16. Іспанська інтелектуальна проза другої половини XX століття (на прикладі одного твору на вибір).

У другій половині ХХ ст. у прозі, поезії, драмі посилюється тенденція до поглиблення інтелектуалізму. Інтелектуалізм (лат. intellectus - розум, пізнання, intellectualis - розумовий, розсудливий) - умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, роду, жанру, пов'язаних з відчутною перевагою інтелектуально-розмислових елементів образного мислення над емоційно-чуттєвими.

Інтелектуалізація літератури другої половини XX ст. виявляється в посиленні уваги до складних філософських проблем (людина і світ, природа і цивілізація, техніка і культура, прогрес і мораль тощо), а також у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, у розбитті драматизму процесу мислення, у тяжінні до певних розумових абстракцій. Розвиток і протиборство ідей, понять стає рушійною силою сюжету. У цей період інтелектуалізм визначив розвиток притчі, філософського роману, драми ідей, філософської лірики.

Для інтелектуальної прози характерними є такі ознаки: невизначеність; амбівалентність; іронічність; театралізація; співучасть читача; іманентність; мета характер; ставлення до літератури як до головної реальності; гра з традицією.

Представником іспанської інтелектуальної літератури є Гонсало Торренте Бальєстер. Він робить у своїх творах акцент на грі уяви та інтелекту, намагається залучити читача до процесу активного, творчого читання, Його роман відрізняються іронією, гумором, оригінальністю форми, подання матеріалу, використанням мета літературних прийомів. Особливе місце у естетиці письменника посідають міркування про ігрову концепцію жанру роману.

17. Роман Торренте Бальєстера "Дон Хуан" в контексті іспанської постмодерністської прози. Гра з традицією.

Гонсало Торренте Бальєстер є яскравим представником такої частини іспанської постмодерністської прози, як покоління 36. Його реалізм може бути кваліфікований як магічний, адже у творах письменника поєднуються реальність і фантастика.

Роман «Дон Хуан» (1963) з серії книг, які сам автор назвав забавними історіями для ерудитів. Це поетична фантазія на тему легенди про Дона Жуана. Спираючись на тексти попередників, автор творить свій міф, де відомий герой здійснює подорож через століття і стає нашим сучасником.

Створюючи свою інтерпретацією відомої легенди, автор спирається на першу літературну обробку і посилається на драматургічну версію Тірсо де Моліно і барокову концепцію. Твір побудований за канонами постмодернізму. Він наповнений міфологічним підтекстом, алюзіями і ремінісценціями. У реальний хронотоп потрапляють міфологічні персонажі. Бальєстер наслідує особливу романну традицію (ігровий роман, який йде від Сервантеса), маніфестуючи право на абсолютну творчу свободу письменника.

Автор створює сучасну версію давньої історії про іспанського звабника, інтелектуалізуючи Дона Хуана. Він називає свій твір історією, насичуючи його інтелектуальною проблематикою, яка стосується питань теології, екзистенції, проблем особистісного вибору, сенсу життя.

Структура твору двоїста, у ньому поєднуються реальний та ірреальний плани, які постійно перетинаються. Перша частина показує Париж ХХ ст.., історія Дона Хуана інкорпорована у текст, окрім неї, перша частина містить історію Лепорелло та поему про гріхопадіння Адама і Єви.

У другій частині розповідається про те, як душа Дона Хуана вселяється у оповідача. У фіналі перша та друга лінії перетинаються у театрі. Оповідач на виставі дізнається про фінал історії про Дона Хуана.