3. Мова, мовлення і мовна діяльність.

Поняття «мова» і «мовлення» за своєю природою багатозначні, іноді вони виступають як синоніми. Але в лінгвістиці прийнято не ототожнювати ці поняття. Вперше ці поняття протиставлено Ф. де Соссюром. Мова — єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання пред­метів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок. Формою існування мови є мовлення – конкретний, практичний вияв мови, „мова в дії", реалізація мови у різних сферах життєдіяльності. Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:

1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення —конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному(мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому,що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосередньо спостерігати неможливо.

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися помилок.

3. Мова — явище психічне, а мовлення — психофізичне. Мова існує у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням.

4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову. Мовленнєву діяльність – це психічні закономірності породження та сприйняття мовлення, механізми, які керують цими процесами і забезпечують оволодіння мовою, а також мовна здатність людини в контексті її психічних та інтелектуальних здібностей.

На поч.. 30-х ХХ ст.. Л. Щерба розглядав мовні явища у 3 аспектах: 1) здібність людей користуватися мовою (мовна організація мовця), 2) мовна система (словник, граматика), те, що закладено у певному мовному матеріалі та проявляється в індивідуальних системах мовлення; 3) мовна діяльність – процес говоріння та розуміння. Л. Виготський розумів МД як вид людської діяльності, що має мотив, план, мету, виконання і досягнення результату. Таким чином, Мд – це акт спілкування, що містить не тільки обмін інформацією, але й процеси сприйняття, розуміння, ставлення мовців до інформації). У центрі МД – мова, що має суспільний характер.

4. Системно-структурна організація мови (мова як система і структура, мовні рівні та їх ієрархія).

Мова є системою. Система — це сукупність елементів, що перебувають у певних відношеннях і зв’язках між собою (парадигм, синтагматичних, ієрархічних) і становлять єдність). Існують системи матеріальні (з матеріальних одиниць) та ідеальні (породжуються мозком і закріплюються у вигляді понять). Мова – це матеріальна система для вираження ідеальної системи. Праці про мову як систему почали зявлятися після лінгв дискусії 1950, коли відкинуто вчення про мову Марра.. На думку Булаховського мовна організація рухлива, відкрита і розвивається з розвитком суспільства. Найменш відкрита – морфологічна система, дещо відкритіша – фонетична, максимально відкрита – лексична. Кожна система має свою структуру. Структура — це спосіб організації системи, її внутрішня будова. Так, зокрема, мова має чотирирівневу (чотириярусну) будову. Найнижчим рівнем є фонологічний, далі йде морфологічний, відтак лексико-семантичний, і найвищим рівнем є синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фонологічний — фонему (не має плану змісту), морфологічний •— морфему, лексико-семантичний — лексему (слово), синтаксичний — речення. Усі названі рівні становлять собою окремі системи і вивчаються окремими лінгвістичними науками: фонологічний — фонологією, морфологічний — морфологією, лексико-семантичний — лексикологією і синтаксичний — синтаксисом. Мовні рівні не є автономними, незалежними. Вони взаємопов'язані. Із фонем будуються морфеми, з морфем — лексеми, з лексем — речення. Отже, мова складається з чотирьох систем, які утворюють загальну систему мови. На думку Є. Куриловича між структурними рівнями існує паралелізм, тобто одиниці різних рівнів мають тотожність (склад – речення), тобто принцип виходить з однакової структурної організації різних мовних систем.