4. Зеараленон

У чистому виді ця кристалічна речовина з температурою плавлення 164-165°С. Емпірична формула C₁₈Н₂₂О₅. Уперше виділений у 1961 році

Зеараленон (лактон фенолрезорцилової кислоти, токсин Ф-2 або ферментативне естрогена речовина) і його численні похідні (дигідрозеараленон, зеараленол, диметилзеарален, зеарален і інші) є продуктами метаболізму багатьох видів грибів з роду Fusarium.

Зеараленон добре розчинний у спирті, ацетоні, метиленхлориді, ефірі, хлороформі, бензолі, слабко розчинний у гексані. Нерозчинний у воді, четирьохлористому вуглеці і диметилформаміді.

Максимум абсорбції зеараленона в УФ - променях: 236, 274 і 316 нм. Під лампою 365 нм на пластинках із силікагелем світиться сіро-блакитним світлом. Після обприскування пластинок розчином сірчаної кислоти і прогрівання утвориться пляма жовто-коричневого кольору. При обробці пластинок стабілізованими солями діазонія (міцний червоний і інші) утворяться плями жовтогарячого кольору або інших відтінків, видимі при денному світлі.

Найчастіше зеараленон утворюється на кукурудзі. Гриби - продуценти зеараленона добре розвиваються при відносно високому рівні вологості (25-30%) і температурі 15-30°С.

У природних умовах вони контамінують, в основному, зернові продукти (майже усі види). Контамінація кукурудзи, наприклад, може відбуватися як у полі на корені, так і в процесі збереження.

Токсичність і патогенез.

Зеараленон володіє сильною естрогеною і тератогеною дією і представляє серйозну проблему для тваринництва багатьох країн світу. Здатний кумулюватися в тканинах тварин.

Зеараленон частково проходить через шлунково-кишковий тракт без змін. Частина токсину всмоктується в шлунку і тонкому кишечнику. Асимільований зеараленон із кров’ю надходить в усі органи і тканини. У перші 2-4 години в крові утримуються високі концентрації токсину. Великі кількості його виявляють у легенях. Засвоєний токсин у печінці частково метаболізується до альфа- і бета-зеараленолів. Цей процес може відбуватися під впливом ферменту альфа-гидроксистероід-дегідрогенази або при впливі деяких видів дріжджів. Альфа-зеараленол у 4 рази активніше вихідного продукту, бета-звараленол активніше вихідного продукту в 1,2 рази.

Зеараленон і зеараленол впливають на статеві органи (матка, яєчники, тестикули, молочні залози). З організму метаболіти виділяються з жовчю, фекаліями і сечею. У лактующих тварин метаболіти і сам токсин виділяються з молоком. З фекаліями препарат, виділявся після одноразового згодовування протягом 6 доби, з молоком - 5 доби.

Найбільш чуттєві до токсину свинки у віці 2-5 місяців, що утримуються в закритому приміщенні на комбікормах, бідних вітамінами і легко засвоюваними вуглеводами. Введення в раціон зеленої маси знижує чутливість свиней до зеараленону.

Підсисні поросята до 1 місяця і дорослих свиноматок вважаються більш стійкими до зеараленону.

ЛД₅₀ зеараленона для морських свинок складає 5000 мг/кг, для білих пацюків - 10000 мг/кг, для курчат - більш 15000 мг/кг.

У природних умовах корму одночасно з зеараленоном контамінуються іншими токсинами грибів роду Fusarium. Найбільше часто при цьому виявляють ДОН і Т-2 токсин.

Клінічні ознаки. У свиней його називають мікотоксичним вульвовагінітом статевонезрілих свинок. Захворювання розвивається при поїданні тваринами кормів, що містять зеараленон або його метаболіти.

У залежності від кількості токсину в кормі клінічні симптоми виявляються в різному ступені. При дозі нижче граничній хвороба протікає без симптомів. Найбільше яскраво вони виявляється у свинок у віці 2-5 місяців. При разовому введенні їм зеараленона в дозі 7,5-11,5 мг/кг маси тіла протягом 5 годин спостерігали легке пригнічення, що змінювалося порушенням. Через 24 години відзначалося почервоніння і набряклість вульви. Найбільше сильно набряк був виражений через 48 годин і зберігався протягом 5 доби. Подібне явище спостерігалося у свиней в умовах промислового комплексу при наявності 5 мг/кг зеараленона на 1 кг маси тіла. У хрячків подібні дози викликають орхіт, набряк препуція і молочних залоз.

Підгострий і хронічний зеараленоно-токсикоз приводить до випадання матки і прямої кишки.

У дорослих тварин зеараленонотоксикоз протікає звичайно хронічно. У свиноматок можливо розсмоктування плодів, аборти, народження нежиттєздатного приплоду, мертвих і муміфікованих плодів, виродків, зниження кількості поросяти при опоросі . У кнурів знижується кількість і якість сперми.

При дуже тривалому згодовуванні свиноматкам зеараленона в них розвивається помилкова вагітність або німфоманія.

7-10 денні поросята без видимих ознак переносять відносно високі кількості зеараленона (до 400 мг/кг). Однак, при прийомі молока від свиноматок, що піддавалися впливові зеараленона, у поросят спостерігали почервоніння вульви і більш ранній розвиток молочних залоз, що зв’язують з виділенням зеараленона і продуктів його метаболізму з молоком.

При діагностичному забої свиней, що піддавалися впливові зеараленона, відзначають катаральне запалення слизової шлунка і тонкого кишечнику, гіперемію судин брижі. Найбільш інтенсивні зміни спостерігають у полових органах у виді передчасного збільшення матки і молочних залоз. Яєчники у свинок у віці 2-4 місяця слабко розвиті, без зрілих фолікулів і жовтих тіл. У свинок старшого віку матка збільшена, у яєчниках утримується багато персистентних жовтих тіл.

У кнурів відзначають орхіт, набряки статевих органів, можливе випадання прямої кишки.

В овець зеараленон може бути причиною безплідності й абортів. Спочатку відзначають погіршення апетиту, уповільнення жуйки. Потім з’являється спрага, апетит і жуйка відсутні. Слизові оболонки ціанотичні, жуйка відсутня, фекальні маси рідкі або сформовані, смердючі. Спостерігаються скрежет зубами і стогін. Продуктивність падає. Рубець хворобливий. У деяких тварин відзначається порушення координації рухів, тремтіння окремих м’язів. Пульс слабкий, аритмічний, нитковидний. Кількість лейкоцитів у крові підвищено, еритроцитів і гемоглобіну - знижено.

У молодих ягнят і ярок відбувається набрякання сосків вимені і вульви. При великих дозах може відзначатися випадання матки і прямої кишки.

У тварин у шлунково-кишковому тракті відзначають запальні явища, крововиливи. Печінка - глинистого кольору, із застійною гіперемією, можливі явища дистрофії. Жовчний міхур переповнений жовчю зі слизом. Під ендокардом крапкові або смугасті крововиливи. Крововиливи виявляються також під капсулою печінки і нирок, у підшкірній клітковині. Лімфовузли - наповнені кров’ю. Можуть спостерігатися явища набряку легень. У статевих органах (матка, піхва) виявляються крововиливи і явища набряку.

Дія зеараленона на птахів виражено слабкіше, ніж на свиней. При вмісті 300 мг/кг зеараленона в кормі збільшується маса гребеня, яєчника, насінників. При дозі 1000 мг/кг корму утворяться кісты в яйцепроводах. При впливі цієї дози зеараленона відзначається зниження маси тіла, птахі гірше засвоюють корм. У практичних умовах при поразці кормів грибами з роду Fusarium відзначається погіршення якості шкарлупи яєць. У ряду птахів можливе випадання клоаки.

При патологоанатомічних дослідженнях найбільше характерно катаральне запалення слизової шлунка і тонкого кишечнику, недорозвинення яєчників, збільшення гребеня і сережок.

Діагноз. Діагноз ставлять на підставі комплексних досліджень: анамнезу, епізоотичного аналізу, клінічної картини, патологоанатомічних змін, результатів хіміко-токсикологічних і мікологічних досліджень. На аналіз відбирають проби підозрілого корму. На наявність залишків зеараленона і його метаболітів досліджують фекалії і тканини тварин. Одночасно виключають прояв естрогеного синдрому від згодовування тваринам кормів, що містять природні естрогені речовини: люцерна, конюшина, інші бобові.

Профілактика і лікування. Профілактика заснована на контролі за якістю використовуваних кормів. Корм, що містить зеараленон у кількостях, що перевищують МДУ, виключають з раціону свиней і птахів. У виняткових випадках уражений корм змішують з доброякісними кормами в пропорції, що забезпечує безпечний рівень, і використовують для відгодівлі великій рогатій худобі. Зерно, у якому виявлені продуценти зеараленона, але відсутній сам токсин і інші фузаріотоксини, контролюють по біопробі, не допускають для збереження, підсушують і використовують у корм малоцінним тваринам, за умови вмісту токсину в кількостях, що не перевищують МДУ. (3,4,5,12,)