24. Проблема втрати і пошуку ідентичності героєм в романі х.Марсе «Двомовний коханець».

Дія роману Хуана Марсе «двомовний коханець» розгортається на тлі вуличного життя космополітичної Барселони. Трагічне кохання змушує Жоана Мареса, мрійника і романтика кинути звичний світ, який став для нього безвихідним тупиком. Гра зі своїм віддзеркаленням призводить до жахливих наслідків.

Жоан Марес – акробат і маг, син співачки оперети, алкоголічки, та китайського фокусника. Жоана кинула дружина – багата аристократка Норма (він, прийшовши додому, побачив її з коханцем). З тих пір він жебракує, веде життя маргіналу і божеволіє від нерозділеного кохання до колишньої дружини.

У романі «Двомовний коханець» читач потрапляє до фантастичного міста, яке має мало спільного з реальною Барселоною. Місто-сон, прекрасне місто-маскарад, де для того, щоб залишитися невпізнаним, немає потреби у масці – простіше зняти власне обличчя – затягує і читача, і героя.

Кожної ночі у снах Жоана Мареса з’являється його двійник – зеленоокий чарнего (так називають каталонці вихідців з південної Іспанії), який говорить, що він друг дитинства Фанека і пропонує Маресу таке: якщо Марес дасть йому своє тіло, то він звабить Норму.

Головні герої роману «Двомовний коханець» є двійниками автора, про що говорять їх імена. Ім’я Жоан Марес є каталонським варіантом імені письменника, а Фанека – одне з його імен, адже Хуан Марсе при народженні одержав ім’я Хуан Фанека Рока. Жоан і Фанека є двома іпостасями автора, двома складовими його особистосі.

Каталонець Марсе перетворюється на андалусійця Фанеку. Герой роману втрачає свою ідентичність, яка була пов’язана не у останню чергу з мовою. Але перевтілення виявляється настільки повним, що кохання з Нормою вже не приносить радощі. У Фанеки свої турботи, а Марес приречений зникнути. За три роки його оголошують зниклим без вісті, і Фанека стає повновладним господарем його життя. Поки одного разу Марес не стає незваним гостем у снах Фанеки.

Як стверджував Борхес, дзеркала потворні, адже вони примножують сутності. Роман Хуана Марсе – саме таке дзеркало, яке множить віддзеркалення до тих пір, поки оригінал не загубиться серед копій.

24. Міфологічні образи та сюжети в іспанському постмодерністському романі (на прикладі твору на вибір студента).

Міфологічні образи є важливою складовою поетики іспанського постмодерністського роману, який, став виразником постмодерністського світобачення, що полягає у сприйнятті світу як розрізненого, відчуженого, позбавленого смислу й упорядкованості явища. Постмодерністська творчість передбачає естетичний плюралізм на всіх рівнях (сюжетному, композиційному, образному, характерологічному, хронотопному тощо), повноту уявлення без оцінок, прочитання тексту в культурологічному контексті, співтворчість читача й письменника, міфологізм мислення, поєднання історичних і позачасових категорій, діалогізм, іронію.

При дослідженні історії, релігії та мистецтва Іспанії можна побачити, що перехідні стани породжують константи напруги, яка стає джерелом культурної енергії. Ці константи виражаються у специфічних образах-міфологемах (маска, ніч, загадка, сон, божевілля). Інтегральна характеристика цих міфологем визначається як агонія – стан між життям і смертю, буттям і небуттям, коли напруга досягає піку. Іспанський постмодерністський роману розкриває цей стан на онтологічному, психологічному і комунікативному рівнях, надаючи агонізації особливого значення.

Це можна побачити на прикладі роману іспанського постмодерніста Хав’єра Маріаса «У час битви згадай про мене». твір є зразком інтелектуальної, витонченої прози. Це історія «літературного негра» Віктора, який волею долі опиняється вдома у заміжній жінки Марти, чоловік якої поїхав у відрядження. Але замість адюльтеру Марта раптом помирає на руках у Віктора. Звідси починається подорож героя у світ примар. Протягом усього роману він замислюється про сутність буття, смерті, її конфігураціях, стосунках чоловіка і жінки.

Постмодерною ознакою роману є приховані цитати, ремінісценції і алюзії, наприклад, на п’єсу Шекспіра «Ричард ІІІ» і на героїв інших п’єс англійського драматурга, яких теж переслідують привиди. Повторювані події і міркування, які повертають до подій минулого, іноді перетинаються у єдиній часовій точці, Письменник не надає чітких вказівок, чи події відбуваються зараз, чи у минулому, чи вони взагалі є нереальними.

Новий латиноамериканський роман. Загальна характеристика. Роль міфотворчості.

Естетичне новаторство сучасного роману Латинської Америки складається у зверненні до міфологічного мислення, донесеного народами континенту до наших днів. Ключовою формулою нового роману є магічний реалізм. У багатьох творах сучасних латиноамериканських письменників дійсність пропущена крізь призму фольклорної свідомості.

Міфомислення – основна складова філософії і художнього методу латиноамериканських письменників. Для європейського романіста міфологічне мислення є архаїкою або екзотикою – він звертається до міфу з позицій сучасної свідомості. Для романіста Латинської Америки це мислення є живим і не менш сучасним, ніж цивілізоване.

Поетика міфологізації розвивається у латиноамериканській літературі з 50-60-х років. Сучасний інтелектуалізм європейського типу поєднується з архаїчними фольклорно-міфологічними традиціями. своєрідна культурно-історична ситуація дозволяє органічний синтез елементів історизму і міфологізму, соціального реалізму і фольклорності. Для творів бразильця Ж. Амаду, кубинського письменника А. Карпентьєра, гватемальського – Х. М. Аргедаса характерні двоплановість соціально-критичних і фольклорно-історичних мотивів, які внутрішньо протиставлені соціальній дійсності. Колумбійський письменник Г. Гарсіа Маркес широко спирається на латиноамериканський фольклор, доповнюючи його античними і біблейськими мотивами і епізодами з історичних легенд. Одним з оригінальних проявів міфотворчості Маркеса є складна динаміка відносин життя і смерті, пам’яті і забуття, простору і часу.

Отже, література співвідноситься з міфологічною спадщиною дикунства, причому це співвідношення коливається, хоча в цілому еволюція йде у напрямку «деміфологізації». «Реміфологізація» ХХ ст., хоча і пов’язана з мистецтвом модернізму, в силу різноманітних ідейних і естетичних прагнень митців, які звертаються до міфу, не зводиться до нього.

Для фантастичної літератури, різновидом якої є латиноамериканський роман магічного реалізму, характерне моделювання фантастичного світу, де модель виявляє здатність до узагальнення, абстрагування, глобалізації висновків. Твори ці стають своєрідною езоповою мовою сучасності. Письменники, зосереджуючи увагу на непрямому відображенню дійсності, пробують відновити національну ідентичність, відчуваючи потребу зберегти й захистити основи рідної культури, її найвищі цінності, серед яких – народність. Процес розвитку латиноамериканської фольклорної прози еволюціонував од вживання фольклорних кліше як етнографічної орнаменталістики й прямого відтворення фольклорних міфів, легенд, притч („Мертве море” Ж. Амаду, „Загублені сліди” А. Карпентьєра, „Маїсові люди” М.-А. Астуріаса) до використання фольклору як конструктивного начала поетики твору („Зелений Папа” М.-А. Астуріаса, „Сто років самотності” Ґ. Ґарсіа Маркеса). Цей процес від калькування до синтезування зумовив характер найкращих зразків латиноамериканської фольклорної прози, як творів вибудованих більшою або меншою мірою на фольклорній основі, які водночас є художньою трансформацією фольклору і життєвого матеріалу. Сприйняття методу мислення, властивого усній народній творчості виступає суттєвою гранню тих принципів романного мислення.

Міфологічне підґрунтя творчості М.Астуріаса (на прикладі роману «Маїсові люди»).

Роман «Маїсові люди» може бути не тільки монументальною інтерпретацією історії Гватемали, але й підсвідомою метафорою життя автора. Остаточна структура роману втілює примирення психологічних протиріч, які позначилися на житті самого письменника. Чотири центральні персонажі роману – Гаспар, Гойо, Нічо та Іларіо – та їх чотири відповідні жінки – Вошива Краса, Марія Текун, Ісаура Террон і Алеха Куевас – репрезентують у вигляді літературного міфу етапи довгого процесу ініціації автора до життя в дорослому світі.

Роман "Маїсові люди" постає послідовним і комплексним відтворенням світогляду сучасних майя. "Маїсові люди" – єдина книга Астуріаса про індіанців, у якій зображено світогляд майя у його сучасному вимірі. В основі твору – міф з епосу "Пополь-Вух" про створення богами людей з маїсу. У романі людське життя органічно вписане в загальний природній цикл, вимірюється не роками, а зібраними урожаями. Крім того, події твору співвідносяться з повним циклом достигання маїсу: від вирубування і спалення лісу, очищення мільпи, через посів, "перегинання мільпи" (ісп. doblada de la milpa – мається на увазі перегинання кукурудзи качанами донизу на етапі її дозрівання, щоб вберегти її від вологи) і до збирання врожаю.

У "Маїсових людях" міф постає не абстрактною надбудовою в людській свідомості, не конструйованою фантастичною реальністю, а справжньою, максимально-конкретною реальністю. Різні роки життя матері братів Текун мають різні кольори, які порівнюються з кольорами зерен маїсу і страв, які вона готувала за своє життя. При цьому кольори страв співпадають з чотирма міфічними кольорами майя – жовтим, білим, червоним і чорним, які пов'язувалися з різними сторонами світу.

Ще одним важливим мотивом роману, запозиченим з міфології майя став нахуалізм (вірування в існування тваринного двійника людини). Разом з тим, концепція нахуалізму в "Маїсових людях" не є достовірним відтворенням вірувань майя і зазнала значного впливу ідей сюрреалізму. Як правило містичні процеси, притаманні різним релігіям світу (буддизм, християнство), асоціюються з віддаленням від суспільства, і їх метою є пошук вищого порядку, пошук бога. Астуріасівський нахуалізм передбачає пошуки ірраціонального, а отже – зруйнування порядку, тобто саме те, чого шукали власне і сюрреалісти. У випадку Астуріаса спостерігається практично однозначно позитивне сприйняття тваринного "я" людини, яке асоціюється з відновленням первісних утрачених інстинктів і сексуальності. Тим більш цікавим у даному контексті є те, що, як свідчать антропологічні дослідження, серед індіанців Центральної Америки побутує саме негативне сприйняття тваринної суті людини.

Складність і багатогранність міфологічного дискурсу М.А. Астуріаса полягає в тому, що він поєднав у своїх творах дискурс доколумбових текстів з ідеями сюрреалізму та іспанського бароко. У випадку кожної з цих художньо-естетичних систем ідеться не про пряме запозичення тих чи інших ідей чи образів, а про гібридизаційне засвоєння письменником як міфології майя з точки зору ідей сюрреалізму, так і сюрреалізму з точки зору міфології майя. Роман "Маїсові люди" завершується відновленням гармонії у житті одного з провідних персонажів і його поверненням до землі.