117. Розкрийте зміст понять: посередництво, миротворчість, міжнародні переговори, превентивна дипломатія.

Посередництво – це сукупність видів діяльності, виконуваних фізичними та юридичними особами, які забезпечують просування створеної виробником продукції до споживача. Суб'єктами посередницької діяльності є юридичні організації та фірми (брокерські, маклерські, дилерські, агентські та ін.), з одного боку, та фізичні особи (агенти, брокери, дилери, маклери, комісіонери, комівояжери) – з іншого. Такі операції здійснюються за дорученням виробника, постачальника, споживача та інших суб'єктів.

Посередницькими операціями є: пошук партнерів для налагодження ділових контактів, підготовка договірної та контрактної документації, укладення договорів (контрактів), здійснення маркетингових досліджень, транспортно-експедиційні операції, кредитно-фінансове обслуговування (отримання капіталів у кредиторів та їх використання для надання авансових позик, купівлі цінних паперів тощо), страхування, рекламні послуги, післяпродажне обслуговування та ін.

За свою діяльність посередники отримують винагороду: 2-12% від прибутку. Водночас використовують такі форми винагороди, як прогресивна (із збільшенням обсягів реалізованої продукції зростає частка винагороди), регресивна (із збільшенням обсягів реалізованої продукції величина винагороди зменшується), лінійна (винагорода незмінна незалежно від обсягів реалізованих товарів), прямо пропорційна (розмір винагороди зростає із збільшенням прибутків) та ін. Винагорода посередників є платою за виконану ними роботу і продану посередницькій фірмі робочу силу, а також за ризик (у разі виконання посередницьких функцій фізичною особою за нагромаджені нею кошти або отримані кредити).

Миротворчість - це дії, спрямовані на досягнення угоди між конфліктуючими сторонами головним чином за допомогою мирних засобів.

Міжнародні переговори - одна з широко використовуваних форм контактів між представниками різних держав з метою вирішення питань, що становлять взаєм, інтерес, урегулювання суперечностей при виникненні конфліктів, розвитку співробітництва у різноманітних сферах, вироблення спільних дій та заходів, укладення міжнар. договорів, обміну думками тощо. П. м. ведуться уповноваженими представниками держав. Вони можуть проходити на рівні глав держав або урядів, міністрів, послів тощо. За формою проведення розрізняють двосторонні та багатосторонні П. м. Формою багатосторонніх переговорів є міжурядові конференції. Формою П. м. є також міжнар. консультації. Відповідно до норм, що містяться у Статуті ООН, П. м. повинні проводитись на принципах рівності, поваги до держ. суверенітету, мирного вирішення спорів, незастосування сили або загрози її застосування та ін. Ведення П. м. є одним з ефектив. засобів мир. вирішення міжнар. спорів і конфліктів.

Превентивна дипломатія – дії спрямовані на те щоб не допустити перехід існуючих суперечок у конфлікт та обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення.

Превентивна дипломатія включає:

1. заходи по зміцненню довіри (обмін військовими місіями; створення регіональних та субрегіональних центрів контролю за угодами сфери озброєння, проведення консультацій під егідою генсека)

2. виявлення фактів (збір та аналіз інформації щодо територій, конфліктогенних за своїм характером)

3. раннє попередження (синтез політичних показників з інформацією системи раннього попередження екологічних та стихійних лих, загрози голоду тощо)

4. превентивне розгортання (заходи по розміщенню збройних контингентів під командуванням ООН в проміжок часу, що передує початку конфлікту)

5. демілітаризовані зони

Превентивне розгортання проводиться:

- в умовах національної кризи в межах окремої країни-члена ООН

- в умовах виникнення міждержавних суперечок

- в умовах, коли один з членів ООН вважає загрозливою ситуацію на його кордонах і звертається з проханням розмістити збройні контингенти ООН з свого боку кордону

118 – ідентичне 79.

119. Охарактеризуйте процес укладання міжнародних договорів. Розкрийте зміст понять: «парафування тексту договорів», «підписання ad referendum», «пролонгація договору», «промульгація», «ратифікація договору».

Віденські конвенції 1969 і 1986 років не визначають, що слід розуміти під "укладенням договору". Виходячи з міжнародної практики, можна зробити висновок, що укладення міжнародного договору означає всі дії держави, починаючи від переговорів і закінчуючи вступом договору в силу.

Процес укладення договорів може бути розділений на стадії:

складання і ухвалення тексту договору;

встановлення аутентичності текстів договорів;

вираження згоди на обов'язковість договору.

У різних підручниках з міжнародного права можна зустріти різну кількість таких стадій. Також виокремлюють більш детально усі етапи укладення міжнародного договору:

призначення уповноважених для ведення переговорів - подання і перевірка — узгодження тексту договору — обговорення та ухвалення проекту договору - аутентифікація, парафування Тексту договору - підписання договору — заява застережень - ратифікація договору - обмін ратифікаційними грамотами та їх депонування - опублікування договору - реєстрація договору.

Договори, як правило, готуються і підписуються спеціально уповноваженими на те особами. Вони повинні мати відповідні повноваження, тобто документ, який засвідчує про право вести переговори, підписувати міжнародний договір, брати участь у конференції тощо. Укладати договори без спеціальних повноважень (ех-оfісіо) можуть глава держави, глава уряду, глава відомства закордонних справ. Глави дипломатичних представництв і представництв держав при міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях також не потребують повноважень, проте вони можуть здійснювати дії лише з метою прийняття тексту договору.

Укладенню договору передує договірна ініціатива, тобто пропозиція однієї держави або групи держав укласти певний договір з одночасним представленням проекту тексту договору.

Розробка тексту договору може відбуватися на переговорних, на спеціально скликаних міжнародних конференціях, у рамках міжнародних організацій.

Двосторонні договори розробляються в основному на переговорах відповідних держав. А конвенції про право міжнародних договорів 1969 і 1986 років приймалися на міжнародних конференціях з кодифікації права договорів, Конвенція про боротьбу із захопленням заручників 1979 р. - Генеральною Асамблеєю ООН, Конвенція про примусову і обов'язкову працю 1929 р. - у рамках МОП і т.п.

Після того, як текст договору узгоджений, необхідно встановити його аутентичність. Встановлення аутентичності означає, що текст договору остаточний і змінам не підлягає.

Встановлення аутентичності договору проводиться шляхом його парафування (проставлення під договором ініціалів уповноважених осіб), підписання, підписання ad referendum (підписання договору з умовою подальшого схвалення компетентним державним органом), включення тексту в заключний акт конференції або в резолюцію міжнародної організації про схвалення договору.

Парафування міжнародного договору — попереднє підписання міжнародного договору ініціалами уповноважених осіб, які брали участь у його розробленні. Можливе парафування всього тексту договору і певних його статей.

Якщо після процедури встановлення аутентичності договору сторони вирішують внести в текст зміни або доповнення, аутентичність підлягає новому встановленню.

Текст договору може прийматися голосуванням (одноголосно, простою більшістю, двома третинами голосів або іншою більшістю за угодою сторін), консенсусом (без голосування, за відсутності заперечень учасників переговорів. Якщо надходить хоча б одне заперечення, текст договору не може бути прийнятий до тих пір, поки не буде змінено відповідне положення договору або заперечення не буде знято).

Якщо договір розробляється в рамках міжнародної організації, текст може прийматися шляхом голосування за резолюцію про схвалення договору (наприклад, на засіданні Генеральної Асамблеї ООН).

Текст договору, що розробляється на конференції, може прийматися також шляхом включення його в заключний акт конференції, наради.

Наступною стадією укладення договору є вираження згоди держав та інших суб'єктів міжнародного права на обов'язковість договору Статті 11 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років встановили наступні способи вираження згоди на обов'язковість договору:

підписання договору;

обмін документами;

ратифікація договору;

його прийняття, затвердження;

приєднання до нього або будь-який інший спосіб, про який домовилися сторони.

Найбільш поширеним способом вираження згоди на обов'язковість договору є його підписання. Підписання договору означає або остаточне ухвалення його тексту, або вираження згоди на його обов'язковість. Воно може бути повним, остаточним або попереднім. У підписаний договір не можуть вноситися зміни.

У деяких міжнародних організаціях прийнята процедура, яка взагалі не передбачає підписання. У МОП, наприклад, конвенції приймаються конференцією і передаються на затвердження державам.

Згода на обов'язковість договору може бути виражена шляхом обміну документами, наприклад нотами або листами ідентичного змісту. Необхідно відрізняти цю процедуру від укладення договору у формі обміну листами або нотами, в яких міститься сам предмет договору.

Ратифікація - остаточне схвалення, затвердження найвищим органом держави міжнародного договору, що означає згоду на обов'язковість для неї договору, який набуває юридичної сили лише після ратифікації. Порядок ратифікації визначається внутрішнім правом.

Як правило, найважливіші договори за законодавством різних країн підлягають ратифікації найвищим законодавчим органом держави або главою держави. На підставі акту про ратифікацію глава держави підписує ратифікаційну грамоту. Відомі випадки, коли виносять питання про ратифікацію договору на референдум. Договори, які не підлягають ратифікації, схвалює уряд або одна з урядових структур (підлягають затвердженню).

Ратифікація договору вважається завершеною після обміну ратифікаційними грамотами (двосторонній договір) або вручення їх депозитарію (багатосторонній договір). Ратифікація є остаточною, від неї не можна відмовитися або знову винести договір на обговорення. Відповідно до Конституції України (ст. 9) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Якщо на ратифікацію подається міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, проекти таких законів подаються на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно.

Затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України. Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Президентом України у формі указу, Кабінетом Міністрів України у формі постанови у передбачених ст. 12 Закону "Про міжнародні договори України".

Згода на обов'язковість договору може бути виражена через приєднання до договору (ст. 15 Віденських конвенцій). Можливість приєднання передбачається в самому договорі або узгоджується з його учасниками. Як правило, приєднання здійснюється тими ж органами, що і ратифікація.

Затвердження, прийняття — процедури вираження згоди на обов'язковість договору, що не підлягає ратифікації, але передбачає схвалення після підписання. У наш час договори звичайно містять положення про те, що прийняття здійснюється кожною зі сторін відповідно до її внутрішнього права.

Після ратифікації договору здійснюється обмін ратифікаційними грамотами або здача їх депозитарію. Депозитарій - держава або міжнародна організація, що бере на себе зобов'язання зберігати текст міжнародного договору, документи про його ратифікацію, про приєднання до договору інших держав тощо. Депозитарій визначається під час ведення переговорів. Як правило, це держава, в якій відбуваються переговори та підписання договору.

Основними функціями депозитарію є: зберігання оригінального тексту договору; підготовка, засвідчення копій; реєстрація договору в ООН; інформування учасників договору про надходження ратифікаційних грамот та іншої документації (заяви, застереження, приєднання, денонсації) щодо договору.

Реєстрація міжнародник договорів - внесення до спеціального реєстру міжнародної організації міжнародного договору, який набув чинності, що дає змогу посилатися на нього в органах такої організації. Реєстрація договорів здійснюється в секретаріатах ООН, спеціалізованих установах ООН, Ради Європи та інших організацій. Включення цієї статті в Статут ООН переслідувало ціль обмежити таємну дипломатію і довести до відома міжнародного співтовариства зміст договорів. Але навіть якщо договір зареєстрований в міжнародній організації, він підлягає, як випливає з Віденських конвенцій, обов'язковій реєстрації в Секретаріаті ООН.

Договори, зареєстровані в ООН, публікуються в спеціальних збірниках. Багатьма державами передбачається порядок публікації договорів з їх участю. В Україні договір, що набув чинності, реєструється в Міністерстві закордонних справ, яке відповідає разом з Верховною Радою України за його поширення на внутрішній правопорядок держави. Внутрішньодержавну публікацію називають промульгацією міжнародного договору.

Слід враховувати, що неможливим є повне скасування таємних угод, укладаються угоди про військову співпрацю, поставки товарів, співпрацю силових відомств та ін. Але для ООН незареєстрований договір юридично не існує, проте це не впливає на його обов'язкову силу відносно сторін.

Застереження та правки до міжнародних договорів

У тих випадках, коли учасник міжнародного договору не згодний з будь-якою частиною договору,"яка, однак, не виключає

Його участі у договорі, він має право виявити цю незгоду шляхом заяви застереження. Це суверенне право кожної держави, що можна заявити на всіх стадіях укладення договору.

Застереження — це одностороння заява держави, зроблена під час підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до даної держави. Вона недопустима в двосторонньому договорі, а також якщо застереження самим договором або якщо договором передбачено право робити лише певні застереження, до яких дане не належить, або коли застереження недопустиме з точки зору об'єкта і мети договору (ст. 19 Віденської конвенції 1969 р.).

Для застереження згода інших учасників не вимагається. Але конвенцією встановлено, що застереження вважається прийнятим іншими учасниками, якщо протягом 12 місяців з дня його заяви вони не висловили проти нього заперечень. Разом з тим слід урахувати, що заява застереження створює новий режим договору між державою, яка заявила застереження, і тими, котрі застереження не заявляли. Він полягає в тому, що держава, яка заявила застереження, визнає договір не в цілому, а лише в тій частині, якої застереження не стосується. Для всіх же інших держав договір діє у повному обсязі.

Відповідно до Віденської конвенції 1969 р. договір може бути змінений за згодою його сторін шляхом внесення поправок (ст. 39). Вони за своїм призначенням і за процедурою прийняття рішення дуже відрізняються від застережень. За допомогою поправок змінюється договір, а застереження в основному уточнюють використання відповідних положень договору відносно конкретного учасника.

Підписання ad referendum («за умовою» або «до ухвалення») — це попе-редній вид підписання, який виражає остаточне погодження з текстом дого-вору уповноважених осіб, але має на увазі необхідність подальшого підтвер-дження органом держави, що репрезентується. Після такого підтвердження цей спосіб має силу звичайного остаточного підписання. Підписання за умо-вою застосовується, коли представник держави або невпевнений в окремих положеннях тексту або остаточне підписання виходить за межі його компе-тенції. У практиці США усяке підписання, що потребує ратифікації, вважа-ється ad referendum.

Пролонгація договору - продовження строку чинності документа - договору, угоди, векселя тощо. Пролонгація відбувається шляхом укладення спеціальної угоди чи доповнення або ж автоматично, в порядку, передбаченому самим договором.

Промульгація - обнародування, опублікування якого-небудь державного акта. Офіційне проголошення (оприлюднення) закону, прийнятого парламентом. Означає санкціонування законопроекту главою держави у встановлені терміни (звичайні або скорочені), а також опублікування закону в офіційному віснику. Тільки після промульгації закон, як правило, набуває обов'язкову силу. Промульгації всіх актів здійснюється главою держави.

Ратифіка́ція — затвердження верховним органом державної влади міжнародного договору, який з цього моменту набирає юридичної сили для данної держави.