3. Амідну групу визначають за виділенням амоніаку в результаті луж­ного гідролізу при кип'ятінні з зо %-ним розчином натрію гідроксиду:

Кількісне визначення. Модифікований метод К'єльдаля.

Лікарську речовину гідролізують лугом. Амоніак, який виділився, відганяють у приймач з кислотою борною і суміш амонію мета- і тетра-боратів відтитровують розчином кислоти хлористоводневої:

Паралельно проводять контрольний дослід.

Зберігання. У добре закупореній тарі, у захищеному від світла місці.

Застосування. Болезаспокійливий, жарознижуючий засіб. Для змен­шення побічних явищ лікарський засіб приймають після їжі, запиваючи великою кількістю води.

Входить до складу свічок "Цефекон".

Оксафенамід (Oxaphenamidum) Osalmid*

Добування. Здійснюють за такою схемою:

Властивості. Білий, іноді з лілово-сірим відтінком порошок без за­паху. Практично не розчинний у воді, легко розчинний у 95 %-ному спирті і розчинах лугів, важко розчинний в ефірі.

Ідентифікація:

1. Проводять кислотний гідроліз:

Далі для визначення и-амінофенолу створюють лужне середовище і додають резорцин - з'являється червоно-фіолетове забарвлення:

У процесі реакції утворюється натрію індофенолят синього кольору, який окиснюється киснем повітря до індофенолу червоного кольору.

2. Спиртовий розчин оксафенаміду забарвлюється в червоно-фіо­летовий колір від додавання розчину феруму (III) хлориду.

Кількісне визначення. Визначення азоту в органічних сполуках (метод К'єльдаля) (див. мепротан).

Зберігання. У добре закупореній тарі, у захищеному від світла місці.

Застосування. Жовчогіний засіб. Посилює утворення і виділення жовчі, має спазмолітичну дію і знімає або зменшує спазм жовчовивід­них шляхів.

Сульфаніламідні препарати.

Сульфаніламіди знайшли застосування в медицині як специфічні ЛЗ, що застосовуються при захворюваннях, викликаних різними видами коків (стрепто -, менінго -, гонококи та інші). Сульфанілова кислота не лікарська речовина, але її амід є вже фармацевтичним препаратом і служить джерелом для отримання великої кількості ЛП, об’єднаних по своїй хімічній будові і характеру лікувальної дії в одну велику групу сульфаніламідних препаратів загальна формула яких:

Поява сульфаніламідних препаратів відноситься до 30 – х років ХХ століття. Історія їх відкриття пов’язана з текстильною промисловістю. В пошуках кращих барвників для тканин Гельмо в 1908 році синтезував «Білий стрептоцид», що отримав широке застосування в барвній промисловості як основа для утворення різних азобарвників, і лише через 27 років були виявлені його лікувальні властивості Угорським вченим Домагком, який дослідив на мишах дію пронтозила (барвник отриманий із аміду – сульфанілової кислоти. Всі миші, які отримали попередньо по 10 летальних доз культури гемолітичного стрептококу, після введення пронтозилу залишились живими, а контрольні загинули). Роботи Домагка поклали початок дослідженням дії похідних аміда сульфанілової кислоти.

Всі препарати із групи сульфаніламідних похідних діють на певні види бактерій, але у кожного окремого препарату є свої характерні особливості зумовлені його фізико – хімічними властивостями. Наприклад, підвищення розчинності препарату впливає на швидкість всмоктування і відповідно підсилює його дію. Сульфаніламідні препарати – амфотерні препарати тому, що можуть утворювати солі як із кислотами так і з лугами, про те кислотні властивості виражені більш сильніше – це зумовлено наявністю молекули у групі – SO₂-NH-, яка містить рухомий атом водню.

На даній схемі наочно показана хімічна структура сульфаніламідних препаратів

В наведеній загальній схематичній формулі сульфаніламідів літерами R і R₁ позначені радикали які використовують для скороченого написання формул окремих представників сульфаніламідів.

Сульфаніламіди з залишками, які замінюють один атом водню в сульфамідній групі.

Сульфаніламіди з залишками, які замінюють один атом водню в аміногрупі (у С₁) і один атом водню в сульфамідній групі(у С₄).

Теорія, що пояснює дію сульфаніламідних препаратів була відкрита англійським вченим Вудсом в 1940 році і названа теорія конкурентної боротьби. Було вияснено, що патогенні мікроорганізми не можуть розвиватися за відсутності пара – аміно бензойної кислоти, що є обов’язковою складовою частини ферментативного комплексу, при наявності якого розвиваються, ростуть та розмножуються мікроорганізми. Досліди показали, що сульфаніламідні похідні введені в субстрат з розвиваючимися мікроорганізмами, витісняють пара – аміно бензойну кислоту із названого комплексу і стають на її місце, при цьому розвиток бактерій зупиняється і вони гинуть. Тобто сульфаніламідні препарати є логічними біологічними антагоністами пара - амінобензойної кислоти.

Співставлення формул і властивостей сульфанілової кислоти (І) і пара – амінобензойної кислоти (ІІ) показує, що в них дуже близькі розміри молекул (в ангстремах; один ангстрем = 0,1 мілімікрона.), розподілення зарядів, константа дисоціації і т.д.

Встановлено, що для погашення діяльності пара – амінобензойної кислоти необхідно вводити сульфаніламідні препарати в надлишку. Цікаво відмітити, що додавання пара – амінобензойної кислоти в середовище в якому ростуть мікроорганізми зупиняють дію сульфаніламідів. Як показало дослідження, одна молекула пара – амінобензойної кислоти затримую дію 3330 молекул сульфаніламідів, цим і пояснюються їх великі терапевтичні дози.

Хімізм порушення біосинтезу дигідрофолівоєвої кислоти (необхідна для нормальної життєдіяльності та росту бактерій; синтезується в мікробній клітині із ПАБ, глютамінової кислоти і дигідроптерину) сульфаніламідами наочно видна із слідуючої схеми (Г.Н.Першин).

Нормальна біосинтетична реакція:

Конкурентна реакція, що призводить до зв’язування дігідроптерина:

Фізичні властивості. Всі сульфаніламідні препарати являють собою кристалічні порошки білого чи злегка жовтуватого кольору, без запаху. Їх кислотні форми погано розчинні у воді, але добре розчинні в деяких органічних розчинах – спирті, ацетоні. Кожен препарат володіє характерною температурою плавлення. Натрієві солі сульфаніламідів добре розчинні у воді і нерозчинні в органічних сполуках.

Випробовування на тотожність

Для дослідження тотожності сульфаніламідів використовують як загальні реакції так як і реакції, зумовлені наявністю тих чи інших функціональних груп, тобто часні.

Реакція утворення азобарвника:

це загальна реакція не тільки на сульфаніламіди, але й на всі сполуки, що містять молекули із не заміщеною первиною ароматичною аміногрупою. Хімізм реакції базується на утворенні хлориду діазонію внаслідок дії розчином нітриту натрію і розведеною хлористоводневою кислотою. Подальше сполучення хлориду діазонію з фенолами приводить до утворення азобарвника.

Лігнінова проба

ця реакцію є своєрідною різновидністю реакції утворенню шиффових основ. Вона використовується в експрес – аналізі. Дану реакцію проводять на деревині, або на клаптику невідбіленого паперу (при гідролізі лігніна виділяються ароматичні альдегіди). Шиффові основи утворюються внаслідок взаємодії ароматичних альдегідів і з первинними ароматичними амінами.

Реакції галогенування.

Ці реакції також основані на наявності первинної ароматичної аміногрупи в молекулі сульфаніламідів.

Всі сульфаніламідні препарати мають у своєму складу сульфур сульфамідної групи - то для відкриття сульфуру необхідно окислити органічну частину молекули концентрованою нітратною кислотою, при цьому сульфур переходить в сульфатну кислоту, яку легко можна виявити за допомогою хлориду барію.

Реакція з солями важких металів (СuSO₄, CoCl₂)

Внаслідок рухливості гідрогену в імідній групі сульфаніламідні препарати здатні вступати в реакцію з розчинами солей важких металів. Внаслідок реакції утворюються сполуки, що мають певний колір, розчинні або нерозчинні у воді. При цьому колір осаду, або розчину для кожного сульфаніламідного препарату різний, що дає можливість ідентифікувати кожен препарат індивідуально.

Піроліз – термічне розкладання, можна також застосувати для ідентифікації сульфаніламідних препаратів. При термічному розкладанні сульфаніламідних препаратів утворюються різні кристалічні возгони і плави, забарвлені в характерний для кожного препарату колір.

Якщо в молекулі препату є Сульфур в гетероциклічному кільці (норсульфазол, сульфазол, етазол та ін.) при піролізі утворюється газоподібний продукт – H₂S, який можна визначити по запаху або по почорнінню фільтрувального паперу, змоченого розчином ацетату Плюмбуму.

При піролізі сульфаніламідних препаратів, що не містять Сульфур в кільці (сульфазин, сульфадимезин, сульфацил, сульфантрол), виділяється SO₂.

7. Реакція з нітропрусидом натрію. Розчини сульфаніламідних препаратів в присутності лугів та із додаванням 1% розчину нітропрусиду натрію і подальшому підкисленні мінеральною кислотою утворюють забарвлені в червоний або червоно-коричневий колір розчини (стрептоцид, сульфацил, сульгін, уросульфан) або осади (етазол, норсульфазол, сульфадимезин).