
- •Естетика і поетика театру абсурду у Франції.
- •Драматургічні засоби втілення абсурду у п'єсі Йонеско «Лиса співачка».
- •«Антидрами» Беккета, образ небуття, «бездіяльні персонажі» в п'єсі «Чекаючи на Годо».
- •Типологія іспанського повоєнного театру. Тенденції розвитку, загальні характеристики.
- •Драматургія а.Б.Вальєхо в контексті розвитку повоєнного театру в Іспанії.
- •Концепт «трагічного світовідчуття» та його актуалізація у п'єсі а.Б.Вальєхо «Підвальне вікно».
- •Типологія іспанського роману 2-ї пол. XX ст. Тенденції розвитку, загальні характеристики.
- •Тремендизм: характеристика, віддзеркалення доби.
- •Творча еволюція к. Хосе Сели. Екзистенційне світовідчуття, досвід тремендизму, «об'єктивний» складник у романі «Родина Паскуаля Дуарте».
- •Структурна організація та лінгвістичні аспекти роману «Родина Паскуаля Дуарте» к.Х.Сели.
- •Проблема самоідентифікації героя в романі к.Х.Сели «Родина Паскуаля Дуарте»
- •Специфіка об'єктивізму в іспанському романі 1950-х років. Творчість х.Гойтісоло.
- •Кінематографічність та театральність творчості Хуана Гойтісоло: хронотоп, образ "метафізичного блазня", мотив маски, ролі та віддзеркалення в романі "Гра рук".
- •Міфологічний дискурс в романі х.Гойтісоло. «Гра рук».
- •15. Творчість Мігеля Делібеса в контексті іспанської повоєнної літератури (аналіз твору на вибір студента).
- •16. Іспанська інтелектуальна проза другої половини XX століття (на прикладі одного твору на вибір).
- •Роман Торренте Бальєстера "Дон Хуан" в контексті іспанської постмодерністської прози. Гра з традицією.
- •Театральний дискурс в романі г.Торренте Бальєстера «Дон Хуан».
- •Своєрідність інтерпретації образу Дон Хуана в однойменному романі г.Торренте Бальєстера.
- •Роман а.Кункейро «Людина, яка була схожа на Ореста» в контексті літератури постмодернізму.
- •Інтерпретація міфу про Ореста в романі а.Кункейро «Людина, яка була схожа на Ореста».
- •22. Актуалізація концептів епі-, мета-, та гіпотеатру в романі а.Кункейро «Людина, яка була схожа на Ореста».
- •23. Роман «Двомовний коханець» в контексті творчого доробку х.Марсе.
- •Проблема втрати і пошуку ідентичності героєм в романі х.Марсе «Двомовний коханець».
- •Міфологічні образи та сюжети в іспанському постмодерністському романі (на прикладі твору на вибір студента).
- •Своєрідність поетики роману х.Рульфо «Педро Парамо».
- •Міфологема дороги в романі х.Рульфо «Педро Парамо».
- •Трансформація жанру меніпеї в нлр (на прикладі твору за вибором студента).
- •Карнавалізація як принцип створення художньої реальності в нлр.
- •Карнавальна реальність ж.Амаду в повісті «Дві смерті Кінкаса Водожаха».
- •Проблема пошуку національної ідентичності в нлр (на прикладі твору за вибором студента).
- •Фантастичні метаморфози в «магічних» текстах к. Фуентеса (на прикладі твору за вибором студента).
- •Універсальність та інтертекстуальність поетики х.Л.Борхеса.
- •Інтелектуальні метафори х.Л.Борхеса.
- •Ключові образи у новелістиці х.Л.Борхеса.
- •Природа фантастичного в новелістиці х.Кортасара.
- •Гра з часом і простором у новелістиці х. Кортасара.
- •Творчість Алехо Карпентьєра в контексті літератури «магічного реалізму».
- •Тема «синтезу культур» у творчості а.Карпентьєра («Концерт бароко»).
- •Специфіка міфологізації дійсності в творах г.Г.Маркеса.
- •Роман-притча г.Г.Маркеса «Сто років самотності».
- •Поетика м.Варгаса Льоси (на прикладі аналізу одного з текстів).
- •Міфологічна канва оповідання х.М.Аргедаса "Останній танок Расу Ньїті". Варіативність міфу.
Драматургія а.Б.Вальєхо в контексті розвитку повоєнного театру в Іспанії.
За соціальною значимістю п’єс та парадигмою засобів сценічно-драматургічної виразності, застосованих в них, до найвидатніших постатей належить і А.Б.Вальєхо. Театральна громадськість, критика і художньо-дослідницькі центри Заходу беззаперечно оцінюють театр А.Б.Вальєхо як унікальне явище іспанської і світової художньої культури.
У творчості Вальєхо зазвичай виділяють три періоди. У кожному з цих періодів є п’єси, так чи інакше пов’язані з думкою про згубність для Іспанії тоталітарного режиму, можна навіть сказати, що ця тема є для театру Вальєхо найбільш показовою.
Зверненість творчості Вальєхо до актуальних соціальних питань яскраво проявилася і у п’єсі “Історія одних сходів”. Дія у ній будується як художнє дослідження тяжкого, безрадісного становища людини з бідних прошарків населення. У цій п’єсі драматург розгортає картину життя, задавленого злиднями, матеріальними нестатками, закоснілими звичками та уявленнями. Для відтворення цієї картини автор вдається до ретельного опису сценографії, що передає внутрішній вигляд будинку, де перебігає дія, і до низки деталей, які в атмосфері дії здатні підноситися до значення символів – таким чином досягається особлива пронизливість картини життя, життя, яке не може бути визнане людською нормою. Масштабність цієї картини життя стає особливо вражаючою від того, що події другого акту п’єси розвиваються через десять років після того, що відбулося у першому акті, а події третього – через двадцять. Така композиція дає можливість автору виявити суттєві риси іспанської дійсності, характерні для неї протягом довгого часового періоду.
У п’єсі немає драматичного характеру, який би знаходився у центрі авторської уваги. Загальна картина життя “монтується” з цілого ряду сюжетно-драматичних ліній. Хоча ці лінії деколи є досить короткими, все ж герої, з ними пов’язані, постають як життєво переконливі, їхні образи окреслені досить виразно.
Драматургічна техніка Вальєхо базується в основному на класичних традиціях європейського театру, але в той же час вона активно вбирала і те, що було цим театром здобуто у ХХ столітті. Перш за все це стосується основних естетичних категорій драми: конфлікту, дії, характеру.
Конфлікти, на яких побудовані п’єси, що розглядаються, визначаються важливими соціальними проблемами іспанської дійсності, але за своєю структурою вони не однотипні. Найпоширеніший тип конфлікту – так званий “відкритий”, або зовнішній, конфлікт – використаний у п’єсі “Сон розуму”. Тут показане протистояння жорстокого режиму, встановленого у країні силами реакції, і – непокірної особистості Гойї, який не бажає визнавати цей режим законним та нормальним явищем у житті країни.
Більш складним за структурою є конфлікт, що використовує Вальєхо у п’єсі “У палаючій темряві”. Цей конфлікт слід визначити як двошаровий: він охоплює і сферу того ідеологічного протистояння, яке з приходом Ігнасіо проявилося у всій атмосфері життя інтернату, він визначає і ту внутрішню боротьбу, яка під впливом Ігнасіо розвинулася у душі Карлоса.
П’єси “Історія одних сходів”, “Сьогодні – свято” і “Підвальне вікно” побудовані на конфліктах, однакових за своєю структурою. Визначити цей конфлікт слід як абстрактно-узагальнений. У ньому сторонами, що протистоять, є ті “норми”, за якими живуть та діють персонажі п’єси, та – ті, істинні, норми життя, які можуть бути визнані як гідні людини. Якщо перша зі сторін конфлікту зримо проявлена у дії, то інша враховується нами, мислиться при сприйнятті п’єси як незримо існуючий авторський ідеал.
Одним з композиційно-виражальних засобів, що активно використовує Вальєхо, є “наскрізні” драматургічні ситуації. Так, у п’єсі “Історія одних сходів”, у першій частині, і у другій – через десять років, і у третій – через двадцять років – ми бачимо персонажів, які є завсідниками куточку на східцевій клітині, де вони зустрічаються, щоб сповідатися одне перед одним. Відображуваний Вальєхо зріз життя героїв через десять, а потім через двадцять років переконливо демонструє авторську тезу про неподоланність обставин, що тяжіють над людиною в умовах франкізму. Більшості героїв так і не вдається вибитися зі злиднів, здійснити свої плани.
Талант та майстерність драматурга Вальєхо проявилися і в тому, як він оперує художнім простором та часом.
У його п’єсах є приклади того, як він, використовуючи мінімальну кількість сценічного часу, встигає багато чого сказати про своїх персонажів, про їхнє життя. Використання художнього часу здійснюється драматургом за найрізноманітнішими нормами: від тих, які відповідають канонам класицизму, до таких, що з’явилися у світовій драматургії лише у ХХ столітті. Гостра соціально-політична проблематика та важливі художні досягнення явилися запорукою того, що п’єси Вальєхо стали актуальним драматургічним матеріалом для театрів.