Осмотичні діуретики: маніт, сечовина для ін’єкцій, гіперто­нічні розчини глюкози, натрію хлориду.

Тіазидні діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, ^кал"^’ хлору і води в проксимальному та дистальному відділах каН^альі1 нефрона.

Дихлотіазид (гіпотіазид) — сечогінний препарат середньої с^^{И д11}'

Діуретичний ефект розвивається через 1 -2 год і продовжаться до 12 год. Застосовують для комбінованої терапії гіперт^он‘^чН хвороби, набряків різного походження. Побічна дія — гігІ^0ГЛ‘^,сЄ_ мія, гіпохлоремічний алкалоз, що проявляються нудотокь ^^л}°_м ванням, слабістю, діареєю. Цим явищам можна запобігти ідляхо призначення збагаченої калієм дієти (картопля, квасоля, р°ДзиИ ки, пшоно, курага) та препаратами калію.

Петльові діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, хл°рУ’ води в петлі Генле.

Фуросемід — сечогінний засіб швидкої та сильної дії. ДІЯ після внутрішньовенного введення починається через 2—3 хв, трива^шсть ^ до 2—3 год; при внутрішньому застосуванні — через 20—ЗО *^{в Т}Р^І{ валістю до 6—8 год. Застосовують в екстрених випадках " ^ПР гіпертензивних кризах, набряках легенів, мозку, для форсо^ван°^г_ (прискореного) діурезу при отруєннях тощо. Побічна дія ^Г1П°_Я каліємія, гіпохлоремічний алкалоз (див. дихлотіазид), загострені подагри, гіперглікемія, ортостатичний ефект, розвиток ґЛухоТ (ототоксична дія).

Антагоністи альдостерону перешкоджають взаємодії апЙ^остЄ рону зі специфічними рецепторами і є конкурентними ^анта гоністами гормону кори надниркових залоз альдостерону ві^^НОСІ* його впливу на нефрон. „ .

Спіронолактон (верошпірон) — сечогінний засіб повіЛ^ьн01 слабкої дії. Початок дії розвивається на 3—4-й день. Застос0^вУ^юТ при набряках різного походження, для комплексного лікУ^ваньІ_ гіпертензії. Побічна дія — сонливість, слабість, атаксія, гінеі^сомаС” тія. Спіронолактон не впливає на виведення з організму кал>^ю>^т0” му він належить до так званих калійзберігаючих діуретиків.

До калійзберігаючих діуретиків належить також тріамтер^ен-

Особливості роботи з препаратами:

• після приймання клофеліну, бензогексонію, октадину, котрії⁰ нітропрусиду хворий повинен лежати протягом 1,5—2 год длй ^зап0' бігання ортостатичному колапсу. Під час лікування клофеліН^{0М зс1} боронено вжцвати етиловий спирт. Внутрішньовенно клофелі^{11 вв0}' дять обережно: вміст ампули розчиняють в 10-20 мл ізото^^чног розчину, вводять протягом 3—5 хв.

У результаті швидкого введення можливе підвищення тис^У’

• клофелін і метилдопу відміняють, поступово зменшуючи д°³У'>

160

• Гіркоти: настойка полину, настойка гірка, відвар кореня кульбаби, настої трави золототисячника, трилисника, гір­чиця, хрін, часник, цибуля.

• Інсуліни:

2. Засоби, що знижують апетит (анорексигенні препара­ти): дезопімон, фепранон, мазиндол (теронак).

1. Засоби, що підвищують апетит. Гіркоти вибірково по­дразнюють смакові рецептори язика, рефлекторно збуджують центр голоду довгастого мозку, підвищують апетит, покращують травлення. Застосовують гіркоти при захворюваннях, що супрово­джуються зниженням або відсутністю апетиту (анорексії).

Інсуліни знижують рівень цукру в крові і збуджують центр го­лоду довгастого мозку. Детально про інсуліни йдеться в розділі «Препарати гормонів та їх синтетичних аналогів», тема 15.

2. Засоби, що знижують апетит (анорексигенні препара­ти), стимулюють, збуджують центр насичення довгастого мозку і пригнічують центр голоду. Застосовують анорексигенні препарати при аліментарному ожирінні (ожиріння, що пов’язане з перещан-

ним). Вони полегшують дотримування дієти. Побічна дія — без­соння, підвищення АТ, лікарська залежність. Протипоказання — гіпертензивна хвороба, стенокардія, гіпертиреоз.

Особливості роботи з препаратами:

• гіркоти приймають за 15—20 хв до їди;

• анорексигенні препарати приймають під час їди у першій поло­вині дня, найкраще під час сніданку.

2. Засоби, які застосовують при порушенні секреції шлунково­го соку.

1. Засоби, які застосовують при недостатній секреції (гіпо- секреції) шлункового соку.

2. Засоби, які застосовують при надлишковій секреції (гіперсекреції) шлункового соку.

1. Засоби, які застосовують при гіпосекреції шлункового со­ку:

• препарати, що застосовують у легких випадках, на початко­вих стадіях захворювання:

• гіркоти (див. «Засоби, що підвищують апетит»);

• вуглекислі мінеральні води: єсентуки-17, лужанську, поляну квасову;

• препарати лікарських рослин: квіти бузини чорної, ромашки лікарської, трави золототисячника малого, деревію звичай­ного тощо;

• засоби замісної терапії, препарати, які застосовують у важ­ких випадках: сік шлунковий натуральний, пепсин, кислоту хлор­ну розведену, пепсидил, абомін, ацидин-пепсин.

Вуглекислі мінеральні води містять вуглекислий газ, який по­силює секрецію шлункового соку. їх застосовують перед їдою на початкових стадіях захворювань шлунка, що супроводжуються зниженням секреції шлункового соку.

Засоби замісної терапії застосовують у тих випадках, коли за­лози шлунка не можуть забезпечити достатню секрецію шлунко­вого соку.

Сік шлунковий натуральний містить кислоту хлоридну розве­дену, ферменти пепсин, ліпазу й інші компоненти. Пепсин акти­вується тільки в присутності кислоти хлоридної розведеної. Тому його призначають у мікстурах із хлоридною кислотою або поро­шок пепсин запивають кислотою хлоридною розведеною.

Сік шлунковий натуральний, пепсин, кислоту хлоридну розве­дену, ацидин-пепсин, пепсидил, абомін призначають перед їдою при гіпоацидних гастритах, ахілії.

Особливості роботи з препаратами:

• засоби замісної терапії (сік шлунковий натуральний, пепсин, кислота хлоридна розведена) приймають за 15—20 хв до їди;

пепсин виписують у мікстурах з розчинами кислоти хлоридної розведеної;