57. Психологія конфлікту.

Конфлікт – це загострення суперечностей, що виникають у результаті відмінності у поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасниками як несумісні з їх власними. Це супроводжується спробами примусового нав'язування власної позиції і призводить до психологічної напруженості та протиборства.

Основними складовими конфлікту є: учасники конфлікту, причини його виникнення, сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла (насправді чи уявно), спрямованість і емоційна виразність дій конфліктуючих.

У кожному конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони) - пізнавальний, емоційний, вольовий. Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми. Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонструється у спілкуванні. Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно - словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору.

Виділяють чотири основні стадії конфлікту. Перша - виникнення конфліктної ситуації На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Друга - усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, суперницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Третя - зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбувається відкрите зіткнення протиборствуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Четверта - вирішення, завершення конфлікту. На цій стадії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють досягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвивається далі, в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

58. Вплив соціуму на розвиток особистості.

Особистість - це якісно нове утворення. Воно формується завдяки життю людини в суспільстві. У процесі свого життя і діяльності людина вступає у відносини з іншими людьми (суспільні відносини), і ці відносини стають «утворюючими» його особистість. Згідно вітчизняної традиції, особистість - це людина в сукупності його соціальних якостей, що формуються в різних видах суспільної діяльності і відносин (Л. І. Буєва). Однак у взаємодії з навколишнім світом особистість не тільки проявляється, але й формується. На думку С. Л. Рубінштейна, особистість виступає як воєдино пов'язана сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи.

Процес соціалізації йде через інститути соціалізації та агенти.

Інститути соціалізації - це та соціальна група, яка передає людині частина соціального досвіду. Сім'я, дитячі дошкільні установи, школа, вуз, трудовий колектив. Всі вони забезпечують людині умови для освоєння досвіду (це їх завдання).

У кожного інституту є специфічні функції:

1. Сім'я (формування базових установок; забезпечення психологічної підтримки, прийняття дитини, де формується базова довіра до світу.)

2. Школа (дає об'єктивну оцінку; систематизація знань, наукові знання; забезпечення розвитку самостійності та громадянської позиції)

Агенти соціалізації - конкретні люди, які відповідають за соціалізацію (батьки, вчителі і т.д.).

Соціалізація людини у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою низки, умовно кажучи, «механізмів». Агенти чинники = механізми соціалізації. Поділяються на:

1). Соціально-психологічні механізми

- Імпрінтінг - фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей впливають на нього життєво важливих об'єктів. Імпрінтінг відбувається переважно в дитячому віці.

- Екзистенційний натиск - оволодіння мовою і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки, обов'язкових у процесі взаємодії зі значущими особами.

- Наслідування - проходження будь-якому наприклад, зразком. У даному випадку - один із шляхів довільного і найчастіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду.

- Рефлексія - внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, суспільства однолітків, значущим особам і т. д. За допомогою рефлексії людина може формуватися і змінюватися в результаті усвідомлення і переживання нею тієї реальності, в якій він живе, свого місця в цій реальності і себе самого.

2). Соціально-педагогічні механізми

- Традиційний механізм соціалізації - засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для його родини і найближчого оточення. Це засвоєння відбувається, як правило, на неусвідомленому рівні за допомогою фіксації, некритичного сприйняття панівних стереотипів.

- Інституційний механізм соціалізації - функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями. У процесі взаємодії людини з різними інститутами і організаціями відбувається наростаюче нагромадження їм відповідних знань і досвіду соціально схвалюється поведінки, а також досвіду імітації соціально схвалюється поведінки і конфліктного чи безконфліктного уникнення виконання соціальних норм. Треба мати на увазі, що засоби масової комунікації як соціальний інститут (друк, радіо, кіно, телебачення) впливають на соціалізацію людини не тільки за допомогою трансляції певної інформації, але й через подання певних зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач.

- Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури - комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку або певного професійного чи культурного шару, який в цілому створює певний стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної або соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини остільки і тією мірою, оскільки і якою мірою є її носіями групи людей (однолітки, колеги та ін) референтні (значущі) для нього.

- Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини з суб'єктивно значущими для нього особами. У його основі лежить психологічний механізм міжособистісного перенесення завдяки емпатії, ідентифікації і т. д. Значущими особами можуть бути батьки, будь шановний дорослий, друг-одноліток свого або протилежної статі та ін Але нерідкі випадки, коли спілкування із значущими особами в групах і організаціях може робити на людину вплив, не ідентичну тій, який чинить на нього сама група або організація.

Соціалізація людини відбувається за допомогою механізмів соціалізації - способів свідомого чи несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду. Одним з перших був виділений механізм єдності наслідування, імітації, ідентифікації. Суть полягає в прагненні людини до відтворення сприйманого поведінки інших людей.

Виділяють механізм статеворольової ідентифікації (статевої ідентифікації) або статеворольової типізації. Його суть полягає у засвоєнні суб'єктом психологічних рис, особливостей поведінки, характерних для людей певної статі.

Механізм соціальної оцінки бажаного поведінки здійснюється у процесі соціального контролю (С. Парсонс). Він працює на основі вивченого З. Фрейдом принципу задоволення страждання - почуттів, які відчуває людина в зв'язку з винагородами (позитивними санкціями) і покараннями (негативними санкціями), які надходять від інших людей. Соціальна фасилітація передбачає стимулюючий вплив одних людей на поведінку інших. Соціальна інгібіція проявляється в гальмуючому вплив однієї людини на іншого.

Найбільш поширеним механізмом соціалізації є конформність. Поняття конформності пов'язано з терміном «соціальний конформізм» тобто некритичне прийняття і слідування пануючим у суспільстві стандартам, авторитетами ідеології. За допомогою групового тиску і розповсюдження стереотипів масової свідомості формується тип знеособленого обивателя, позбавленого самобутності й оригінальності.

Міра розвитку конформності може бути різною. Є зовнішня конформність, що проявляється лише у зовнішньому злагоді. При внутрішній індивід дійсно перетворює внутрішні установки в залежності від думки оточуючих.

Негативізм - це конформізм навпаки, прагнення будь-що-будь чинити всупереч позиції більшості і за всяку ціну стверджувати свою точку зору.

Визначено також інші явища, що розглядаються як механізми соціалізації: навіювання, групові експектаціі, рольове научіння і ін.