психічна і фізична залежність.

При гострому отруєнні наркотичними анальгетиками виникає пригнічення ЦНС, яке характеризується непритомністю, при­гніченням дихання аж до зупинки, зниженням АТ і температури тіла, різким звуженням зіниць. Характерними ознаками є патоло­гічне дихання за типом Чейна—Стокса, збереження сухожилково- го рефлексу та різкий міоз.

Ефективні засоби при гострому отруєнні морфіном — антаго­ністи опіоїдної системи: налоксон, налтрексон, частковий антаго­ніст налорфін. Ці препарати нормалізують дихання, АТ. Неза­лежно від шляху надходження отрути в організм, багаторазово промивають шлунок 0,05—0,1% розчином калію перманганату, призначають 20—30 г активованого вугілля, сольове проносне. Проводять форсований діурез.

При тривалому застосуванні наркотичних анальгетиків з’явля­ється лікарська залежність опіоїдного типу, для якої характерна толерантність, психічна і фізична залежність, а також абстинент- ний синдром. Толерантність виявляється через 2—3 тиж (іноді ра­ніше) добового приймання терапевтичних доз.

Після припинення вживання опіощних анальгетиків толерант­ність до ейфорії і пригнічення дихання зменшуються через декілька діб. Психічна залежність — ейфорія, що виникає під час приймання наркотичних анальгетиків і є першопричиною безконтрольного вживання наркотиків, особливо легко виникає у підлітків. Фізична залежність пов’язана з абстинентним синдромом (синдром відміни): сльозотеча, гіпертермія, різкі зміни АТ, біль у м’язах та суглобах, нудота, діарея, безсоння, галюцинації. Наркоман іде на все, щоб дістати препарат і позбутися цих симптомів. Постійне приймання опіоїдів призводить до психічної та фізичної деградації особистості.

Лікування лікарської залежності від опіоїдів є комплексним. Це методи детоксикації, введення антагоністу опіоїдів — налтрек- сону, симптоматичні засоби та здійснення заходів для запобігання контактам наркомана зі звичним середовищем.

124

2. Ненаркотичні анальгетики (анальге^тики'^антипіретики) — це лікарські засоби, що усувають біль прй запальних процесах і дають жарознижувальний та протизапальний ефекти.

Запалення — це універсальна реакція організму на дію різнома­нітних (ушкоджуючих) факторів (збудники інфекцій, алергійні, фізичні і хімічні чинники).

У процесі запалення беруть участь різні клітинні елементи (ла- броцити, клітини ендотелія, тромбоцити, моноцити, макрофаги), які секретують біологічні активні речовини: простагландини, тро- мбоксан А₂, простациклін — «медіатори запалення». Сприяють виробленню «медіаторів запалення» ферменти циклооксигеназ (ЦОГ).

Ненаркотичні анальгетики блокують ЦОГ і гальмують утво­рення простагландинів, що спричинює протизапальний, жарозни­жувальний і анальгетичний ефекти.

Протизапальний ефект — полягає в тому. Щ° обмежуються ек­судативна і проліферативні фази запалення. Ефект через декілька діб.

Анальгетичний ефект з’являється через декілька годин. Препа­рати впливають переважно на біль при запальних процесах.

Жарознижувальний ефект виявляється при гіперпірексії через декілька годин. При цьому збільшується тепловіддача за рахунок розширення периферійних судин І посилення потовиділення. Знижувати температуру тіла до 38 °С нераціонально, оскільки суб- фебрильна температура — це захисна реакція організму (підвищу­ється активність фагоцитів і продукція інтерферону тощо).

Саліцилати

Кислота ацетилсаліцилова (аспірин) — перший представник ненаркотичних анальгетиків. Препарат застосовують з 1889 року. Випускається в таблетках, входить до складу комбінованих препа­ратів «Цитрамон», «Седалгін», «Кофіцил», «Алка-зельцер», «Джас- пірин», «Томапірин» тощо.

Призначають як знеболювальний і жар°^знижУ^вальний засіб (при гарячці, мігрені, невралгіях) та як протизапальний засіб (при ревматизмі, ревматоїдному артриті); препарат виявляє антиагрега- ційний ефект і призначають його для профіД^ак™ки тромботичних ускладнень у хворих на інфаркт міокарда, пр^и порушеннях мозко­вого кровообігу та інших серцево-судинних захворюваннях. Роз­чинна форма — ацелізин.

Вводять внутрішньом’язово та внутрішньовенно як знеболю­вальний засіб після операції, при ревматичному болю, онкологіч­них захворюваннях.

Натрію саліцилат як анальгезивний і жарознижувальний засіб призначають внутрішньо після їди при гострому ревматизмі, рев­матоїдному ендокардиті, а іноді вводять внутрішньовенно.

Похідні піразолону

Анальгін (метамізол-натрій) чинить виражену анальгезивну, протизапальну та жарознижувальну дію. Застосовують при болю різного походження (головний, зубний, біль при травмах, неврал­гії, радикуліті, міозиті, гарячці, ревматизмі). Призначають внут­рішньо після їди дорослим, а також вводять внутрішньом’язово та внутрішньовенно.

Амідопірин (пірамідон). Таблетки амідопірину виключені з Державного реєстру лікарських засобів, а також низки готових лікарських форм. Залишились таблетки амідопірину і бутадіону по 0,25 г. Вживають їх при головному болю, невралгії, мігрені, міо­зитах, ревматоїдних поліартритах.

Бутадіон (фенілбутазон) — виявляє анальгезивний, жарозни­жувальний та протизапальний ефект, за протизапальною дією пе­ревершує засоби, згадані вище.

Призначають препарат при артритах різного походження, гострій подагрі. Застосовують внутрішньо під час або після їди. Тривалість курсу лікування від 2 до 5 тиж. При тромбофлебітах поверхневих вен застосовують бутадіонову мазь. У зв’язку зі значною кількістю побічних ефектів у наш час застосування бутадіону обмежено.

Похідні пара-амінофенолу

Парацетамол (панадол, ефералган, тайленол) — за хімічною бу­довою метаболіт фенацетину і дає такі ж ефекти. Але порівняно з фенацетином менш токсичний. Застосовують так, як і фенацетин. За кордоном парацетамол випускають у різних лікарських формах: таблетках, капсулах, мікстурах, сиропах, шипучих порошках, а та­кож у формі комбінованих препаратів: «Колдрекс», «Солпадеїн», «Панадол-екстра».

До препаратів іншої хімічної будови відносять івдометацин (ме- тиндол). Справляє виражену анальгезивну, протизапальну та жаро­знижувальну дію. Застосовують при ревматоїдному артриті, остео- артрозах, подагрі, тромбофлебіті. Призначають внутрішню, а індо- метацинову мазь втирають при гострих і хронічних поліартритах, радикулітах.

Побічні явища ненаркотичних анальгетиків:

— подразнення слизових оболонок травного каналу, ульцероген- на дія (особливо кислота ацетилсаліцилова, індометацин, бутадіон);'

• набряки, затримка рідини і електролітів. З’являється через

4. 5 діб після приймання препарату (особливо бутадіон та іццомета- цин);

• синдром Рея (гепатогенна енцефалопатія) проявляється блюванням, втратою свідомості, комою. Може виникнути в дітей і підлітків унаслідок застосування ацетилсаліцилової кислоти при грипі та гострих респіраторних захворюваннях;

• тератогенна дія (ацетилсаліцилову кислоту й індометацин не слід призначати в перші 3 міс вагітності);

• лейкопенія, агранулоцитоз (особливо в похідних піразолону);

• ретинопатія і кератопатія (наслідок відкладання індомета- цину в сітківці ока);

• алергійні реакції;

• гепато- і нефротоксичність у фенацетину та парацетамолу (при тривалому застосуванні, особливо у великих дозах);

• галюцинації (індометацин).

Особливості роботи з ненаркотичними анальгетиками:

• пояснити пацієнту, що безконтрольне вживання препаратів, які є сильнодіючими речовинами, шкідливо для організму;

• для запобігання ушкоджувальній дії препаратів на слизові обо­лонки навчити пацієнта правильно приймати ліки (з їжею, молоком або повною склянкою води) та розпізнавати ознаки пептичної вираз­ки (неперетравлення їжі в шлунку, блювання «кавовою гущею», дьог- теподібний кал);

• для запобігання агранулоцитозу контролювати аналізи крові, дати пацієнтові настанови повідомляти лікаря в разі появи симптомів агранулоцитозу (відчуття холоду, гарячка, хворе горло, нездужання);

• для запобігання нефротоксичності (гематурія, олігурія, крис- талурія) спостерігати за кількістю виведеної сечі, дати пацієнтові настанови щодо важливості інформувати лікаря в разі появи будь- яких симптомів;

• під час роботи з індометацином нагадати пацієнтові, що в разі появи відчуття сонливості не сідати за кермо автомобіля і не керу­вати небезпечним обладнанням;

• ненаркотичні анальгетики не сумісні з сульфаніламідними пре­паратами, антидепресантами, антикогулянтами;

• саліцилати не призначають разом з іншими ненаркотичними анальгетиками (підсилюється ульцерогенна дія) і антикоагулянтами (підвищується ризик кровотеч).

Ттт її @

Психотропні препарати. Засоби, що впливають на функцію органів дихання

1. Нейролептики.

2. Транквілізатори (анксіолітики).

3. Седативні препарати.

Психотропні засоби, що стимулюють ЦНС:

1. Антидепресанти.

2. Психостимулятори.

3. Ноотропні препарати.

4. Адаптогени.

5. Аналептики.

1. Нейролептики — психотропні засоби, які здатні усувати марення і галюцинації (антипсихотична дія), почуття страху, дра­тівливість, агресивність (транквілізивна, анксіолітична, антифо- бічна дії), мають протиблювотні властивості і посилюють дію засо­бів, що пригнічують ЦНС.

Класифікація нейролептиків

1. Похідні фенотіазину: