24. Поетика м.Варгаса Льоси (на прикладі аналізу одного з текстів).

Важливим елементом творчості перуанського письменника М. Варгаса Льоси, окрім колоніального і постколоніального стану свідомості, є критика суспільства споживання. Так, у романі «Панегірик мачусі» підліток Фончіто зваблює свою мачуху Лукрецію, потім розповідає про свій вчинок батьку, який відновлює порядок у домі, виставляючи жінку на вулицю. Але більше, ніж про звабу чи квазі-інцестуальні стосунки, льйосівський текст говорить про відвертість погляду і його еволюцію у мистецтві від Риму до авангарду. Звиклий до розпусти підліток, ніби кадр за кадром, оголює у своїй свідомості мачушине тіло, об’єктивізує його. І ні на хвильку в цю майже кінематографічну роботу його ока не втручається сумління. Роману притаманна легка й стримпана еротичність.

Варгас Льйоса завжди наближається до культури в її масовій, а отже вестернізованій іпостасі. Саме ця масовість, кічовість, яка часто змішується зі звичайною побутовістю, приходить у Льйоси на зміну «народності», попередньо відчуженої і привласненої засобами авангардного мистецтва у Х. М. Аргедаса. У творах Льоси немає оспівування сельви, його герої, як у романі «Панегірик мачусі» - звичайні жертви цивілізації.

Для поетики М. Варгаса Льоси характерною є наскрізні персонажі. Так, Варгас Льйоса у дебютній праці у царині дитячої літератури – «Фончіто і Місяць» (причому слово «місяць» іспанською мовою жіночого роду) ще незіпсутий Фончіто справді по-лицарськи доводить Місяцю свою любов. На цьому тлі «Панегірик мачусі» гостро висвітлює зміни, що сталися у свідомості дитини. Взагалі, герої, які блукають книгами Льйоси з категорії головних до другорядних ролей, є типовим явищем. Згадаймо хоча б лейтенанта Літуму, який з’являвся ледь не в кожному романі першого етапу творчості Льйоси.

Варгасу Льйосі завжди, навіть на ранньому етапі творчості, вдавалося знаходити рівновагу між формальною складністю і пригодницькою складовою, захопливими перипетіями. Роман «Панегірик Мачусі» має напружену інтригу, чітку фабулу, сюжет, що захоплює читача.

24. Міфологічна канва оповідання х.М.Аргедаса "Останній танок Расу Ньїті". Варіативність міфу.

Хосе Марієя Аргедас є визнаним перуанським письменником-індихеністом, тобто представником індіаністського напряму, автором багатьох творів (збірка «Вода», романи «Свято Явар», «Глибокі ріки» тощо), присвячених реалістичному зображенню життя індіанців, взаємопроникненню двох культур (білих та індіанців) у Перу. Він першим у національній літературі розділив Перу на Косту і Сьєрру – картографічна операція, яка визначила обличчя перуанської літератури у другій половині ХХ ст. Справа у тому, що географічно Перу складається із трьох зон – урбанізованого узбережжя (Кости), Андійського регіону (Сьєрри), який відокремлює узбережжя від третього регіону країни – басейну р. Амазонки, сельви. Проте сельва, тропічний ліс, є спільною реальністю латиноамериканських країн: Колумбії, Еквадору, Венесуели, Уругваю, країн Центральної Америки тощо. Хосе Марія Аргедас, мріючи піднести і регенерувати культуру кечуа, ніби «забуває» про сельву. Для Аргедаса Перу поділена між напів’європеїзованим узбережжям і суворою Сьєррою, яка загартовує дух стриманого і витривалого індіанця.

Аргедас за власним бажанням став частиною кечуанського світу. Він писав вірші кечуа, займався етнографічною і фольклорною діяльністю, перекладав і видавав перуанські міфи, легенди і казки. Письменник багато експериментував із мовою, додаючи до іспанського тексту кечуанські неологізми.

Тематика оповідань Аргедаса – міжкультурні та соціальні конфлікти, доля культурної спадщини кечуа, світ антських індіанців, протиставлений брутальному світові білих. Аргедасу більше, ніж іншим авторам вдалося вжитися у замкнений світ індіанців, перейняти їх спосіб мислення.

Герой оповідання «Останній танок Расу Ньїті» (La agonía del Rasu-Ñiti) перуанський селянин Расу Ньїті, відчуваючи наближення смерті, танцює національний танок з ножицями. Цей танк зродився у Перу в 16 ст., коли на території країни існувала народність чанка. Тоді танок використовувався як ритуальний обряд, який символізував опір іспанським конкістадором. Танцюристи рухалися під музику, тримаючи у руках великі ножиці, закликаючи духів позбавити їх від нападників. Старий Расу помирає, але ножиці, символ боротьби за свободу, з його рук переходять до наступного індіанця, який продовжує танок.