дисбактеріоз (особливо при внутрішньому застосуванні).

3. Макроліди — антибіотики, що продукуються деякими гри­бами Зігеріотусех. Макроліди мають широкий спектр протимік­робної дії: патогенні коки, грамнегативні бактерії, бруцели, рикет­сії, збудники трахоми та сифілісу. Фармакологічний ефект — бак­теріостатичний. До них швидко виникає резистентність, тому курс лікування — до 7 діб. Існує два покоління макролідів: І поколін­ня — природні (еритроміцин) та II — напівсинтетичні (кларитро- міцин, рокситроміцин), які мають широкий спектр протимікроб­ної дії.

Еритроміцин призначають внутрішньо. Біодоступність — 30—70%, таблетки слід запивати лужною мінеральною водою або розчином натрію гідрокарбонату. Призначають також внутрішньовенно та місцево. Добре проникає в тканини та рідини організму, а також через плаценту (малотоксичний, тому можна призначати вагіт­ним). Не можна призначати жінкам у період лактації, бо інтенсив­но накопичується в материнському молоці. Виводиться з сечею і жовчю.

Макроліди застосовують при:

• нетяжких формах бронхітів, тонзилітів, опіків, маститі;

• кашлюку і дифтерії;

• хламідійному кон’юнктивіті;

• пневмонії;

• первинному сифілісі і гонореї; холециститі, холангіті, ентериті, коліті;

• токсоплазмозі;

• урогенітальній інфекції.

Макроліди — це малотоксичні препарати. Серед побічних ефе­ктів слід виділити:

• диспепсичні явища (нудота, блювання, діарея);

• стоматит, гінгівіт;

• флебіт (при введенні внутрішньовенно). Для запобігання цьому вводять інфузійно протягом 30-60 хв.

Азитроміцин (сумамед) — напівсинтетичний антибіотик II по­коління з широким спектром дії, більш стійкий у кислому середо­

вищі, високоефективний при захворюванні дихальних, сечовивід­них шляхів, має значну тривалість дії (вводять 1 раз на добу).

Особливості роботи з макролідами:

• не можна вводити в одному шприці з вітамінами групи В, ас­корбіновою кислотою, тетрацикліном, левоміцетином, гепарином, оскільки утворюються комплекси, що випадають в осад.

3. До антибіотиків широкого спектра дії відносять тетрацик­ліни, які поділяють на:

• природні препарати, одержані біосинтетичним шляхом з грибів Зігеріошусез аигеоГасіеш (тетрациклін, тетрацикліну гідро- хлорид);

напівсинтетичні препарати: доксицикліну гідрохлорид (віб- раміцин), метацикліну гідрохлорид (рондоміцин). Вони мають більшу тривалість дії, їх застосовують у менших дозах, що дозволяє зменшити можливість прояву побічних явищ.

Спектр протимікробної дії: грампозитивні і грамнегативні бак­терії, спірохети, лептоспіри, рикетсії, крупні віруси. Доксициклін впливає на НеІісоЬасІег руїогі.

Тип дії — бактеріостатичний. Тетрацикліни досить токсичні антибіотики, тому з появою нових високоактивних препаратів їх застосовують обмежено при:

• особливо небезпечних інфекціях (холера, чума, бруцельоз, туляремія);

• рикетсіозах;

• хламідіозах;

• урогенітальній інфекції, зумовленій хламідіями, трепоне- мою або гонококом.

Побічні явища й ускладнення:

• гепатотоксичність;

• фотосенсибілізація (підвищена чутливість шкіри до ультра­фіолетового опромінення);

• порушення розвитку кісток і зубів у дітей (може виникнути синдром тетрациклінових зубів);

• дисбактеріоз, кандидоз.

Особливості роботи з тетрациклінами:

• додержуватись режиму дозування;

• не можна вводити в одному шприці з гепарином, барбітурата­ми, глюкокортикоїдами, макролідами (хімічна взаємодія);

• пам ’ятати про несумісність тетрациклінів при пероральному введенні з молоком і молочними продуктами (попередити пацієнтів), а також з антацидами;

• для профілактики кандидозу їх призначають разом з проти­грибковими (ністатин, леворин);

• протипоказані вагітним і дітям віком до 8 років.

Левоміцетин — це антибіотик широкого спектра дії. До нього

чутливі грампозитивні і грамнегативні бактерії, рикетсії, спірохе­ти, деякі крупні віруси. Він діє на штами бактерій, що стійкі до пе­ніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідних препаратів. Тип дії — бактеріостатичний. Левоміцетин призначають внутрішньо, рек­тально та місцево, при ураженнях шкіри, опіках. Для лікування кон’юнктивітів, блефаритів призначають 0,25% водний розчин. Внутрішньо левоміцетин застосовують тільки при тяжких інфек­ціях. Дітям до 3 років призначають лише за життєвими показання­ми, тому що у них низька активність ферментів, які перетворюють препарат. Можливе виникнення тяжкої інтоксикації (сірий синд­ром).

Застосовують при:

• бактеріальному менінгіті, абсцесі мозку;

системному сальмонельозі;

рикетсіозах;