проводять симптоматичну терапію (корекція гемодинаміч- них розладів, ацидозу тощо).

Біологічна дія основ також залежить від ступеня дисоціації.

Місцево високодисоційовані їдкі основи при взаємодії з білка­ми утворюють крихкі альбумінати, легко проникають у глиб тка­нин, руйнують клітини і зумовлюють появу драглистого струпу — колімаційного некрозу. Слабкі основи дисоціюють незначною мі­рою, призводять до розм’якшення епідермісу, розчиняють муцин. Резорбтивна дія основ проявляється збільшенням лужних резервів крові, спричинює розвиток компенсованого алкалозу. При цьому сповільнюється дихання, в крові підвищується вміст вуглекислого газу. Декомпенсований шткалоз провляється нудотою, блюванням кров’ю, жовтяничним забарвленням шкіри та темно-червоним об­личчям, болем у животі, судомами, лихоманкою, сильним голов­ним болем, сповільненим диханням, комою. В медицині застосо­вують натрію гідрокарбонат як відхаркувальний, антацидний та антисептичний засіб, а також магнію оксид як антацид (див. тему 13). Гострі отруєння їдкими основами проявляються опіками сли­зової оболонки ротової порожнини та травного каналу. Можуть з’явитися механічна асфіксія у зв’язку з опіком і набряком гортані, стравохідно — шлункові кровотечі, опіковий шок. Резорбтивна дія основ проявляється явищами алкалозу.

Допомога при отруєнні основами:

• промивають шлунок водою в незначних порціях під невели­ким тиском за умови, що після отруєння пройшло небагато часу;

• вводять наркотичні анальгетики;

• вводять внутрішньо обволікальні засоби — збитий яєчний білок, молоко;

• усувають алкалоз (карбоген).

2. Натрій — один з основних катіонів для здійснення жит­тєво важливих функцій організму. Він міститься в організмі в ос­новному позаклітинно. Він підтримує сталий осмотичний тиск крові, клітинних та позаклітинних рідин, впливає на лужність та об'єм циркулюючої крові. Потреба в натрію становить 3—6 г на добу.

Дефіцит натрію — наслідок підвищеного потовиділення, про­носів, блювання, поліурії, опіків, гіпофункції кіркової речовини надниркових залоз. Його прояви — спазми непосмугованих м’язів, пригнічення ЦНС, розлади кровообігу.

Натрію хлорид — сольовий препарат, який застосовують у ви­гляді ізотонічних, гіпертонічних та ізотонічних розчинів.

Ізотонічний розчин натрію хлориду — це 0,9% розчин, його називають також фізіологічним розчином.

Осмотичний тиск фізіологічного розчину відповідає тискові рідин і клітин організму. Застосовують при зневодненні на фоні безперервного блювання, проносу, опіків, при інфекційних хворо­бах, при значних крововтратах, шоці, колапсі, місцево для оброб­ки і промивання ран, опіків, очей, носової порожнини. Вводять ізотонічний розчин натрію хлориду підшкірно, внутрішньовенно.

Гіпертонічний розчин натрію хлориду — розчин 2—10% концент­рації.

Його осмотичний тиск більший, ніж тиск у клітині, тому він спричинює зморщування і загибель клітин, виявляє також проти­мікробну дію.

Застосовують зовнішньо (2—10% розчин) для обробки і проми­вання гнійних ран, опіків, абсцесів; внутрішньовенно (10% розчин 10—20 мл) для зупинки легеневих, шлункових, кишкових кровотеч і при атонії кишок; ректально (5% розчин 50—100 мл) при закрепах як проносний засіб; внутрішньо (2-5% розчин) для промивання шлунка при отруєнні срібла нітратом.

Гіпотонічний розчин натрію хлориду — розчин 0,45—0,6% концент­рації.

Його осмотичний тиск менший, ніж тиск всередині клітини, тому він призводить до набухання і розриву клітини (лізису). За­стосовують для виготовлення розчинів місцевоанестезувальних за­собів.

3. Калій — основний внутрішньоклітинний іон (98% за­гальної кількості калію міститься в інтрацелюлярному просторі).

Калій бере участь у генерації і проведенні нервових імпульсів, синтезі ацетилхоліну, він необхідний для підтримки автоматизму серцевої діяльності. Добова потреба в калію становить 2—3 г на добу.

Дефіцит калію в організмі призводить до появи загальної сла­бості і паралічу м’язів, порушення серцевого ритму (екстрасисто­лія), зниження перистальтики кишок.

Калію хлорид — активний сольовий препарат калію. Застосову­ють при гіпокаліємії різної етіології (на фоні застосування фуросе- міду, дихлотіаз иду, препаратів наперстянки тощо), серцевих арит-

міях (пароксизмальна тахікардія, мерехтлива аритмія, екстрасис­толія). Протипоказаний при повній блокаді серця, порушенні функції нирок та недостатності надниркових залоз. Уводять калію хлорид парентерально дуже обережно. Надлишок калію пригнічує серцеву діяльність, а внаслідок передозування — зупинка серця в діастолі. Вміст ампули калію хлориду (4% розчин 50 мл) розчиня­ють у 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять вну­трішньовенно крапельно. Входить до складу препаратів «Аспаркам» та панангін.

4. Кальцій забезпечує і підтримує нормальний стан кісток і зубів, бере участь у процесі згортання крові, передачі нервових імпульсів, функціонуванні нервової, м’язової і залозистої тканин. Добова потреба в кальцію становить 1—1,5 г на добу. Недостат­ність кальцію призводить до появи тетанічних судом у дорослих, спазмофілії у дітей, підвищення збудливості нервової системи.

Кальцію хлорид і кальцію глюконаг беруть участь у процесі згор­тання крові, зменшують проникність біологічних мембран (у тому числі і судин), справляють протизапальну, протиалергійну і про- гиексудативну дію; стимулюють серцеву діяльність (дія на серце протилежна дії іонів калію). Препарати застосовують при кровоте­чах, алергійних реакціях, хворобах шкіри (екзема, псоріаз), при- щитоподібної залози, ексудативно-запальних процесах, діатезах, капіляротоксикозах, у комплексній терапії переломів, остеопоро- зу, запальних хвороб. При отруєнні солями магнію, щавлевої і фторидної кислот препарати кальцію застосовують як антидоти. Протипоказані препарати кальцію під час лікування серцевими глікозидами, при схильності до тромбозів, тяжкій формі атеро­склерозу.

Парентерально кальцію хлорид вводять лише внутрішньовенно!

Якщо препарат введено поза веною, хворий поскаржиться на відчуття печіння і сильний біль (препарат при введенні в тканини зумовлює некроз). У цьому випадку необхідно, не виймаючи гол­ку, ввести хворому магнію сульфат, обколоти уражене місце 0,25-0,5% розчином новокаїну. Кальцію глюконат парентерально вводять внутрішньом’язово та внутрішньовенно, він не чинить по­дразливої дії на тканини.

5. Магній — складова багатьох ферментів, від нього зале­жить енергетичний обмін, нервово-м’язова збудливість, регуляція проникності клітинних мембран. Він є антистресовим елементом. Добова норма становить 0,3-0,4 г. При дефіциті магнію з’явля­

ються підвищена дратівливість, апатія, депресія, тремтіння м’язів, порушення серцевого ритму.

Магнію сульфат — сольовий препарат, що справляє різнобічну дію, залежно від шляхів уведення.

1. При парентеральному введенні (внутрішньом’язово, вну­трішньовенно):

• пригнічує ЦНС, чинить протисудомну дію;

• знижує АТ, справляє антигіпертензивну, спазмолітичну дію;

• знижує скоротливу активність міометрія, чинить токолітич- ну дію.

Застосовують при прееклампсії та еклампсії, гіпертензивних кризах, загрозі передчасних пологів.

2. При ентеральному введенні:

• зумовлює рефлекторний викид жовчі, виявляє жовчогінну дію;

• діє як проносний засіб.

Застосовують для дуоденального зондування, як жовчогінний засіб для сліпого зондування, як проносний препарат при отруєн­нях, як антидот при отруєнні солями барію.

6. Глюкоза є одним із основних енергетичних джерел в ор­ганізмі, має антитоксичні властивості. Глюкозу використовують у медицині у вигляді ізотонічного та гіпертонічного розчинів, таблеток.

Ізотонічний розчин глюкози 5% концентрації. Його осмотичний тиск дорівнює осмотичному тискові крові та рідин організму. За­стосовують при зневодненні, хронічних захворюваннях, висна­женні (кахексії), інтоксикаціях, колапсі, шоку, для розведення ліків. Глюкоза в ізотонічному розчині є постійним компонентом кровозамінних та протишокових рідин. Вводять підшкірно кра­пельно (300—500 мл), внутрішньовенно та ректально крапельно (500-1000 мл).

Гіпертонічний розчин глюкози 10—40% концентрації. Осмотич­ний тиск його більший, ніж тиск крові і міжклітинних рідин. Гіпертонічні розчини глюкози підвищують тиск, покращують сер­цеву діяльність, антитоксичну властивість печінки. Застосовують при гіпоглікемії, хворобах печінки, шоку, колапсі тощо.

Вводять глюкозу в гіпертонічному розчині тільки внутрішньовен­но. При підшкірному чи внутрішньом’язовому введенні виникає запалення, некроз тканин.

Особливості роботи з препаратами:

• гіпертонічні розчини (2—10% розчин натрію хлориду та 10—40% розчин глюкози) парентерально вводять тільки внутрішньо­

206

1. Алергія є наслідком підвищеної чутливості (сенсибіліза- ції) до різних речовин, що мають антигенні властивості. Здебіль- шого природа алергену лишається невизначеиою, тому лікуван- ня алергій проводять методом неспецифічної гіпосенсибілізації, тобто за допомогою препаратів, що впливають на процеси алергії незалежно від природи антигену.

Розрізняють 3 стадії в розвитку алергіііних реакцій:

• імунологічну — утворення антитіл;

• вивільнення медіаторів алергії;

• реакції органів і систем на ці медіатори.

Лікарські препарати різних фармакологічних груп впливають

на всі стадії розвитку алергії.

Класифікація протиалергійних препаратів Антигістамінні препарати (блокатори гістамінових рецепто- рів).

1. Анти гістаміни і препарати, що пригнічують ЦНС, — диме- . дрол, супрастин, тавегіл (клемастин), дипразин (піполь-

фен).

2. Антигістамінні препарати, що мало впливають на ЦНС, — діазолін, фенкарол, гісманал (астемізол)* азеластин (алер- годил), лоратадин (кларитин), дедалон.

2. Антимедіаторні препарати і мембраностабілізатори (перешко­джають виділенню медіаторів алергії): глкжокортикостерої- ди (ГКС), кромолін-натрій (інтал), кетотифен (задитен).

3. Препарати, що усувають прояви алергійних реакцій.

   1. Адреноміметики (адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідро­хлорид).

Бронхолітики (див. тему 10).

Препарати кальцію (див. тему 17.1.4).

Аитигістамінні препарати — засоби, що блокують гістамінові ре­цептори і запобігають дії на них гістаміну.

Аитигістамінні препарати, що пригнічують ЦНС

Димедрол — антигістамінний препарат, що справляє виражену протиалергійну, седативну, снодійну, протиблювотну, місцевоане- стезувальну дію; посилює дію засобів, що пригнічують ЦНС. Три­валість дії — 4—6 год. Застосовують при кропив’янці, алергійному дерматиті, риніті, полінозі (сінній гарячці), для посилення дії сно­дійних, анальгезивних та засобів для наркозу. Побічна дія — сон­ливість, зниження працездатності.

Супрастин — антигістамінний препарат, що справляє менш ви­ражену протиалергійну дію, ніж димедрол, меншою мірою при­гнічує ЦНС. Тривалість дії — 8—12 год. Застосовують при анафіла­ктичному шоку, набряку Квінке, кропив’янці, свербежі, алергій­ному дерматиті, риніті тощо.

Аитигістамінні засоби, що мало впливають на ЦНС

Діазолін — антигістамінний препарат для внутрішнього засто­сування. Застосовують при алергії на ліки, продукти (кропив’янка, свербіж, алергійний дерматит). На ЦНС практично не впливає. Побічна дія — подразнення слизової оболонки шлунка.

Глюкокортикостероїди (див. тему 15) — гормони кіркової речо­вини надниркових залоз, справляють виражену протиалергійну дію, впливають на всі стадії розвитку алергійних реакцій. Препа­рати застосовують при будь-яких алергійних реакціях тяжкого і се­реднього ступеня (анафілактичний шок, набряк Квінке, сироват­кова хвороба), прогресуючих тяжких захворюваннях алергійної природи — бронхіальній астмі, колагенозах, поліартритах, ревма­тизмі. При застосуванні глюкокортикостероїдів слід пам’ятати про їх виражену побічну дію.

Кромолін-натрій (інтал) — стабілізатор лаброцитів, який запо­бігає їх руйнуванню і виділенню медіаторів алергії. Застосовують інгаляційно за допомогою спеціального турбоінгалятора. Систем­не введення — профілактика нападів бронхіальної астми. Під час нападу неефективний. Протипоказаний дітям до 5 років, у І три­местрі вагітності.

Невідкладна допомога при анафігактичному шоку. Анафілактич­ний шок — найтяжчий прояв алергії:

• у дошоковий період вводять антигістамінні препарати — су- прастин, дипразин (піпольфен), димедрол, тавегіл;

при зниженні АТ і бронхоспазмах вводять адреналіну гідро­хлорид (підшкірно по 0,5 мл 0,1% розчину через кожні 5—10 хв; за відсутності ефекту — внутрішньовенно, розвівши в 10 разів), ефед­рину гідрохлорид. Ефективне внутрішньовенне крапельне (40—50 крапель за 1 хв) введення протишокової суміші — 5 мл 0,1% розчи­ну адреналіну гідрохлориду і 0,06 г преднізолону (2 ампули), роз­чинених в 500 мл 0,9% розчину натрію хлориду;

при бронхоспазмах використовують також інші бронхоліти- ки (див. тему 10);

при пригніченні дихання застосовують оксигенотерапію, вводять стимулятори дихання (аналептики — див. тему 10);

при гострому набряку легенів уводять сечогінні засоби — фуросемід, маніт;