при отруєнні важкими металами — збиті яєчні білки, молоко.

Можливе застосування блювотних препаратів (якщо потер­пілий у свідомості):

• введення адсорбівних засобів можна проводити до і після про­мивання шлунка. З цією метою застосовують активоване вугілля (20-30 г або 2—3 столові ложки на склянку води у вигляді суспензії);

• введення сольових проносних з метою припинення всмок­тування отрути в кров із кишок. Застосовують магнію або нат­рію сульфат (20—30 г на 1/2 склянки води внутрішньо, запива­ючи 2 склянками води). Не можна використовувати сольові про­носні при отруєннях кислотами або основами;

• сифонні клізми застосовують при будь-яких пероральних от­руєннях, при цьому отруту видаляють з товстої кишки.

3. Виведення отрути з організму після її всмок­тування в кров:

• метод форсованого діурезу застосовують з метою прискорен­ня виведення отрути з організму через нирки. Для цього хворому внутрішньовенно крапельно вводять 1—1,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або ізотонічного розчину глюкози одночасно із се­чогінними препаратами швидкої дії (фуросемід, лазикс);

• метод гемосорбції застосовують з метою очищення крові від отрути за допомогою перфузії крові через спеціальний детоксика- тор, важливою складовою якого є сорбційні колонки;

_ _гЄ№одіаліз — очищення крові від отрути за допомогою апара­ту «шту^нна нирка».

— п^ритонеальний діаліз — очищення організму від отрути че­рез очеревину.

_ ₃#місне переливання крові (видаляють із організму частину крові, ці° містить шкідливі речовини, і переливають до 2—3 л до­норсько* крові тієї ж групи, що й у потерпілого).

2. специфічна антидотна терапія. Антидот — це речовина, що знешко,П^жУ^є отрути шляхом хімічної реакції і виводить їх з орга­нізму (т^бл. 32).

Розрізняють 3 види анпшдотів:

1. АН

« неспецифічні ан гидоти контактної ДІЇ ^— активоване вугілля, _карболен, ентеросгель;

• специфічні хімічні антидоти (їх розглянуто в 2-му підпункті І пункту);

2. Агітидоти, що прискорюють біотрансформацію отрут в нето- _ксичні продукти розпаду:

« _глЮкоза — антидот при отруєнні ціанідами, синильною кис­лотою;

« у^ітіол — антидот при отруєнні ртуттю, золотом, вісмутом, _хадієм, сурмою, міддю, серцевими глікозидами;

• _тетацин-кальцій — антидот при отруєнні солями свинцю, _кобальту, кадмію, урану;

• метиленовий синій — антидот при отруєнні СИНИЛЬНОЮ КИС­ЛОТОЮ, нітрогліцерином;

• натрію тіосульфат — антидот при отруєнні препаратами йоДУ, фенолами, серцевими глікозидами;

3. функціональні антагоністи — це препарати, які впливають _на органи і системи протилежно до дії отрути. Найпошире­нішими є наступні функціональні антагоністи:

• наД°РФінУ гідрохлорид, налоксон — при отруєнні препара­тами опію;

« 5_емегрид — при легких отруєннях засобами для наркозу, снодійними;

• атропіну сульфат — при отруєннях м-холіноміметиками, а^тихолінестеразними засобами;

• протаміну сульфат — при передозуванні гепарину;

глюкоза в гіпертонічному розчині — при передозуванні інсуліну;

антикоагулянти непрямої дії — при передозуванні вікасолу;

прозерин — при отруєнні міорелаксантами периферійної дії;