2. Власне дослідження

2.1. Загальне обстеження

Після реєстрації та збору анамнестичних даних куратор проводить дослідження загального стану тварини, яке полягає у вимірюванні тем­ператури тіла, підрахуванні пульсу та кількості дихальних рухів за 1 хвилину, визначенні габітусу, стану волосяного покриву, шкіри, підшкірної клітковини, видимих слизових оболонок, поверхневих лімфатичних вузлів.

2.1.1. Визначення габітусу

Габітус – це зовнішній вигляд тварини, який визначають за сукуп­ністю ознак: загальний стан тварини, положення тіла у просторі, вгодо­ваність, конституція, будова тіла.

2

9

.1.2. Дослідження стану волосяного покриву, шкіри і підшкірної клітковини

При дослідженні шкіри вивчають фізіологічні властивості шкіри – колір, еластичність, вологість, запах, температуру, характер їх порушень і виявляють патологічні зміни шкіри і підшкірної клітковини (порушення цілісності шкіри, збільшення об’єму, шкірні висипи).

При дослідженні волосяного покриву звертають увагу на його довжину, густоту, рівномірність, блиск, міцність утримання у шкірі, вологість, еластичність і колір.

2.1.3. Дослідження слизових оболонок

Дослідженню видимих оболонок надається велике значення, оскільки за їх змінами можна зробити висновок про стан газообміну в легенях, обміну білірубіну при хворобах печінки і розвитку гемолітичних проце­сів, стан кровотворення і кількісні зміни в складі крові.

При загальном дослідженні обмежуються оглядом кон’юнктиви, слизових оболонок носа, рота, піхви. Звертають увагу на колір, вологість, припухання, нашарування, цілістність.

2.1.4. Дослідження лімфатичених вузлів

Діагностичне значення дослідження лімфатичних вузлів полягає у тому, що при розвитку патологічних процесів в них з потоком лімфи із найблищих запальних вогнищ надходять токсини, продукти запалення та мікроорганізми. При місцево перебігаючому запальному процесі уражаються регіональні лімфатичні вузли, а при інфекційних захворюваннях – більшість лімфатичних вузлів організму.

Звертають увагу на розмір, рухомість, болючість, консистенцію, ха­рактер поверхні вузлів, температуру шкіри над ними.

2.2. Обстеження окремих органів та систем організму

При дослідженні систем організму студент повинен вказати які методи використовувались і які при цьому були отримані результати, при необхідності проводить спеціальні та лабораторні дослідження.

2.2.1. Дослідження серцево-судинної системи

Досліджують серцевий поштовх (місце, силу, поширеність і характер), межі серця, виявляючи характер перкуторного звуку, зони абсолютної і відносної тупості, чутливість, тони серця, звертають увагу на наявність чи відсутність шумів. При виявленні сторонніх звуків (шумів серця) визначають їх походження, характер, час виникнення.

При дослідженні периферичних судин звертають увагу на артеріальний пульс (частота, ритм, сила пульсової хвилі, наповнення, напруження артеріальної стінки, ступінь наповнення вен, особливості венозного пульсу). При виявленні змін проводять функціональні дослідження стану серцево-судинної системи.

2.2.2. Дослідження дихальної системи

При дослідженні системи дихання дотримуються наступній послідовності: дослідження дихальних рухів, дослідження кашлю і верхніх дихальних шляхів, огляд, пальпація і перкусія грудної клітини, додаткові методи дослідження.

Визначають частоту, глибину, тип, симетричність, ритм дихання, наявність задишки, кашлю (при виявленні задишки і кашлю дають цим патологічним змінам повну характеристику).

Досліджують ніс (носові витікання, отвори і слизові оболонки), гортань, трахею, грудну клітину, встановлюють фізіологічні показники та патологічні відхилення.

При необхідності досліджують функціональний стан дихальної системи.

2.2.3. Дослідження органів травлення і печінки

При дослідженні органів травлення широко застосовують загально-клінічні методи.

Дослідження органів травлення проводять за такою схемою: дослідження: прийому корму і води (апетит, наявність спраги, приймання корму і води, жування, ковтання, відригування, жуйка та блювота), ротової порожнини (стан губ, щік, правильність стулення ротової порожнини щі­лини, наявність слювотечі, свербіжу і мимовільних рухів губами, стан слизової оболонки, язика, зубів), глотки, страховоху, черева (величина, форма, симетричність, стан голодних ямок, здухвин, нижніх контурів жи­вота, наявність вип'ячувань).

Д

10

ослідження рубця (об'єм, форма черева, ступінь заповнення голодних ямок, частота скорочень, ритм, сила, ступінь наповнення, характер і консистенція вмісту, чутливість і напруга стінок, звуки які прослуховуються при аускультації та перкусії).

Дослідження сітки та книжки (межі притуплення, характер перистальтичних та перкутованих звуків, чутливість).

Дослідження сичуга (ділянка, межі, напруження черевної стінки, чутливість, перкутовані та перистальтичні шуми, чутливість).

При дослідженні шлунку звертають увагу на чутливість, наповнення, межі, перистальтичні шуми і їх характер.

Дослідження кишечника (форми черева, чутливість, напруженість че­ревної стінки, форму, розміщення, рухомість, болючість і характер вмісту кишечника, характер перкутованого звуку, перистальтичні шуми, дефекація та її розлади).

Печінку досліджують як загально-клінічними так і спеціальними методами. Звертають увагу на колір слизових оболонок і непігментованих діля­нок шкіри, визначають величину печінки, консистенцію та стан поверхні її межі і чутливість.

2.2.4. Дослідження сечової системи

Сечову систему досліджують за такою схемою: дослідження сечовиділення (поза тварини при сечовиділенні, сила і характер потоку сечі, тривалість акту сечовиділення його частота і добова кількість сечі), дослідження нирок (місце розміщення, форму, величину, характер поверхні, консистенція, рухомість та чутливість), сечоводів (товщина, прохід­ність, наявність каменів), дослідження сечового міхура (розміщення, об'єм, скорочення стінки і її еластичність, чутливість, наявність каменів), дослідження уретри (прохідність, стан слизової оболонки, чутливість).

П

11

ри дослідженні сечової системи також звертають увагу на стан зовнішніх статевих органів та молочної залози.

2.2.5. Дослідження нервової системи

Захворювання нервової системи можуть спричинятися багатьма фактора­ми (стреси, травми, погодні умови, інфекції та ін.). Ознаки ураження нервової системи спостерігаються при внут­рішніх незаразних хворобах.

Також при багатьох отруєннях спостерігаються розлади саме нервової системи, так судорожні приступи або порушення рухів бувають при отруєннях амонійними та ціаністими сполуками, свинцем, нітратами та нітритами, отруйними рослинами.

Для одержання повної інформації систему необхідно досліджувати пос­лідовно: дослідження поведінки тварин (тип нервової системи, реакція на навколошні подразники, наявність пригнічення або збудження і їх ступінь), черепа (об'єм, форма, наявність деформації, температура шкіри, чутливість, консистенція кісток, характер перкусійного звуку), хребет (чутливість, температура, викривленість), органів чуття (органи зору, слуху, нюху та смаку), чутливість (поверхнева: тактильну, больо­ву, температурну та глибоку), рухової сфери (тонус м'язів, здатність їх до активних рухів, координація рухів, постановка кінцівок, голови, вушних раковин і хвоста, упругість і об'єм окремих груп м'язів, наяв­ність судорог), рефлексів (глибокі і поверхневі), вегетативного відділу нервової системи.

2.2.6. Дослідження крові та імунної системи

Кров досліджують з метою встановлення діагнозу, особливо при прихованому перебігу хвороби та при хронічних отруєннях. За даними дослідження крові уточнюють діагноз, визначають тяжкість отруєння, виявляють ускладнення, контролюють ефективність лікування, прогнозують закінчення хвороби.

У кров виділяються продукти життєдіяльності різних органів, за кількістю яких можна вести мову про їх функціональний стан. У деяких органах містяться лише їх властиві ферменти, концентрація яких у крові значно підвищується при дистрофічних і запальних процесах, що перебігають у них. Кров є також важливим елементом у системі імунного захисту. По її складу можна визначити напруженість специфічного імунітету та стан факторів загальної неспецифічної резистентності (фагоцитарна активність мікро- та макрофагів, бактерицидна, лізоцимна, комплементарна активність сироватки крові).

Дослідження системи крові включає:

а) визначення фізичних властивостей крові (кількість, щільність, швидкість зсідання крові та осідання еритроцитів, ретракції кров’яного згустку, осмотичної резистентності еритроцитів);

б) біохімічний аналіз крові (визначення кількості гемоглобіну, загального білка та його фракцій, загального кальцію, неорганічного фосфору, магнію, хлору, натрію, калію, каротину, білірубіну, глюкози, мікроелементів (міді, цинку, заліза, йоду, кобальту, марганцю, селену), вітамінів (А, В, С, D, Е та ін.) кетонових тіл, гормонів, фермантів);

в) дослідження морфологічного складу (кількість еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, лейкограма);

г) серологічне та бактеріологічне дослідження крові;

д) дослідження кістково мозкового пунктату;

е) дослідження селезінки;

ж) дослідження функціональної здатності органів кровотворення.

2.2.7. Дослідження органів ендокринної системи та обміну речовин.

При дослідженні органів ендокринної системи звертають увагу на щитовидну та паращитовидну залози, тімус, наднирники, гіпофіз, епіфіз (місце розміщення, чутливість, консистенція, величина, цілісність, поверхня).

Для групової або індивідуальної діагностики хвороб обміну речовин вирі­шальне значення має визначення у крові, сечі або інших біологічних субстратах метаболітів азотного, вуглеводного, мінерального і вітамінного обміну.

У моногастричних тварин проби крові та сечі відбирають вранці, до годівлі, у жуйних через чотири години після ранкової годівлі. Дослідження біохімічних показників проводять уніфікованими методами, які прийняті у лабораторній практиці ветеринарної медицини, дотримуючись термінів та умов зберігання проб, порушення яких суттєво впливає на результат аналізу.

П

12

ри визначенні стану мінерального обміну звертають увагу на хвіст (прямий, деформований, кількість останніх хребців, які розсосалися); останні ребра (цілістність, упругість, ступінь розсмоктування –¹/₂, ¹/₃, повністю); міжреберний простір (у нормі, розширенй, наявність чіток); похідні шкіри (розвиток, деформація, тріщини, розріст копитець або копитного рогу, стан глазурі, наявність і характер річних рогових кілець); зуби (стан зубної тканини, наявність усіх зубів).