Соціологізм у мовознавстві. Лінгвістична концепція ф. Де Соссюра.

Е. Дюркгейм

у праці «Метод соціології» (1899 р.) писав, що суспільство — це «своєрідна психічна істота, асоціація багатьох свідомостей, але об'єднаних своєрідною «колективною свідомістю» (віруванням, обрядами, мовою, діями, ходом думок тощо), від якої людина цілком залежна і яка визначає її поведінку.

О. Конт

писав, що суспільство — це соціальний організм, подібний до біологічного організму, між частинами якого є визначальна солідарність. О. Конт розрізняв соціальну статику і соціальну динаміку. Основну причину динаміки (суспільних змін) він бачив у прогресі знань, у впливі моральних стимулів.

Г. Гард

у працях «Соціальна логіка» (1895 р.)і «Соціальні закони» (1898 р.) всі явища суспільного життя пояснював прагненням людей до винахідництва і наслідування. Меншість — винаходить, а більшість — наслідує.

Ф. де Соссюр:

1. Розмежував мову і мовлення як соціальне та індивідуальне. Мова – це готовий продукт, який пасивно реєструє мовець, мовлення – індивідуальний акт волі та розуму, у якому немає нічого колективного. Але водночас він неправомірно вивів мовлення за рамки лінгвістики мови у сферу фізіології, психології, акустики. Адже мовлення якраз і є проявом мови як суспільного явища. Мова існує через мовлення, через нього розвивається, збагачується. Разом із тим мовлення існує не інакше, як через мову, тому що здійснюється на її базі; 2. говорив також про два типи відношень, що існують у системі мови — синтагматич­ний і асоціативний. У синтагматичні відношення мовні одиниці вступають у мовленнєвому ряді і шикуються в одну лінію (людське життя, над столом, перерозподіл; Якщо буде хороша погода, ми підемо на прогулянку). Ці відрізки мовленнєвого ряду Ф. де Соссюр називає синтагмами. Асоціативні відношення — це відношення між елементами мови, які вишикувалися в нашій пам'яті у мнемонічні (віртуальні) ряди за асоціацією та об'єднані тією чи іншою спільністю (напр., спільністю кореня: навчати, навчання, навчаю; суфікса: лісок, пролісок; значення: освіта, просвіта, вчення). Ці ряди належать мові. Найбільш характерними асоціативними зв'язками є зв'язки словоформи в межах парадигми словозміни (наприклад, зразки відмінювання, дієвідмінювання і т. ін.); 3. мовний знак, за Ф. де Соссюром, складається із позначуваного (поняття) і позначаючого (акустичний образ). Але зв'язок між ними довільний. Однак довільність знака не виключає мотивованості слова. Слово «сорок», наприклад, нічим не мотивоване, не зрозуміла основа, від якої воно утворене. Слово ж «п'ятдесят» мотивова­не, мотив його утворення зрозумілий (п'ять десятків; 4. У своїй системі розрізнював статичну (синхронічну) та еволюційну (діахронічну) лінгвістики. Синхронічна лінгвістика вивчає статичний стан мови, мову на певному етапі її розвитку, діахронічна — її еволюцію, історичний розвиток. Синхронічна лінгвістика вивчає мову як сис­тему, діахронічна — навпаки, вивчає відношення, які зв'язують її елементи в їх послідовності, в їх історії і не створюють системи; 5. підкреслював нерозривний зв'язок між мовою і мисленням. Він писав: «Мову можна порівняти з аркушем паперу. Мислення — це лицева сторона, а звук — зворотна. Не можна розрізати лицеву сторону, не розрізавши зворотної».