95. Дайте країнознавчу характеристику країн Східної Африки.

Цей регіон утворюють 16 країн і є найбільшим на континенті за їх чисельністю. Держави об'єднуються насамперед за географічною ознакою. В цілому це один із най- нестабільніших і най бідніших регіонів світу, де донині перманентно виникають війни, здійснюється навіть широкомасштабний геноцид. Із Сомалі вимушені були тікати навіть американці. Якраз у Східній Африці було завдано потужних терористичних ударів по посольствах США. У наш час майже єдиною державою регіону, яка є значною мірою острівцем стабільності та відносного процвітання в морі хаосу та страждань, є Кенія.

Схі́дна А́фрика — географічний термін, що охоплює країни Африки на схід від Нілу за винятком Єгипту. До них належать:

Бурунді (столиця Бужумбура),

Джибуті (столиця Джибуті),

Кенія (столиця Найробі),

Коморські острови (столиця Мороні),

Мадагаскар (столиця Антананаріво),

Маврикій (столиця Порт-Луї),

Мозамбік (столиця Мапуту),

Південний Судан (столиця Джуба),

Реюньйон (столиця Сен-Дені),

Руанда (столиця Кігалі),

Сейшельські острови (столиця Вікторія),

Сомалі (столиця Могадішу),

Судан (столиця Хартум),

Танзанія (столиця Додома),

Уганда (столиця Кампала),

Еритрея (столиця Асмера),

Ефіопія (столиця Аддис-Абеба),

У Східній Африці проживають близько 200 народностей і зустрічаються чотири мовні групи. Унаслідок великих культурно-соціальних відмінностей в Східній Африці міститься значний конфліктний потенціал, що не раз виразився в минулих і поточних війнах, зокрема громадянських.

Межі багатьох держав встановлювалися колишніми колоніальними державами довільно, не враховуючи природних етнічних і культурних меж. Цей факт значно ускладнює розвиток регіону.

Низка країн Східної Африки - Ефіопія, Республіка Замбія, Республіка Сомалі і Республіка Бурунді - утворили в 1967 р. митний союз - Східноафриканське співтовариство.

Східна Африка більшістю антропологів розглядається як колиска Людства.

Чисельність і демографічні особливості. Природний приріст населення високий (2,9 % на рік), максимальний рівень його в Джибуті (4,8 %), Танзанії (3,1 %), Малаві (3,1 %), Уганді (3 %). В африканських сім'ях зберігаються традиції багатодітності, у деяких областях — полігамні форми шлюбу. В Кенії та Малаві зафіксовані одні з найвищих на материку показники народжуваності (до 55 народжених на 1000 осіб). Висока народжуваність зумовила в багатьох країнах, особливо в Кенії, дуже велику кількість дітей віком до 15 років (45 %) і, навпаки, найменше осіб похилого віку — всього 2,9 % . Абсолютно пропорційним є співвідношення між чоловіками та жінками.

Расовий склад. На території регіону мешкають представники трьох расових типів: на північному сході та сході переважає ефіопський расовий тип, в екваторіальних лісах і саванах — негроїдний, на південному сході та півдні — бушменський.

Ефіопський тип виник внаслідок поступового змішання середземноморських європеоїдів із негроїдами.

В екваторіальних лісах здавна мешкають низькорослі племена пігмеїв. За антропологічними ознаками вони подібні до типових представників великої негроїдної раси, з якими перебувають у віддаленій спорідненості. З епохи палеоліту на південному сході Африки переважає населення бушменського типу, з незначними рисами монголоїдності.

Етнічний склад. Населення півночі та півдня регіону дуже різниться за етнічним складом. На півночі (Ефіопія, Еритрея, Джибуті, Сомалі) переважають народи семітпо-хамітської мовної сім'ї, на південь від півострова Сомалі — представники ніло-сахарської (Кенія) і нігеро-кордофанської сімей (в інших районах).

Народи північно-східних окраїн Африки розмовляють спорідненими семітськими і кушитськими мовами. Найчисельнішими є народності банту (камба, ньямвезі, ганда, лухья тощо), а також суахілі, які проживають на острові Занзібар, у багатьох містах і приморських районах Кенії й Танзанії. Етнічну основу їх формування становлять берегові народності банту, які згодом змішалися з прибулим арабським та індійським населенням.

У містах Кенії, Замбії, Танзанії та інших країн проживають сотні тисяч арабів, індусів та європейців (переважно англійців, італійців і греків).

Релігійний склад. Релігійний склад населення неоднорідний. Особливо відчувається вплив християнства, послідовники якого у деяких країнах становлять більшість населення: Уганда (85 % — католики), Замбія (80 %), Кенія (65 %), Бурунді (60 %), Руанда (56 %). В Ефіопії переважає найдавніша в Африці християнська монофізитська церква (копти). Місцевих вірувань дотримується населення Малаві (40%), Бурунді (30 %), Руанди (28 %), Танзанії (20 %). Сфера впливу кожного окремого культу здебільшого обмежена округою, родовими групами та ін. Іслам поширений на північному сході й узбережжі ще з VII—VIII ст. Його сповідують більшість сомалійців (80 %), частина населення Джибуті, Ефіопії, Еритреї, Танзанії, Уганди.

Трудові ресурси. Економічно активного населення у регіоні — понад 48 млн осіб. Головна сфера зайнятості — сільське господарство. За наймом працює майже 10 % працездатного населення, 9 % із них — у сільському господарстві.

У деяких країнах регіону останніми роками загострилися соціальні проблеми: зростання безробіття, трудова міграція населення у розвинутіші райони і країни, міжетнічні конфлікти (Руанда, Бурунді, Малі, Сомалі).

Зовнішньоекономічні зв'язки

Баланс зовнішньої торгівлі країн регіону, як правило, дефіцитний. Їх основні торгові партнери — розвинуті країни Заходу, але велику роль для окремих із них відіграє і внутрірегіональна торгівля, особливо між Кенією, Угандою і Танзанією.

Країни Східної Африки експортують власних товарів на 5,51 млрд дол. Основні статті експорту:

— у Бурунді — кава, чай, бавовна, цукор;

— у Джибуті — худоба, м'ясо, ранні овочі, шкіра, взуття;

— у Замбії — мідь, свинець, кобальт, тютюн, електроенергія;

— у Кенії — нафтопродукти, кава, чай, цемент, кальцинована сода, екстракт піретруму;

— у Малаві — тютюн, чай, цукор, арахіс, тунгова олія, а також цінна деревина, шкіра, кава;

— у Руанді — кава, мінеральна сировина, олово, чай, хінін, шкірсировина;

— у Сомалі — жива худоба, банани, шкіра, риба;

— у Танзанії — кава, бавовна, горіхи кеш'ю, гвоздика, сизаль, алмази, тютюн, чай тощо;

— в Уганді — кава, бавовна, чай, риба, електровироби, залізо;

— в Ефіопії — кава, шкірсировина, мазут, бобові та олійні, золото;

— в Еритреї — бавовна, кава, тютюн, домашня худоба.

Імпорт превалює над експортом і становить понад 10 млрд дол. Країни регіону ввозять нафту й нафтопродукти, транспортні засоби, технічне устаткування, продовольство, медикаменти тощо.

Найбільшими експортними партнерами України є Ефіопія й Уганда, а найпомітніші імпортери — Замбія, Уганда, Малаві.

Попри сприятливі природні та історико-культурні чинники для розвитку туризму, в окремих країнах регіону, особливо в північній його частині, туристична діяльність стримується наявністю осередків військово-політичної напруженості (Сомалі, Еритрея, Руанда тощо).

У деяких країнах Східної Африки дуже міцні позиції державного сектору економіки. Так, у Замбії державі належать транспорт, енергетика, сфера обслуговування, туризм. Основу державного сектору Кенії становлять транспорт, система зв'язку, виробництво й розподіл електроенергії; частково націоналізовано банківсько-кредитну сферу. В Ефіопії державі належать видобуток благородних металів, електро- й водопостачання, транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля, сфера фінансів. У Сомалі націоналізовані іноземні банки, гірничодобувні й провідні підприємства обробної промисловості, збут і розподіл нафтопродуктів, монополізовано державою закупівлю та експорт зернових, бавовни, шкіри, ароматичних смол. У Танзанії найміцніші позиції державного сектору в гірничодобувній промисловості, енергетиці, водопостачанні, торгівлі, будівництві, транспорті тощо.

Приватний капітал найактивніший в обробній промисловості, будівництві, сфері послуг, товарному сільському господарстві, туризмі Замбії, Кенії, Малаві, Бурунді, Танзанії. Найбільшими інвесторами є Велика Британія, США, ФРН, Японія, Індія та ін. В одних випадках він самостійно контролює виробничі підприємства, в інших — на основі створення спільних структур з національними державним і приватним капіталами.