24. Інтелектуальні метафори х.Л.Борхеса.

В ультраїстських маніфестах, що складали в 20-і роки Борхес і його соратники, метафора проголошувалася первинним осердям і метою поезії. Метафора в юнацьких віршах Борхеса народжувалася з несподіваного уподібнення, заснованого на зримій подібності предметів. Відійшовши від авангардизму, Борхес відмовився і від несподіваних візуальних метафор. Зате в його прозі, а потім і у віршах, з'явилася інша метафоричність – не візуальна, а інтелектуальна, не конкретна, а абстрактна. Метафорами стали не образи, не рядки, а твори в цілому,— метафорою багатошаровою, багатозначною, метафорою-символом. Якщо не враховувати цієї метафоричної природи оповідань Борхеса, більшість з них здаватимуться лише дивними анекдотами. Оповідання «Сад розбіжних стежок» можна прочитати як цікаву детективну історію, але й отут відчуємо глибинний метафоричний плин, де сад сприймається як ідеальний образ природи та Всесвіту. В процесі сюжету символ начебто втілюється й оживає: сад-лабіринт — це мінлива, примхлива, непередбачена доля; сходячись і розходячись, її стежки ведуть людей до неочікуваних зустрічей і випадкової смерті.

Множинність закладених у борхесівських метафорах смислових перспектив розгортається у наскрізних мотивах його творчості – мотиві тотожності і одиничності, повтору й унікальності. Ці мотиви є сюжетотворчими елементами багатьох новел письменника, присвячених релігійній тематиці. Х.Л.Борхес стверджує неможливість і неіснування адеквату світові ірреального, чи божественного, в людській реальності. Він навмисне руйнує візуальну самототожність християнського Бога, коли називає Трійцю одним з найжахливіших лабіринтів людства.

Складаючи свої інтелектуальні метафори, Борхес виявляє зухвалість стосовно устояних і загальноприйнятих понять і навіть до священних міфів і сакральних текстів західної цивілізації. у лоні якої він був вихований. Читання Євангелія може привести до несподіваного смертоносного результату («Євангеліє від Марка»). Герой оповідання «Три версії зрадництва Іуди» узагалі заперечив Новий Заповіт, припустивши, що боголюдиною був не Ісус, а Іуда, і спокута полягала не в смерті на хресті, а в набагато більш жорстоких муках совісті й нескінченному стражданні в останнім колі пекла. Заключні рядки цього оповідання про те, що зло збігається деякими рисами із щастям, наближають нас до розуміння критеріїв, якими керується Борхес, створюючи свої фантастичні постулати. Фантастичні сповідання Борхеса звичайно містять яке-небудь неймовірне допущення, що дозволяє побачити світу зовсім несподіваному аспекті й задуматися над найважливішими питаннями культури. Чи можливо, наприклад, скликати конгрес, у якому реально було б представлене все людство («Конгрес»).

24. Ключові образи у новелістиці х.Л.Борхеса.

Одним з ключових к новелістиці Борхеса є образ Книги. Простір і час книги є безкінечними, а ми перебуваємо лише в певній точці В містичній традиції бере свій початок борхесівський «культ книг», його ставлення до книги як до метафори Всесвіту, зацікавлення містичними числовими схемами і містичними алегоріями. Образ книги є амбівалентним: з одного боку, книга виступає символом людської цивілізації, знання, в тому числі, сакрального. У більш ширшому сенсі, книга є метафорою Бога. Книга – це Біблія, а Бог є Слово, що було на початку всього і втілилося у світ. З іншого боку, книга несе смерть, часто саме вона у новелах Х.Л. Борхеса є чинником загибелі людей. Гине автор твору про істинну сутність Іуди вчений Нільс Рунеберг («Три зрадництва Іуди»), книга доводить його до божевілля і смерті. Саме книга (і, до речі, книга книг, Біблія) стає головною причиною вбивства Балтасара Еспіноси, головного героя новели «Євангеліє від Марка». Вона є приводом до ворожнечі, зрадництва і загибелі персонажів твору «Богослови». В оповіданні Борхеса "Сторінка про Шекспіра" описано два шляхи створення безсмертної книги - високий, що передбачає звернення до Святого Духа, і пародійний, який базується на різних варіантах змалювання долі та бездонних можливостях англійської мови. Першим шляхом, за трактуванням автора, ішли Гомер та Мільтон, другим - Шекспір, якого автор називає символом країни.

З образом книги пов’язаний образ бібліотеки як символу всього писемного досвіду людства. У оповіданні «Вавілонська бібліотека» репрезентований образ Всесвіту, безкінечного та незбагненного, у якому бібліотекар шукає ту єдину книгу, яка містить суть і короткий зміст всіх інших книг.

До ключових образів належать також образ лабіринту як моделі Всесвіту, образ сну як шляху до пізнання тощо.

Отже, ключовими образами новелістики Борхеса є образ бібліотеки як Всесвіту, книги як культурного досвіду людства, образ лабіринту, що символізує безкінечний пошук істини, образ творця, який набуває значення митця, образи тіней та сну, що символізують множинність проявів істини та неможливість абсолютного пізнання світу.