Ідентифікація:

За фізико-хімічними константами: температура плавлення, ІЧ-спект-роскопія.

До субстанції додають кислоту нітратну димлячу і упарюють насухо на водяній бані, охолоджують і залишок розчиняють в ацетоні. До одержаного розчину додають розчин калію гідроксиду спиртового; з'являється тільки коричнювато-червоне забарвлення:

3. Реакція з калію перманганатом. Розчин прокаїну гідрохлориду, підкислений кислотою сульфатною розведеною, швидко знебарвлює 0,1 М розчин калію перманганату (відмінність від інших анестетиків).

Субстанція дає реакції на хлориди.

Субстанція дає реакцію на первинні ароматичні аміни.

Нефармакопейні реакції:

а) реакція з пергідролем. До розчину новокаїну додають пергід­ роль і кислоту сульфатну концентровану - поступово з'являється бузкове забарвлення.

б) При додаванні розчину натрію гідроксиду утворюється основа новокаїну - масляниста рідина:

Кількісне визначення:

Нітритометрія (див. анестезин), s = 1.

Алкаліметрія за зв'язаною кислотою хлористоводневою. Титру­вання ведуть у присутності хлороформу, який екстрагує основу, що виді­ляється, індикатор - фенолфталеїн, s = 1.

3. Аргентометрія за пов'язаною кислотою хлористводневою, s = 1. Зберігання. У добре закупорених банках із темного скла. Застосування. Місцевоанестезуючий засіб. При всмоктуванні і при безпосередньому введенні в кров впливає на весь організм у цілому. Зменшує утворення ацетилхоліну і знижує збудливість периферичних холінореактивних систем. Блокує вегетативні ганглії. Зменшує спазми гладкої мускулатури, знижує збудливість м'яза серця.

В організмі новокаїн відносно швидко гідролізується, утворюючи п-амінобензойну кислоту і діетиламіноетанол. Сульфаніламіди за хімічною будовою схожі з и-амінобензойною кислотою (ПАБК), яка, вступаючи з ними в конкурентні відносини, послаблює їх антибактеріальну дію. Но­вокаїн як похідний ПАБК також має антисульфаніламідну дію. Діетила­міноетанол виявляє помірні судинорозширюючі властивості. Новокаїн застосовують для блокад, анестезії.

Прокаїнаміду гідрохлорид (Procainamidi hydrochloridum) (ДФУ) Новокаїнамід (Novocainamidum)

Добування. Здійснюють за такою схемою:

Властивості. Кристалічний порошок білого або білого з жовтавим відтінком кольору, гігроскопічний. Дуже легко розчинний у воді, легко розчинний у 96 %-ному спирті, мало розчинний в ацетоні, практично не розчинний в ефірі.

Наявність амідної групи на відміну від новокаїну , змінило не тільки будову, але й фізіологічну дію речовини. Новокаїн амід не являється місцево анестезуючим засобом, а застосовується при порушенні серцевого ритму.

Ідентифікація:

За фізико-хімічними константами: температура плавлення, 14-спектроскопія, УФ-спектроскопія.

Субстанція дає реакції на хлориди.

Субстанція дає реакцію на первинні ароматичні аміни.

Нефармакопейна реакція з амонію ванадатом. До розчину лікарсь­кого засобу додають амонію ванадат NH₄V0₃, кислоту сульфатну кон­центровану і нагрівають - з'являється вишнево-червоне забарвлення (на відміну від прокаїну гідрохлориду).

Кількісне визначення. Аналогічно прокаїну гідрохлориду.

Зберігання. У добре закупорених банках із темного скла.

Застосування. Антиаритмічний засіб. За хімічною будовою близь­кий до прокаїну гідрохлориду; замість ефірної групи -СОО- прокаїнамі-ду гідрохлорид містить амідну групу:

O

С

NH

Тому новокаїнамід більш стійкий, ніж новокаїн, повільніше розкла­дається ферментами і менш токсичний. Виявляє незначну місцевоанес-тезуючу дію, однак найбільш важливою фармакологічною особливістю є його здатність знижувати збудливість і провідність серцевого м'яза при розладах серцевого ритму.

Дикаїн (Dicainum) Tetracaini hydrochloridum*

(З-Диметиламіноетилового ефіру и-бутиламінобензойної кислоти гідрохлорид

Добування. Здійснюють за такою схемою:

Властивості. Білий кристалічний порошок без запаху. Легко роз­чинний у воді та спирті, важко розчинний у хлороформі, практично не розчинний в ефірі.

Ідентифікація:

1. Реакція на вторинну аміногрупу після лужного гідролізу:

При підкисленні випадає білий осад л-бутиламінобензойної кисло-ги, який розчиняється в надлишку кислоти хлористоводневої:

Під дією натрію нітриту випадає осад /V-нітрозосполуки цієї кислоти:

Субстанція дає реакції на хлориди.

Нітрування дикаїну з подальшим утворенням калієвої солі аци-нітроформи opmo-хіноїдної будови криваво-червоного кольору:

Кількісне визначення:

Нітритометрія із зовнішнім або внутрішнім індикатором, s = 1:

2. Алкаліметрія за зв'язаною кислотою хлористоводневою. Титру­ вання ведуть у присутності хлороформу, який екстрагує основу, що виді­ ляється, індикатор - фенолфталеїн, s = 1.

3. Аргентометрія за пов'язаною кислотою хлористводневою, s = 1. Зберігання. У добре закупореній тарі.

Застосування. Місцевоанестезуючий засіб. Дикаїн за силою дії перевершує новокаїн, але більш токсичний: за кокаїн - у 2 рази і за ново­каїн - у 10 разів

Крім похідних n-амінобензойної кислоти в медицині використовують похідні n- аміно саліцилової кислоти, фізіологічна дія яких зовсім інша.

Препарати, похідні n - аміносаліцилової кислоти. n- Аміносаліцилова кислота (ПАСК) вперше описана в 1902р, однак її фармакологічна дія була встановлена значно пізніше (в 40-вих роках). n -аміносаліцилова кислота і її похідні володіють бактеріостатичною активністю по відношенню до мікобактерій туберкульозу.

В 1946 році лікар Леман встановив здатність ПАСК затримувати ріст мікобактерій. ПАСК є метаболітом ПАБК, необхідної для нормального клітинного обміну мікроорганізмів. Ізомери аміносаліцилової кислоти не мають бактеріостатичної дії.

В ДФУ включено два препарати, похідних n-аміносаліцилової кислоти: натрію аміносаліцилат ( ПАС-Na ) і бепаск.

Якщо замінити водень в аміно-або гідроксильній групі на метильну групу, то утворюється більш низько активні сполуки ніж ПАСК, при заміні – ОН групи на – NH ₂ або - СІ – активність зберігається. Активність повністю зникає при заміні – СООН на сульфогрупу.

Добування: вихідним продуктом синтезу натрію пара – аміносаліцилата є м-нітрофенол, який гідрують, карбоксилюють за методом Кольне, а далі нейтралізують отриману –аміносаліцилову кислоту: Це білий, або білий із жовтуватим або рожевим відтінком мілко кристалічний порошок.

Тотожність: Оскільки препарат – це сіль органічної кислоти, то виявляють наявність іону натрію – забарвлення полум’я, з цинкуранілацетатом:

На фенольний гідроксид – з FeCl фіолетовий колір:

На первинну аміногрупу – утворення забарвника.

Кількісне визначення:

Нітритометрія із зовн. інд. (йод крохмальний папірець); Е = М х м;

Ацидиметрія, пряме титрування; Е = М х м

Броматометрія (див анестезин).

Застосування: протитуберкульозний засіб, антитреоїдну дію проявляє По 2,0 – 3,0 г

Бепаск (Bepascum) Calcii Benzamidosalicylas*

Кальцію n-бензоїламіносаліцилат Добування. Здійснюють за такою схемою:

Властивості. Білий, іноді з жовтуватим відтінком порошок. Прак­тично не розчинний у воді, важко і повільно розчинний в 95 %-ному ети­ловому спирті, розчинний в метиловому спирті з утворенням ледь кала­мутних розчинів.

Ідентифікація:

Реакція на іони кальцію після попереднього нагрівання лікарської речовини з кислотою хлористоводневою розведеною.

Реакція на фенольний гідроксил з розчином феруму (III) хлориду у середовищі метанолу - з'являється фіолетове забарвлення.

Кількісне визначення. Комплексонометрія. Субстанцію поперед­ньо спалюють і прожарюють в муфелі, залишок розчиняють у кислоті хлористоводневій і титрують розчином натрію едетату. У кінці титру­вання додають розчин натрію гідроксиду і індикатор - мурексид, s = 1.

Зберігання. У добре закупореній тарі, що вберігає від дії світла.

Застосування. Протитуберкульозний засіб.

В ДФУ включено препарати: ефедрину гідрохлорид, адреналіну гідротартрат, норадреналіну гідротартрат і їх синтетичний аналог мезатон.

Дані препарати в хімічному відношенні є ароматичними аміноспиртами, хоча їх розглядають в розділах алкалоїди і гормони.

Першим гормоном, який був виділений із наднирників є адреналін. В наднирниках є два типа гормонів, які відрізняються не лише по хімічній будові, але й по фізіологічній дії.

При видалені наднирників тварина гине із-за м’язевої і серцевої слабкості, падіння артеріального тиску, зниження температури тіла, швидкого зникнення глікогена із печінки, загальної слабкості.

Мозкова і кіркова частини не рівноцінні для організму. При видаленні кіркового шару тварини гинуть, при видаленні мозкової частини, якщо збережена хоча б частка кіркового шару, вони продовжують жити.

Наднирники мають певне значення в ліпідному обміні ( особливо в холестериновому ), розлад їх діяльності викликає бронзову хворобу.

В тілі людини знаходиться близько 0,006г адреналіну на 10кг ваги тіла людини. Вміст адреналіну залежить від віку та статі. У віці від 21 до 30 років у чоловіків міститься в середньому 4,21мг адреналіну, а у жінок – 2,45мг.

Роль адреналіну в організмі велика, він впливає на всі органи, що іннервуються симпатичними нервовими волокнами. Наявність асиметричних вуглецевих атомів в молекулах адреналіну і норадреналіну зумовлює існування аптечних ізомерів. Отриманні в результаті синтезу рацемати розділяють за допомогою щавлевої кислоти. Застосовують гідротартрати лівообертаючих аптечних ізомерів адреналіну і норадреналіну.

Наявність первинної (норадреналіну) або вторинної (адреналін, мезатон) аміногрупи в молекулах препаратів придає їм основні властивості і зумовлює здатність утворювати солі, у вигляді яких вони застосовуються в медицині.

Препарат є білими кристалічними речовинами – і можуть мати сірий або жовтуватий (мезатон) відтінки.

Препарати легко розчинні в воді практично не розчинні в ефірі, так як являють собою солі. В спирті адреналін і норадреналін г/т мало розчинні, а мезатон легко розчинний. Являючись фенолами, препарати розчиняються в розчинах лугів з утворенням фенолятів. Подібно до інших фенолів препарати володіють властивістю окислятися. Особливо легко окислюється адреналін і норадреналін. Під дією О₂ повітря і hγ(світла) вони утворюють забарвлені продукти окислення.

Відомі багаточисленні кольорові реакції на адреналін і його аналоги, основані на окисленні препаратів. ДФ рекомендує загальну кольорову реакцію з розчином FeCl₃. Адреналін і норадреналін утворюють з цим реактивом діамантово-зеленим забарвленням, переходячи від краплі розчину аміаку у вишнево-червоне, а далі оранжево-червоне. Р-н мезатону забарвлюється у фіолетовий колір після додавання FeCl₃. Мезатон при взаємодії з розчином CuSO ₄ в NaOH – комплекс синьо-оранжевий колір нерозчинний в ефірі, на відміну від ефіру.

Відрізнений один від одного препарати адреналіну і норадреналіну ДФ рекомендує по реакції окислення 0,1 н. Розчину І ₂ в двох буферних розчинах, що мають рН 3,56 і 6,5. адреналін в розчинах, що мають рН 3,56, так і рН 6,5 утворює адренохром, придаючи розчинам темно червоне забарвлення.

Мезатон дає реакцію на СІ-. Препарат адреналіну і норадреналіну підлягають дослідження на тартрати. Мезатон на відміну від них дає реакцію на хлорид іон.

Кількісне визначення: адреналіну і норадреналіну г/х.

По ДФ Х виконують методом неводного титрування в середовищі льодяної оцтової кислоти, титруючи 0,1н р-ном НСІО ₄ (Іnd = метиловий фіолетовий).

Адреналіну тартрат (Adrenalini tartras)(flOY) Epinephrine bitartrate*

(Ш)-1-(3,4-Дигідроксифеніл)-2-(метиламіно)етанолу гідроген (2К,ЗК.)-2,3-Дигідроксибутандіоат

Норадреналіну гідротартрат (Noradrenalini hydrotartras) Levarterenol bitartrate*

(-)-(3',4'-Діоксифеніл)-2-аміноетанолу гідротартрат Добування. Адреналін і норадреналін синтезують за такою схемою:

Отриманий у результаті синтезу рацемат розділяють за допомогою винної кислоти, використовуючи різну розчинність гідротартратів у спирті.

Властивості. Адреналіну і норадреналіну гідротартрати - білі або білі з жовтуватим відтінком кристалічні речовини без запаху. Легко роз­чинні у воді, практично не розчинні в ефірі й хлороформі. В етанолі адре­наліну і норадреналіну гідротартрати малорозчинні. Подібно до інших фенолів, ці сполуки розчиняються в розчинах лугів, здатні окиснюва-тись. Під дією світла та кисню повітря утворюють забарвлені продукти окиснення.