93. Дайте країнознавчу характеристику «арабському світу»

Арабським світом (араб. العالم العربي / ISO 233: al-ʻālam al-ʻarabi) прийнято узагальнено називати арабські країни Близького Сходу таПівнічної Африки, а також ті країни, що входять до Ліги арабських держав та мають арабську мову у статусі офіційної мови. Арабський світ складається з 22 країн з сукупним населенням близько 360 млн чоловік.

Сьогодні, арабський світ переважно має автократичні режими та низькій рівень демократичних свобод. У кінці 2010 початку 2011 по країнах арабського світу прокотилась хвиля протестів з вимогами економічних та демократичних перетворень.

У світі більше 20 арабських держав, розташованих в Азії й Африці. Усіх їх поєднує арабська літературна мова, хоча діалекти значно відрізняються один від одного. Тому, обираючи

перекладача, потрібно бути впевненим у тому, що він досконало знає той чи інший діалект.

Незважаючи на спробу арабських країн досягти єдності, між ними існують серйозні протиріччя. Але, незважаючи на розкол, розбіжності, юніоністська ідея пустила глибокі корені. Не випадково значні зусилля арабської дипломатії були спрямовані на досягнення проміжних об’єднань. Такі спроби були розпочаті в ЗО—60-х роках — створення Об’єднаної Арабської Республіки із Сирії та Єгипту, спроби об’єднання Лівії з Тунісом, Марокко, Єгиптом і Суданом, створення низки інших осей, арабський фронт відмови, що був утворений після Кемп-Девідського договору тощо. Практично "золоте правило" арабської дипломатії — приділяти першочергову увагу стосункам із своїми, як вони говорять, "арабськими братами". Це перше найближче коло кожної з арабських держав.

94. Дайте країнознавчу характеристику країнам Центральної Європи.

Географічне положення та склад території. Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив між Західною та Східною Європою, що простягнувся від Балтики до Чорного та Адріатичного морів.

За політично картою визначте склад регіону. Згадайте, які зміни на політичній карті Центральної Європи відбулися в 90-х роках XX ст.

Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як дуже вигідне. Воно характеризується:

а) компактним розташуванням у центрі Європи. З одного боку розташовані розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначає економічну політику країн на регіональному і світовому рівні, а з другого — країни СНД. які для країн Центральної Європи є вигідними економічними партнерами;

б) виходом до моря більшості країн регіону, що дає можливість здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом. Через територію п'яти країн регіону протікає Дунай, що частково компенсує для Угорщини та Словаччини їхню ізольованість від Світового океану та має інтегруюче значення;

в) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основному невеликими за територією, мають добру транспортну доступність. Їх територію в усіх напрямках перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, ЛЕП.

Країни Балтії (Латвія, Литва, Естонія) у 90-ті роки активно інтегрувалися з Центральну Європу, тому вони розглядаються в межах цього регіону. За державним ладом усі країни — республіки.

Природно-ресурсний потенціал. Земельні ресурси розподілені між країнами доволі рівномірно. У розміщенні інших ресурсів проявляються великі контрасти. Паливні ресурси переважають у північній частині регіону, рудні — на.

З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішим є буре вугілля. На кам'яне вугілля багаті Польща та Чехія, нафтогазоносні провінції є в Румунії, Албанії та Хорватії (частково в Угорщині та Сербії). Країни Балканського півострова багаті на гідроресурси.

Основні запаси залізної руди містяться в країнах Балканського півострова (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Албанія найбільше у світі видобуває хромітових руд.

Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів, які є як на півночі, так і на півдні. Мідних руд найбільше у Польщі, бокситів — в Угорщині. З нерудної сировини найпоширенішими є запаси калійної та кухонної солей (Польща, Румунія), сірки (Польща).

Населення. Населення Центральної Європи становить майже чверть населення усієї Європи. При цьому найбільшу чисельність населення має Польща (близько 40 млн. осіб), найменшу — Словенія і Македонія (близько 2 млн. осіб). Країни регіону відрізняються за основними характеристиками населення, але мають і деякі спільні риси. По-перше, демографічні процеси тут значною мірою зумовлені наслідками Другої світової війни. По-друге, перебудова економіки на індустріальну основу зумовила розвиток процесів урбанізації і пов'язаних з цим змін у відтворенні населення, характер його розселення.

У цілому для країн Центральної Європи характерний перший тип відтворення населення. Тому тут відбувається процес «старіння» населення, а в Угорщині, Болгарії, Румунії та країнах колишньої Югославії впродовж 90-х років XX ст. кількість населення зменшувалася. Тільки в Албанії природний приріст населення доволі високий (20 осіб на 1 тис. жителів).

У повоєнний період у країнах регіону різко посилився процес урбанізації, внаслідок чого міське населення в усіх країнах (крім Албанії) переважає 50%. Найбільш урбанізованою країною є Чехія. Яскравим прикладом концентрації населення у великому місті є столиця Угорщини — Будапешт (40% міського населення). Крім Будапешта, у Центральній Європі розвиваються такі агломерації, як Бухарестська, Празька, Верхньосілезька, Варшавська, Софійська, Белградська.

Розміщується населення нерівномірно. Найбільшу густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина, Словаччина, Сербія і Чорногорія, найменшу — країни Балтії.

Серед країн Центральної Європи переважають однонаціональні країни. У країнах колишньої Югославії загострилися міжнаціональні конфлікти, що виникли через релігійні відмінності. В етнічному складі населення різко переважають слов'янські народи. З інших народів найчисельніші румуни, албанці та угорці.

Населення регіону зайняте переважно у промисловості (40-50%), у сільському господарстві — 20-50% та у невиробничій сфері — 15-20%, роль останньої постійно зростає. Рівень безробіття становить 5-15% і коливається залежно від результатів проведених реформ.

Загальна характеристика господарства. У післявоєнному соціально-економічному розвиткові Центральної Європи можна виділити два етапи. Перший (друга половина 40-х — кінець 80-х років) — це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки.

Практика довела, що такий підхід доволі ефективний в умовах наявності екстенсивних чинників розвитку та необхідності створення основних галузей промисловості у стислі терміни. Але така система неспроможна забезпечити інтенсивне зростання на основі НТР, що стало особливо проявлятися у 70-80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн розвинутої ринкової економіки.

Другий етап соціально-економічного розвитку центральноєвропейських країн бере свій початок наприкінці 80-х — на початку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних реформ, створення основ ринкової економіки (роздержавлення та приватизація, створення основ конкуренції тощо).

У сучасному світовому господарстві більшість країн належать до держав із середнім рівнем розвитку економіки. Серед цих країн за рівнем економічного розвитку провідні позиції мають: Словенія, Польща, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія. Загальна структура господарства дає змогу зарахувати країни Центральної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних країн. На промисловість у структурі національного доходу в країнах регіону припадає від 45% до 60%, у той час як до Другої світової війни економіки цих країн мали аграрний характер.