17. Культурологічне країнознавство: основні завдання досліджень

Культурно-освітне країнознавство – знайомить різні групи населення з географічною картиною світу, з різними країнами, їх господарством. Культурно-релігійне становище (мова, релігійна приналежність, етногеографічні особливості, традиції, „географія занять і способу життя”, всесвітньо відомі пам’ятки природи та культури, які стали своєрідними візитними картками країн, внесок у світову культурну спадщину видатних діячів науки, літератури, музики, образотворчого мистецтва*.

Культурологія. Поняття про культуру: різні підходи. Типи культури. Цивілізації й культура. Проблема культурної регіоналізації світу. Культурні макрорегіони світу. Культурні регіони і субрегіони. Культура країни. Культурна спадщина країни. Традиційна культура. Масова культура в країні, особливості розвитку. Субкультури в країні. Контркультурні явища.“Галузева” структура культури країни. Матеріальна культура в країні, її основні складові. Духовна культура в країні, її складові. Політична культура. Правова культура. Соціальна культура в країні. Територіальна структура культури країни. Історико-культурні регіони. Поняття про історико-культурний (історико-географічний) край. Культурологічне краєзнавство: основні завдання дослідження. 1Основні критерії виділення країв. Історико-культурні зони на теренах країни. Історико-культурні землі, їх особливості. Історико-етнографічні області. Історико культурні місцевості на теренах країни, їх особливості. Управління культурними процесами в країні. Культурна політика в країні та її регіонах. Типи культурної політики. Етнічні культури в країні. Процеси взаємодії між етнічними культурами. Асиміляція. Аккультурація. Полікультурність у країні. Полікультуралізм (мультикультуралізм). Релігійне країнознавство: основні завдання досліджень. Матеріальна релігійна культура. Духовна сфера релігійного життя. Державна політика і релігії в країні: різні види стосунків. Взаємодія між конфесіями в країні: мирний діалог чи протистояння.

18. Дайте оцінку історичних коренів країнознавства

Геродот (між 490 і 480 – 430 і 424 рр. до н.е.* – давньогрецький історик, який у своїй 4-й книзі „Історія” залишив розділ з країнознавства (географія Пн. Причорномор’я*.

Ератосфен Кіренський (276 – 194 рр. до н.е.* – давньогрецький вчений, що дав назву „географія” самій науці й склав „Географічні записки”, одну з перших країнознавчих робіт.

Гвіччардіні Л. (1483 – 1540* – італійський географ, який написав книгу „Опис Нідерландів”, надруковану в 1567 р. Більшість географів вважають її першою працею в галузі економічної географії країнознавчого напрямку

Вареній Б. (Вареніус* (1622-1650* – голландський географ, який написав працю „Всесвітня географія”, де виклав основи країнознавства. Його концепція полягала в поділі географії на генеральну (загальну* і власне географію (окрему*, яка вивчає різні країни – країнознавство. У структурі К. виділено три розділи: 1. „земний” – (положення країни, її межі, конфігурація, площа, рельєф, видобуток руд, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ*; 2. „небесний” – широта місця і висота Сонця, тривалість сезонів року, кліматична зональність; 3. людський – склад населення, особливості його життя, торгівля, міста, політичний устрій.