51. Проаналізуйте основні тенденції «особливого шляху розвитку» Лівії.

Офіційна назва – Держава Лівія. Географічне положення  -  розташована в Північній Африці, на узбережжі Середземного моря. На півночі омивається Середземним морем, на сході межує з Єгиптом, на південному сході - з Суданом, на півдні - з Чадом і Нігером, на заході - з Алжиром і на північному заході - з Тунісом. Територія - 1 759,5 тис. кв. км Населення - 6,420 млн. осіб (2009 р.) Столиця - Тріполі (Tripoli) - 1,06 млн. осіб (2006 р.) Адміністративний поділ - 26 адміністративних районів (шаабіят), розбитих на 378 комун (махаллей). Офіційна мова – арабська Релігія - 97% населення сповідують іслам сунітського напрямку, 3% - християнство та ін. Грошова одиниця -  лівійський динар = 1 000 дирхамам

Членство у міжнародних організаціях  - член ООН, ОАЕ, Ліги арабських держав, ОПЕК.

В середині лютого 2011 р. в Лівії почалися масові демонстрації протесту проти режиму Муаммара Каддафі. Опозиція сформувала Національну перехідну раду Лівії, яку оголосила єдиним легітимним органом влади в країні. Владу Національної перехідної ради Лівії визнали близько 60 країн, включаючи і Україну. 23 жовтня 2011 р. керівництво Національної перехідної ради (НПР) офіційно проголосило Лівію звільненою від режиму Муаммара Каддафі, який правив Лівією 42 роки і загинув 20 жовтня в околицях своєї малої батьківщини - міста Сірт. 31 жовтня 2011 р. члени керівного органу Національної перехідної ради на розширеному голосуванні  обрали нового главу тимчасового уряду Лівії. В країні діє Конституційна декларація прийнята Перехідною національною радою 3 серпня 2011 р. 7 липня 2012 р. відбулись вибори до Загального національного конгресу (ЗНК), а 8 серпня відбулась передача повноважень від Національної перехідної ради до новообраного парламенту. Глава держави (тимчасовий глава держави) - Мухаммед Юсеф аль-МАГАРІФ (Mohamed Yusuf el-Megarif). Законодавча влада належить Загальному національному конгресу (ЗНК), обраному 7 липня 2012 року. Конгрес виконує функції парламенту і має скласти Конституцію країни. Після цього в Лівії мають пройти президентські і парламентські вибори. Складається з 200 депутатів. ЗНК обирає Прем'єр-міністра та затверджує склад уряду.  Голова Загального національного конгресу (ЗНК) - Мухаммед Юсеф аль-МАГАРІФ (Mohamed Yusuf el-Megarif) 28 травня 2013 р. подав у відставку. Виконавча влада уряду на чолі з Прем'єр-міністром. Прем'єр-міністр пропонує склад уряду на затвердження парламенту. Нинішній уряд затверджено 31 жовтня 2012 р., присягу принесено 15 листопада 2012 р. Прем'єр-міністр - Алі ЗІДАН, призначений 15 жовтня 2012 р.

До початку розробки родовищ нафти Лівія була однією з найбідніших країн Африки і не мала особливих перспектив економічного розвитку. Велику частину лівійців було зайнято в сільському господарстві, надто малопродуктивному через дефіцит опадів і недостачу придатних для обробки земель. Але вже до середини 1960-х років завдяки розробці родовищ нафти Лівія встала в один ряд з такими країнами, як Венесуела, Кувейт і Саудівська Аравія. У 1983 доход на душу населення зріс до 8480 дол. Бурхливий розвиток нафтовидобувної промисловості залишив далеко позаду всі інші галузі господарства. Національна промисловість Лівії тільки починає формуватися, і досі доводиться імпортувати продовольство для задоволення потреб зростаючого населення. Інша проблема - недостача кваліфікованих кадрів.

Нафтовидобувна промисловість.  Ще у 1955, передбачуючи можливість виявлення нафти, уряд Лівії ухвалив закон про нафтові концесії. Прибуток мав був ділитися порівну між нафтовими компаніями та урядом Лівії, а після закінчення певного встановленого терміну частина концесії повинна була переходити у власність держави. У 1958 були розвідані перші значні нафтові родовища, а в 1961 почалася їхня експлуатація. У районі багатих нафтових родовищ на південь від затоки Сидра на основі концесій діють понад 30 нафтових компаній.    Найбільші родовища нафти - Серір, Бахі, Нафура, Рагуба, Інтісар, Насер, Ваха, Самах - знаходяться на південь від затоки Сидра і сполучені нафтопроводами з узбережжям. Відвантаження нафти на експорт здійснюється через п'ять терміналів для нафтоналивних танкерів, розташованих у середземноморських портах Ес-Сідер, Рас-ель-Ануф, Марса-ель-Бурейка, Марса-ель-Харіга і Ез-Зувайтина. Щодо запасів природного газу (657 млрд. куб. м) Лівія посідає третє місце в Африці. Найбільше родовище Хатейба (339 млрд. куб. м).

Сільське господарство.  Крім видобутку нафти, важливою складовою економіки є сільське господарство. Сільське населення обробляє землю у вузькій прибережній смузі Тріполітанії, використовуючи зимою атмосферні осадки, а влітку - зрошування з колодязів. Навколо Тріполі, в районі поширення товарного садівництва, вирощують цитрусові, фініки, оливки і мигдаль. У південних оазисах для зрошування полів використовуються води підземних джерел. При наявності достатньої кількості осадків на периферії височин обробляють ячмінь. Орні землі становлять лише 1% площі країни, і тільки 1% з них входить до зони штучного зрошування.  У Кіренаїку на плато Барка-ель-Байда обробляють зернові культури, маслини і плодові дерева. Лівія розташовує 8 млн. га пасовищних земель у Тріполітанії і 4 млн. га - у Кіренаїку. У районі плато Ель-Ахдар у Кіренаїку живуть кочовики-скотарі.  Інші галузі промисловості. Уряд Лівії докладає зусиль до розширення і диверсифікації галузевої структури промисловості.  Серед найбільших підприємств обробної промисловості - металургійний комбінат в Місураті, заводи з виробництва труб і електрокабелів; налагоджено складання автомобілів і тракторів. Легка і харчова промисловість розвинені слабо. Традиційні галузі виробництва включають видобуток морських губок, випаровування солі у прибережній зоні і різні ремісничі виробництва: виготовлення виробів з шкіри, міді, олова, кераміки і килимарство. Є також невеликі підприємства з обробки сільськогосподарської продукції, деревини, виробництва паперу, тютюнових виробів, тканин і мила.  Чисельність промислових робочих невелика, але постійно зростає в міру розвитку нафтової промисловості і будівництва підприємств, пов'язаного із видобутком і переробкою нафти.

Зовнішня торгівля.    Лівія успішно конкурує з іншими державами на світовому нафтовому ринку.  Головні статті імпорту - машини, будівельне і транспортне обладнання, тканини, промислові товари і продовольство. Крім нафти, Лівія експортує природний газ. Основні торговельні партнери Лівії - Італія, Німеччина, Іспанія і Франція.

Транспорт.  Головний морський порт країни - Тріполі. За ним йдуть Бенгазі, Дерна і Тобрук.   Лівія має в своєму розпорядженні власний вантажний морський флот.    Головна автомагістраль країни проходить вздовж середземноморського узбережжя від Тунісу до Єгипту. Важливу роль відіграє також шосе, що з'єднує узбережжя з Фецаном. Внутрішні транспортні зв'язки обмежуються дорогами, що не мають твердого покриття, і авіасполученням. Кілька міжнародних авіаліній забезпечують сполучення Тріполі і Бенгазі з країнами Європи і США. У

Грошовий обіг і банківська справа.    Державна грошова одиниця - лівійський динар, що складається з 1000 дирхамів.