17. Роман а.Кункейро «Людина, яка була схожа на Ореста» в контексті літератури постмодернізму.

Постмодернізм є світоглядно-мистецький напрямом, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

У романі А. Кункейро «Людина, яка була схожа на Ореста» відбиваються основні риси літератури постмодернізму. Роман побудований за принципом повторюваності – прихід Ореста безкінечно обігрується, герой з’являється у різних іпостасях, хоча потім з’ясовується, що це не справжній Орест.

Роман тяжіє до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Як основне джерело виступає античний міф про Ореста, який помстився за смерть батька Агамемнона, вбивши мати і вітчима (Клітемнестру і Егіста). У цьому виявляється така ключова ознака поетики постмодернізму, як потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого.

У романі присутнє також прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей. Читачу складно виявити, хто є позитивним героєм, а хто – негативним. Помста Ореста виявляється марним заняттям, а Егіст – не злодієм, а, скоріше, жертвою обставин.

Чітко проявляється у роані А. Кункейро бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу.

Автор використовує ігровий стиль, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя.

Спостерігається суміш багатьох традиційних жанрових різновидів і навіть родів літератури – у епічну текст інкорпорована драма.

До ознак постмодернізму належить також іронічність та пародійність, притаманні роману А. Кункейро.

17. Інтерпретація міфу про Ореста в романі а.Кункейро «Людина, яка була схожа на Ореста».

У романі А. Кункейро «Людина, яка була схожа на Ореста» використано давньогрецький міф троянського циклу про Ореста, сина царя Агамемнона. Згідно з цим міфом Орест має помститися вітчиму Егісту і матері Клітемнестрі, які віроломно вбили Агамемнона після повернення з війни. Для Ореста рішення є досить важким, адже в античні часи вбивство матері або батька було найважчим гріхом, кара богів за який була дуже суворою. Але Орест іде на помсту.

Сюжет міфу неодноразово був використаний у літературі (від «Орестеї» Есхіла до «Мух» Ж.П. Сартра). У давньогрецького драматурга Есхіла образ Ореста був втіленням рішучості, мужності. Герой був людиною, яка, не вагаючись, бере відповідальність на себе.

Інтерпретація сюжету іспанським письменником відображає тенденції постмодерної літератури. Герой не Орест, а людина, яка схожа на Ореста. Він не відчуває жаги помсти, для нього це просто неприємний обов’язок, який за традицією він має здійснити. Високий пафос, ідеали і ідеологія – усе це для постмодерністів примари. Тотальне відчуження людини від суспільства, яке незрозуміло для чого вимагає від неї пожертвувати чимось, проявляється у творі повною мірою. Егіст і Клітемнестра виявляються теж не класичними злодіями, які заслужили на покарання. Вони звичайні люди, які хочуть жити, кохати, варити просяну кашу тощо. Егіст з жахом очікує приходу Оресту.

У романі відбувається переосмислення головних ідей міфу в постмодерному ключі. Пафос античного міфу перетворюється у А. Кункейро на абсурд. Орест, який не живе, а лише готується до помсти. Електра, яка не живе, а штовхає на помсту Ореста. Іфігенія, яка не живе, а вічно юна чекає у башті на прихід брата. Життя перетворюється на безкінечне очікування чогось, що нікому не потрібно, але є вимогою суспільства. Люди перетворюються на маріонеток, які за чужим сценарієм повинні діяти, а зараз, нікому не потрібні, очікують свого виходу на сцену.