19. Назвіть і обґрунтуйте основні принципи досліджень у країнознавстві

Комплексні підходи до вивчення країн розширюють практичне значення країнознавства, яке, володіючи значним інтеграційним потенціалом, об’єднує в собі знання з різних наук. Розглядаючи фізичне, політичне, економічне, соціальне, культурне становищи країни чи регіону потрібно памятати загальні характеристики (план* за якими здійснюється вивчення країни:

Загальні відомості;

Географічне (фізико-, економіко- та політико-географічне* положення, територія, суходільна чи марська площа*;

Природне середовище (особливості природних умов, клімат, аналіз природокористування, забезпеченість природніми ресурсами*.

Основні етапи історичного розвитку (яке проживало населення в певні історичні періоди, при цьому важливо розглянути органічне поєднання минулого (історичне коріння* із сучасностю й можливе тенденційне майбутнє*.

Форми державного політико, економіко адміністративно-територіального устрою країни (форма правління, органи влади, політичні та громадські організації, ЗМІ, навчальні заклади, адміністративний поділ*.

Народонаселення (кількість, структура, тривалість життя, розміщення, міграції населення, типи поселень*.

Господарство (характеристика провідних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг і територіальної структури економіки*.

Культурно-релігійне становище (мова, релігійна приналежність, етногеографічні особливості, традиції, „географія занять і способу життя”, всесвітньо відомі пам’ятки природи та культури, які стали своєрідними візитними картками країн, внесок у світову культурну спадщину видатних діячів науки, літератури, музики, образотворчого мистецтва*.

Характеризуючи географічне положення, природні умови і ресурси країн ви повинні спиратися на вже здобуті знання про їх розташування, рельєф, клімат, внутрішні води, ґрунти, корисні копалини, водні, лісові, агрокліматичні, рекреаційні ресурси з попередніх курсів географії. Країнознавство обов’язково містить історичний елемент, щоб не бути „блідою копією місцевості”, тому згадка про основні події та їхні наслідки, пов'язані з історією заселення і господарського освоєння території, дає можливість повніше задіяти міжпредметні зв'язки з історією. Питання особливостей народонаселення, своєрідності культури та господарської діяльності є основою змісту курсу. При характеристиці господарства акцентується увага на галузях спеціалізації. У сфері послуг окремих країн виділяються галузі освіти, спорту, туризму, знання про які особливо актуальні й цікаві для молодої людини. У зовнішньоекономічних зв’язках держав потрібно виділяти зв’язки з Україною. Детальність і глибина, з якою розкривається кожний пункт характеристики країни, визначаються проявом її специфічних і типових рис.

20. Опишіть наукові напрями, теорії та школи, які вивчають країнознавство.

Країнознавство – гуманітарна дисципліна яка займається комплексним вивченям різноманітних політичних, економічних та культурних державних утворень тобто країн. Країна – політичне, національне, соціальне і культурне співтовариство, організоване державою із акцентом на його географічному (просторовому* положенні в світі. К. має більш широкий зміст, ніж поняття держава, з яким її часто ототожнюють. Воно включає історико-культурні особливості, своєрідність народу (або народів*, звичаї, суспільну будову.

Країнознавство – комплексне вивчення країн або великих регіонів з метою виявлення на конкретних територіях загальних закономірностей, які встановлюються політичною, фізичною і економічною географіями. Виділяються три напрями країнознавства: фізико-географічний, економіко-географічний і соціально-політичний, політико-географічне, історико-географічне, воєнно-географічне, медико-географічне та ін.

Прогнозне і конструктивне країнознавство – вивчення територій, на яких будуть виконуватись довготермінові програми і проекти соціально-економічного розвитку.

Наукове країнознавство – вивчення й аналіз географічної, політичної, історичної, культурної, етнічної своєрідності і проблем певної території (країни, регіону, району*.

Культурно-освітне країнознавство – знайомить різні групи населення з географічною картиною світу, з різними країнами, їх господарством, населенням, містами, етнокультурними особливостями, політичними й економічними проблемами.

Краєзнавство географічне – вивчення взаємозв’язків природних і соціальних явищ з науковою, навчальною, виховною і практичною метою.

Економіко-географічне (суспільно-географічне* країнознавство – займається вивченням господарства і населення з точки зору його галузевої спеціалізації та територіального розподілу й організації.

Медико–географічне країнознавство – галузь знань про мед.-геогр. особливості території, стан здоров’я населення та організацію його охорони в країнах, регіонах, районах. М.-г.к. вивчає санітарний стан територій, наявність внутрішніх і положення відносно зовнішніх осередків можливих масових захворювань

Навчальне країнознавство – представляє важливу складову частину шкільної географії з вивчення країн і регіонів, а також включає підготовку професійних спеціалістів-географів і викладачів.

Геоінформаційне країнознавство – вивчає методику одержання, обробки, узагальнення та передачі споживачу географічної інформації про країни, регіони, райони та інші географічні й економічні об’єкти.

Культурно-освітне країнознавство – знайомить різні групи населення з географічною картиною світу, з різними країнами, їх господарством.

Головна задача комплексного країнознавства – полягає у створенні цілісних і якомога ширших за своїм змістом характеристик різних територій, перш за все країн і районів. Вона поділяється на: опис (виявлення фактів*, пояснення і передбачення (прогнозування*.

Комплексні країнознавчі взаємозв’язки – характер відношення: природа – людина, яке визначає дію природи на всі сторони життя людини; природа – господарство, в умовах НТР зберігається першорядна роль природної складової в розвитку, спеціалізації і розміщенні господарства; природа – суспільство, яка визначає роль природної складової в розвитку, функціонуванні суспільства та його територіальної організації; природні ресурси – господарство, яке визначає вплив географії природних ресурсів на географію господарства.

Комплексні країнознавчі характеристики – представляють собою свого роду „географічний паспорт” певної території і є одною з розповсюджених і ефективних форм доведення спеціально обробленої інформації про території для різних груп споживачів. За Я.Г.Машбіцем, вони включають такі елементи: 1* Своєрідність країни (району, різних територій*; 2* Територія, географічне і геополітичне положення; 3* Історико-географічні етапи розвитку; 4* Природа і природокористування; 5* Населення і культура; 6* Господарство; 7* Розселення

Країнознавчий „паспорт” території – характеристика особливостей усіх форм власності й усіх типів господарювання на конкретних територіях.

Становлення країнознавчих принципів.

Англійська школа країнознавства – розвивалась у XVII-XVIII ст. як описова з комерційним нахилом (Г. Чисхольм „Керівництво з комерційної географії”*.

Німецька школа країнознавства – розвивалась у XVII-XVIII як описове країнознавство, або „камеральна статистика” в німецьких університетах. Студенти заучували відомості про країни і міста – їх території, населення, господарство, державний лад, армії, фінанси та ін. Роботи цієї школи відрізнялися насиченістю цифровими даними. Гетнер (Хетнер* Альфред (1859 – 1941* – німецький географ. Основні праці з країнознавства, історії і методології географії. Відносив географію до наук про простір.

Французька школа країнознавства – „географія людини” традиційно сильна своєю країнознавчою направленістю. Вона відрізнялась образністю комплексних країнознавчих описів, особливою увагою до людини і циклів її життєдіяльності. В основі праць представників цієї школи знаходиться всесторонній показ специфічних особливостей тої чи іншої території, її неповторний образ. Особливо велику увагу приділяли опису різноманітності географічних форм і типів, показу господарського використання і заселення території, взаємодії на ній природи, людини, суспільства, господарства, культури. На чолі школи стояв Елізе Реклю (1830 – 1905рр.* – французький географ і засновник сучасного країнознавства. Автор, редактор та ідейний керівник багатотомногоциклу видань „Нова всесвітня географія” та 19-томна загальна географія „Земля і люди”, в яких основний акцент переніс з природознавчого опису на опис народів, міст, історичних пам’яток. Головна ідея цих праць – людська праця, зміна природи людиною. Боден Жан (1530-1596* – французький політичний діяч, юрист, теоретик держави. Вперше сформулював і обгрунтував поняття суверенітету як суттєвої ознаки держави. У праці “Шість книг про республіку” визначив: “Суверенітет – це абсолютна і постійна влада держави”. Серед суттєвих ознак суверенітету держави Б. виділяв право видавати та скасовувати закони, оголошувати війну й укладати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інстанції та ін. Необхідно і згадати Монтеск’є який у книзі „Про дух законів” (1748 р.* розмірковував про залежність соціального устрою, форм правління від клімату, грунтів, розмірів країни. Д.г. найбільшого поширення набув у XVIII cт. і згодом виявився теоретичною основою численних країнознавчих праць.

Радянська школа країнознавства – сформувалась під безпосереднім впливом ідей районної школи Барановського – Колосовського – Вітвера, яка склалася на географічному факультеті Московського університету. Основним положенням школи було вчення про „район” як складову частину країни, з його об’єктивним характером, а також створенням програми країнознавчих комплексних характеристик. Барановський М.М. (1881-1963* – російський географ, професор, чл.-кор. Основні праці – з економічної географії, економічної картографії та країнознавства. Основоположник радянської школи країнознавства, обгрунтував учення про район як органічну складову країни. З 1929 р. працював у Московському університеті, де розробив ряд курсів і видав низку підручників.