. При цьому утворюється гідразингідрат, який ацилюється ізонікотиновою кислотою. Одержаний ізоніазид конденсується з ваніліном з утворенням фтивазиду:
H2N - NH2 • H2SQ4 + CaO→ H2N - NH2 * H20 + Ca S04
Фтивазид - дрібнокристалічний порошок світло-жовтого кольору з слабким запахом ваніліну.
Препарат малорозчинний у воді, спирті, легко розчинний в льодяній оцтовій кислоті, мінеральних кислотах( внаслідок основних властивостей третинного нітрогену) і лугах (за рахунок фенольного гідроксилу).
Таким чином фтивазид має амфотерні властивості. На цій властивості і ґрунтуються реакції, які підтверджують його тотожність: спиртовий розчин препарату, який має світло-жовтий колір, від додавання лугу набуває оранжево-жовтого забарвлення. Якщо до цього розчину додавати по краплинах НСL, забарвлення світлішає, а при надлишку кислоти відновлюється попередній колір.
При нагріванні препарату з розведеними мінеральними кислотами відчувається запах ваніліну (продукт гідролізу фтивазиду).
З камфорою фтивазид дає фіолетове забарвлення, з 2,4-динітрохлорбензолом - жовтувато-буре забарвлення (реакція на піридиновий цикл).
В препараті можуть бути домішки гідразиду ізонікотинової кислоти, який можна визначити розчином NaN02 в кислому середовищі. Нітрит буде окислювати залишок гідразину в молекулі, при цьому утвориться азид ізонікотинової кислоти. ДФ X вимагає, щоб після додавання до препарату нітриту натрію проба, взята через 3 хв., давала синє забарвлення на йодкрохмальному папірці. Це свідчить про відсутність домішок гідразиду ізонікотинової кислоти, тому що NaN02 у цьому випадку І залишається не витраченим і виявляється йодкрохмальним папірцем.
Кількісний вміст фтивазиду ДФ X рекомендує визначати методом нейтралізації в неводних середовищах, враховуючи основні властивості препарату. Наважку фтивазиду титрують хлорною кислотою в середовищі І льодяної оцтової кислоти з індикатором кристалічним фіолетовим.
Для кількісного визначення фтивазиду можна використовувати йодометричний метод, який ґрунтується на окисненні гідразину розчином KJ03 після кислотного гідролізу препарату. Титрування розчином йодату ведуть до зникнення рожевого забарвлення хлороформного шару (хлороформ додають в кінці титрування.)
Фтивазид є активним хіміотерапевтичним засобом , який діє на збудника туберкульозу. При туберкульозному менінгіті фтивазид застосовують разом з стрептоміцином. Фтивазид застосовується також при туберкульозному вовчку.
Салюзид (ізонікотиноїлгідразон 2-карбокси-3,4-
диметоксибензальдегіду):
Дрібнокристалічний порошок жовто-зеленого кольору. Плавиться при температурі 196-203°С. Майже нерозчинний у воді та ефірі. Легко розчиняється в лугах (за рахунок карбоксильної групи) і в мінеральних кислотах (за рахунок основних властивостей третинного нітрогену). Препарат має слабкий неприємний запах.
З калію біхроматом при наявності сульфатної кислоти препарат забарвлюється в рубіново-червоний колір, одночасно спостерігається виділення азоту.
Після нейтралізації лугом салюзид дає з СгS04 осад зеленого кольору, а з Co(NO3)2 - осад жовто-рожевого кольору.
При нагріванні препарату з реактивом Фелінга утворюється червоний осад Сu20. З 1-хлор-2,4-динітробензолом та з фосфорномолібденовою кислотою салюзид реагує аналогічно ізоніазиду.
Кількісно визначають препарат методом нейтралізації при наявності метилового червоного. Випускається в порошку і таблетках по 0,5 г. Список Б.
Крім названих препаратів, якими лікують різні види туберкульозу, з похідних гідразидів ізонікотинової кислоти відомі ще такі: салюзид розчинний, іпразид, метазид.
Діетиламід нікотинової кислоти
(Diaethylamidum acidi nicotinici)
Nicethamidum *
Добування. Синтезують взаємодією кислоти нікотинової або її хлорангідриду з діетиламіном:
Властивості. Безбарвна або ледь жовтувата масляниста рідина з слабким своєрідним запахом. Змішується з водою, 95 %-ним спиртом ефіром і хлороформом у будь-яких співвідношеннях.